– Хочу розпочати з теми, яку активно обговорюють в інтернеті – відставка голови «Укрзалізниці» Войцеха Балчуна. Як ви гадаєте, які справжні причини відставки?

– Контракт у Балчуна закінчився ще 5 червня цього року. І він був у такому підвішеному стані: з ним не подовжували контракт і разом з тим не звільняли, тому що під килимом відбувалася боротьба за цю посаду, за цю компанію. Сьогодні «Укрзалізниця» – це практично держава у державі. Це 5% ВВП. Більш такої компанії в Україні немає. Це щороку мільярдні обороти в доларах, та мабуть найбільш ласомий, привабливий шматок державної власності, який сьогодні є.

Там відбувається боротьба як би в двох площинах. Перша – це контроль над нинішніми фінансовими потоками, шляхом постановки свого керівника на «Укрзалізниці», і другий – це визначення питання: хто буде приватизовувати «Укрзалізницю». Сьогодні йдуть процеси, так званої корпоратизації «Української залізниці», яка фактично є прихованою спробою приватизувати це майно. Якщо говорити про верхній рівень – контроль над фінансовими потоками, то сьогодні дійсно зіштовхнулися декілька груп впливу. Причому звертаю вашу увагу, що в свій час саме Омелян презентував Балчуна. Тобто, вони були друзями. Але з часом між ними трапився конфлікт.

– Можна сказати, що вони стали дійсно ворогами? Що відбулося?

– Не просто друзями, а заклятими друзями. ЗМІ багато пишуть, що постало питання грошей. Що Омелян лобіював одну з компаній для поставок на «Укрзалізницю», а Балчун не погоджувався з цим, і лобіював іншу компанію. З часом в цей конфлікт втягнулися прем’єр України та весь склад уряду. Це призвело до того, що 18 січня уряд прийняв рішення і забрав «Укрзалізницю» з-під порядкування Мінінфраструктури, яке очолює Омелян, підпорядкувавши її напряму Кабінету міністрів.

В конфлікт втрутилися наші силовики, і ми бачили численні обшуки на підприємствах «Укрзалізниці». В кінці кінців на минулому тижні ми побачили заяву Генеральної прокуратури про те, що вони вбачають певні корупційні правопорушення на «Укрзалізниці». Тобто, все це було підштовхуванням Балчуна до виходу. Сьогодні прийнято рішення про його відставку. Скоріше за все, це означає, що вже є кандидатура його наступника. Можливо, ця компанія паралельно перетікає з підпорядкування «Народного фронту», тому що Омелян представник «Народного фронту», в підпорядкування групи прем’єр-міністра і групи президента України. Ось, що відбулося.

Андрій Єременко про перспективи осені та наступного президента

– Але Євген Кравцов, якого поставили головою замість Балчуна, вже встиг пообіцяти реформування «Укрзалізниці» і показники, і що все буде добре…

– Більше того, він вже очолював «Укрзалізницю», і до останнього моменту він був головою Наглядової ради «Укрзалізниці». Я не розумію, що йому заважало робити це раніше. Я думаю, що це просто намагання виграти на цій інформаційній хвилі ситуативний піар. Не більше того. Але все ж таки, не зважаючи на те, що Кравцов був заступником міністра інфраструктури, це фігура наближена до Гройсмана і до президента України, а не до Омеляна. За великим рахунком Омелян цю боротьбу програв, не зважаючи на те, що сьогодні він аплодує звільненню Балчуна. Це для нього Піррова перемога. Тому що йому ніхто не повернув в підпорядкування «Укрзалізницю».

– Хто все ж таки Євген Кравцов, і наскільки дійсно в нього може вийти реформування такого монстра, як «Укрзалізниця»?

– Я думаю, що це тимчасова фігура. Розпочався конкурс і ми побачимо іншу фігуру. Тому що зараз влада і всі державні активи готуються до виборів 2019 року. Тобто відбувається таке позиціювання, хто контролюватиме ті чи інші ресурси, і не тільки економічні, але й адміністративні. «Укрзалізниця» на сьогодні – це 300 тисяч працюючих на підприємстві, і на суміжних виробництвах. Це дуже серйозний адміністративний актив.

– Войцех Балчун постійно говорив про незадовільний стан, про технічний дефолт. Він постійно попереджав про те, що його змушують не робити реформи. А зараз виходить, що всі його будуть звинувачувати в тому, що «Укрзалізниця» в такому ганебному стані.

