Очікування і надії

Щорічна зустріч на вищому рівні Україна–Європейський Союз, яка відбулася в Києві 12-13 липня, була знаковою. Рівень взаємодії Євросоюзу та нашої країни, що заплатила за свої європейські устремління репресіями Януковича та російською агресією, є безпрецедентно високим.

Тіллерсон у Києві: мінський процес, корупція і спецпредставник Волкер

Ба більше – до нинішнього саміту сторони мали певні досягнення: місяць тому запрацював нарешті багатостраждальний безвізовий режим, а буквально перед зустріччю Рада ЄС остаточно затвердила не менш багатостраждальну Угоду про асоціацію.

Проте відкритим залишалося питання планів на майбутнє. Інакше кажучи, необхідно розуміти, яка ж наступна станція на шляху до європейської інтеграції України? Що може отримати наша країна та яке «домашнє завдання» їй для цього необхідно виконати?

Перші тривожні дзвіночки пролунали 12 липня, коли в пресу просочилася інформація про проблеми з підготовкою Спільної декларації Саміту. А трохи пізніше з президентом Петром Порошенком зустрілися високі гості, які вже прибули до Києва: президент Європейської ради Дональд Туск і глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Єврочиновники озвучили дуже неприємну звістку: нинішня зустріч завершиться без спільної декларації.

Що, за традиціями багатосторонньої дипломатії, констатує факт глибокої кризи у відносинах – на кшталт «сторони зустрілися, але не змогли ні про що домовитися». Тому, навіть з огляду на особливу позицію адміністрації Дональда Трампа щодо Кліматичної угоди, підсумкові декларації на зустрічах G7 і G20 нехай із застереженнями, але погоджували. Там, де погодити не виходило – наприклад, на нещодавньому міні-саміті НАТО у Брюсселі – статус заходу завчасно знижували до «спільного засідання» або чогось подібного.

Короткі спільні заяви за підсумками зустрічей Україна–Європейський Союз були навіть тоді, коли відносини були нижчими за точку замерзання – в 2004-му, коли європейці бачили ознаки підготовки фальсифікації виборів командою Кучми-Януковича, та з 2011 по 2013, коли Віктор Янукович, який нарешті здобув владу, демонстративно водив весь цивілізований світ за ніс.

Зараз же весь попередньо підготовлений і досить детально виписаний семисторінковий документ опинився в шредері через один маленький, але принциповий момент.

«Європейський Союз визнає європейські прагнення України і схвалює її європейський вибір».

Це цитата зі Спільної стратегії Євросоюзу щодо України, ухваленої Європейською Радою ще в 1999 році. Пізніше це саме формулювання перекочувало до преамбули Угоди про асоціацію. Крім того, воно ж зустрічається в спільній заяві саміту Україна-ЄС 2015 року.

Нідерландська підніжка

Логічно, що вітчизняні дипломати наполягали на включенні формулювання і до нинішнього тексту. Але категорично проти цього виступили… Нідерланди, які чомусь вирішили, що текст надто наближає нашу країну до ЄС (або ще з якихось міркувань – офіційна причина залишається невідомою).

Київський візит Столтенберга: чи світить Україні членство в НАТО

Ба більше – Гаага наполягала на внесенні до декларації тез, розроблених за підсумками нідерландського референдуму – про те, що «Угода про асоціацію не надає статусу кандидата на вступ до Євросоюзу, а також не створює зобов’язання щодо присвоєння такого статусу Україні в майбутньому»! Хоча зараз у таких формулюваннях немає необхідності: провальний для українсько-європейських відносин референдум у Нідерландах, слава Богу, вже історія: там евроскептики програли вибори до парламенту країни в березні цього року; позиція нідерландського прем’єра-центриста Марка Рютте зараз нічим не загрожує.

Хоч би як, а європейська країна, яка найбільше постраждала від агресії Росії на Донбасі, з незрозумілих причин продовжує підігравати Кремлю – спочатку ледь не запоровши Угоду про асоціацію, а тепер – поставивши під сумнів навіть не європейську перспективу України (про неї в документі не йшлося), а самі європейські прагнення нашої країни та її європейський вибір.

Ситуацію погіршило ще й те, що позицію Нідерландів підтримали ключові країни Євросоюзу, які на словах начебто непогано ставляться до України – Німеччина і Франція.

Київ також виявився неготовим відмовитися від абсолютно безневинної, але важливої фрази про європейської мрії. Тим паче – допустити, щоб у документі були присутні відверто образливі для нашої країни формулювання.

6 квітня 2016 р. у Нідерландах пройшов референдум про Асоціацію між ЄС і Україною

За підсумками вечірньої наради 12 липня, Порошенко, Туск і Юнкер так і не змогли знайти вихід із ситуації.

Європерспективи, антикорупційна палата та побажання зміцнювати єдність

На спільній прес-конференції Порошенко та керівники Євросоюзу намагалися випромінювати оптимізм. Український президент заявив, що нинішній саміт уже увійшов у історію «як саміт безвізу та асоціації». Водночас глава держави наголосив на неприпустимості позицій політиків, які ставлять під сумнів європейський вибір України.

Саміт G20: на українському фронті без істотних змін

«За всієї поваги до кожного лідера інститутів та держав ЄС, я хочу підкреслити