– Так, він став попередником, на жаль. Але мені здається, на рівні такої високої державної політики будь-яке звинувачення чи будь-яка заява про те, що заважають, має підкріплюватись, і йти паралельно із заявою до правоохоронних органів. Тобто, інакше це просто пуста розмова. Ми чекали від Балчуна корінних реформ «Укрзалізниці». Він їх не досяг.

– Чому йому це не вдалося?

-Тому що, на мій погляд, він виявився не дуже компетентним.

– Тобто, ви вважаєте, що йому не вистачило професіоналізму? Або йому заважали?

– Розумієте, компетенції і професіоналізм включають в себе спроможність долати бар’єри, що стоять на шляху. Боротися з тими, хто заважає. Йому не вистачило професіоналізму, щоб побороти всіх тих п’явок, скажімо так, що присмокталися сьогодні до «Укрзалізниці». Їх величезна кількість. Починаючи від питань з рухомим складом і вантажними перевезеннями, і закінчуючи поставками кріплень, які тримають шпалу і рельсу між собою, щоб поїзди не сходили з рейок.

Цих скандалів величезна кількість, і Балчун, на жаль, їх не поборов. Він намагався використати «Укрзалізницю» як платформу для свого піару. Але він так і не зрозумів, що таке Україна і що таке «Укрзалізниця». Що це не бананова країна, що це величезний об’єкт, який потребує дійсно тяжкої праці, а не їздити кожний тиждень додому, до Польщі.

– Але ж це не єдиний іноземний реформатор, якому не вдалося…

– Це останній.

– Ви гадаєте, що це останній?

– Ні, не останній, це крайній реформатор. Сьогодні з іноземних реформаторів, взагалі в усій системі влади на великій посаді, залишився лише заступник директора НАБУ, причому з великою натяжкою. Але той уряд іноземців, яким був другий уряд Яценюка, бо тоді прийшло дуже багато іноземців, пішов. Перший уряд Яценюка – уряд Майдану, другий уряд Яценюка – уряд іноземців. Перший уряд Гройсмана – це уряд президента. І от зараз формується другий уряд Гройсмана або четвертий український уряд. Він буде урядом виборів. От сьогодні Балчун був останнім чи, можна сказати, крайнім з того другого уряду України після Майдану, чи другого уряду Яценюка. Більше іноземців на високих посадах, з хоч якоюсь долею свого суверенітету, в українських органах влади сьогодні не залишилося. І це логічний процес, про який казав Гройсман, що іноземці не виправдали тих сподівань, які на них покладалися.

Борислав Береза про НБУ, Приватбанк та боротьбу з корупцією (відео)

– А що їм заважало? Можливо, вони не зрозуміли українські реалії?

– Їм треба було чесно говорити, хто їм заважав, і підкріплювати це зверненнями до правоохоронних і антикорупційних органів. А всі ті заяви, пам’ятаєте, Абрамавичус звинувачував Кононенка , вони залишилися пустими політичними заявами. Саакашвілі до цього часу звинувачує багатьох. Це пусті політичні заяви, не підкріплені фактами. В значній мірі іноземці дискретували себе в Україні. Жоден з них, окрім Наталії Яресько, не може віднести український досвід до успішного.

– Чому Саакашвілі вдалося в Грузії, а в Одесі так нічого й не вийшло?

– Тут багато факторів, починаючи з того, що пройшов певний час, і закінчуючи смертю Кахі Бендукідзе, який був натхненником реформ, а Міхо, простіше кажучи, «кришою» цих реформ. Тут багато факторів.

Прибалти, грузини – вони не розуміють обсягу України, тих розмірів соціальних, економічних, політичних, якою являє собою країна в центрі Європи з 40-мільйонним населенням. Тому вони не спроможні функціонувати в таких умовах. Вони спроможні керувати селом, містом, але не спроможні керувати секторами в такій економіці, як в українська.

– Тобто, змінити країну на краще зможуть лише українські громадяни…

– Або вихідці з країн, які можуть професійно працювати з великими економічними суб’єктами. Це можуть бути вихідці з США, вихідці з Європейського Союзу, старих країн – Німеччини, Франції. Справжніх іноземців ми в Україні так і не побачили. Ми побачили пострадянських іноземців, які нібито вже і трошки европеізовані, мають якийсь певний досвід реформ, але все ж таки мають тягар цього пострадянського минулого і тягар зв’язків з новою сучасною олігархією на пострадянських просторах.

– Руслане, чого нам чекати восени?

– Я очікую переформатування уряду. Це перша досить серйозна складова. Ми бачимо, що на сьогодні подали у відставку міністр інформполітики, міністр аграрної політики та продовольства, бачимо, що хитається крісло під міністром інфраструктури, хитається крісло під міністром фінансів. Ми пам’ятаємо заяву Гонтарєвої, що вона обіцяла піти восени у відставку, ми пам’ятаємо заяву і твердження генерального прокурора про те, що він працює лише до кінця цього року. Ми пам’ятаємо про те, що може піти у відставку Вовк, голова НКРЕКПУ. Це лише те, що очевидно. Хитається крісло під Насаликом. Тому я думаю, що восени буде формуватися другий уряд Гройсмана, бо четвертий український уряд буде вже формуватися під вибори. Тому що 2018 рік фактично буде роком виборів, які відбудуться в 2019 році. В березні і в вересні у нас відбудуться, відповідно, президентські і парламентські вибори. І вже формування конфігурації під ті вибори відбуватиметься восени, і ми побачимо пере форматування уряду.

– Які мотиви будуть у Юрія Луценка піти з посади генпрокурора? Відсутність реальних справ в Генпрокуратурі або все ж таки збереження свого політичного рейтингу якраз напередодні виборів?

– Я гадаю, що Юрію Віталійовичу вже час піти. Тому що можливості піару вичерпані. Тобто всі ключові справи, на яких можна було генерувати інформаційний контент, сьогодні засвічені. Нового нічого не придумати. Тобто, умовно кажучи, і на Януковичу вже не виграти цієї ситуації. І тому Юрію Віталійовичу треба йти на підвищення. Але яке підвищення з посади генерального прокурора? Це, можливо, ну міністр внутрішніх справ чи, можливо, прем’єр-міністр України. Це максимально, що для нього доступне. Або повертатися до політичної кар’єри. Наприклад, очолювати президентську партію на парламентських виборах 2019 року.

Віталій Купрій про депутатську недоторканість та Нацполіцію (відео)

Я думаю, що в будь-якому разі йому треба йти. Тому що, чим далі він перебуватиме на посаді генерального прокурора, тим більше йому суспільство ставитиме одне ключове питання: хто був покараний? І не отримуючи відповіді на ці питання, робитиме образ Юрія Віталійовича токсичним, він втрачатиме свої політичні перспективи.

– Тобто виходить, що Юрій Віталійович піде з Генпрокуратури, але він і далі йтиме разом з БПП і президентом. Так?

– В оточенні президента розгорнулася боротьба за місце молодшого партнера. Це так називають місце людини, яка стане партнером президента на виборах в 2019 році. Чи то буде публічно очолювати-не очолювати його партію, буде формувати списки партійні, буде визначати ситуацію, розкладену на вибори 2019 року. Сьогодні цю боротьбу розгорнули і Луценко, і Гройсман, і Кононенко, і такі дрібніші фігури, як Матіос, Березенко. Ціла когорта осіб, мабуть, які сьогодні в оточенні президента борються за місце молодшого партнера в 2019 році.

– Щодо подальших кроків Володимира Гройсмана. Він і наділі сидітиме наскільки зможе в кріслі прем’єр-міністра? Чи йому теж треба буде рятуватися напередодні виборів?

– Думаю, що Гройсман спробує зберегти за собою це крісло. Бо крім крісла у нього більше нічого не має. У нього немає якогось високого політичного рейтингу. І тільки крісло у разі якихось соціальних успіхів може дати йому високий рейтинг. А на осінь, ви пам’ятаєте, заплановані і підвищення пенсії, і скасування оподаткування працюючим пенсіонерам, і підвищення доходів громадян. Тобто там є багато популістичних речей, в чому влада звинувачує своїх опонентів, які вже заплановані на осінь. Це викликає, до речі, тертя між урядом і президентом. Тому що президент вважає, що він має генерувати ці популярні речі, а уряд перехоплює цю ініціативу. Но поміж тим, сьогодні уряд Гройсмана намагається не повторити долю Яценюка, не стати геть токсичним, не втратити геть будь-які політичні перспективи. Тому він боротиметься за рейтинги восени і боротиметься за збереження свого крісла.

Нагадаю вам, коли Гройсман прийшов, він був голий і босий, за великим рахунком. З ним прийшли декілька соціальних міністрів. Сьогодні Гросман контролює, значну частину державних підприємств, під контроль цієї групи перейшло міністерство аграрної політики, де виконуючим обов’язки є перший заступник Мартинюк, це ближне оточення Гройсмана. Крім того, під контроль Гройсмана, в тій чи іншій мірі, перейшла Фіскальна служба. Після того, як Насірова винесли, умовно кажучи, з цієї посади.

Гройсман боротиметься за це крісло, яке дає йому перспективи: якщо не стати молодшим партнером президента в 2019 році, то щонайменше сгрупувати якусь політичну силу, яка матиме шанси боротися за парламентські місця, за бар’єр в 5% в 2019 році.

Степан Хмара про осінні протести та земельну реформу

– Ви Володимира Гройсмана вважаєте більш управлінцем або політиком?

– Управлінцем. Нерозуміння політичних тонкостей – це його слабке місто. І тому часом він програє і президенту, і Луценку, і Тимошенко, і всім іншим своїм конкурентам.

– Ви казали, що рейтинг Гройсмана може підвищитися за рахунок його нових ініціатив щодо пенсійної реформи. Але ж люди починають розбиратися в цій пенсійній реформі. Вони бачать, що там не лише підвищення пенсії для пенсіонерів. І люди молодшого віку, ніж пенсіонери, вони більш-менш розуміють цю реформу. Медична реформа Уляни Супрун, ви гадєте, що вона підвищить рейтинги? Можливо, люди будуть не задоволені, тим більше, що рік нам прийдеться чекати и дивитися, наскільки ці реформи будуть успішними.

– Ми з вами точно не будемо задоволені цією пенсійною реформою. Однозначно вам кажу. Тому що я для себе рахував, що, якщо я буду відкладати для себе по 704 гривні в банку і цю банку закопувати на огороді, то коли на вийду на пенсію, я матиму там приблизно півмільйона гривень. Якщо я не доживу до цієї пенсії, то цими грошима можуть користуватися мої близькі та рідні. Якщо я буду відкладати по 704 гривні на банківський рахунок під 10% в гривнях, то я отримаю 3,5 мільйона гривень, коли вийду на пенсію. Але, якщо ці гроші я буду платити до держави, враховуючи те, що середній вік життя чоловіка в Україні лише 67 років, то я максимум 3 роки зможу користуватися цією пенсією. Тому що тоді рік виходу на пенсію вже буде 65. І максимум, що я зможу собі повернути, це 50 тисяч гривень.

– Бачу, що вона не дуже популярна, а за рахунок чого тоді зросте рейтинг прем’єра?

– Що відбудеться в результаті цієї пенсійної реформи? 60% пенсіонерів отримують підвищену пенсію. Зараз рівень цього підвищення по-різному оцінюється. Ми рахували приблизно десь 700 гривень в середньому, влада рахує десь 400 гривень, потім ймовірно збираються докинути. 40% пенсіонерів отримають пенсію, яку вони вже отримували. А це 10 мільйонів пенсіонерів, щоб ви розуміли. І от це ключовий електорат влади. Крім того, декілька сотен тисяч працюючих пенсіонерів отримають свої 15%, які у них сьогодні забирають з пенсії і оподатковують. І оці люди пам’ятатимуть це підвищення, як Юліну тисячу, розумієте.

– А медична реформа, яка навряд чи може порадувати людей? Коли будуть закриватися лікарні, лікарі почнуть масово звільнятися…

– Медична реформа буде розтягнута в часі, і в 2019 році її наслідків ще не відчуємо, а підвищення пенсій вже отримають. Тобто, це гра влади. Насправді, це чергова гречка від влади. Дати людям, які сьогодні отримують і відібрати майбутнє в нинішніх поколінь, які ще не вийшли на пенсію. Це що стосується пенсійної реформи. Медична реформа буде дуже довго реалізовуватись, і її ми відчуємо десь в 2025 році. Люди не встигнуть на неї прореагувати, окрім персоналу лікарень. Так само освітня реформа призведе до масового звільнення викладачів. Але це буде потом, після виборів. Швидше за все це буде при іншій владі і це буде її проблема.

– Як це все моторошно звучить… Що нам чекати від парламентської осені?

– Дуже коротко. Дивіться, пенсійна, медична, аграрна реформа, продовження децентралізації, можливо конституційні зміни, внесення змін до державного бюджету, обрання суддів Конституційного суду, Рахункова палата, можливо ЦВК, новий виборчий закон. Це такі ключові речі.

– А реінтеграція Донбасу?

– Реінтеграція Донбасу навряд чи. Хоча, можливо, в якійсь такій лайт формі цей закон може бути прийнятий.

– І за все це проголосують?

– За це парламент голосуватиме. Але головний виклик парламентської осені, чи вдасться владі сгрупувати 300 голосів для повноцінної конституційної реформи, як один з елементів подолання кризи 2019 року. Адже президент України Порошенко може взагалі не йти на вибори у 2019 році і не балотуватися, а залишитись у владі шляхом конституційної реформи.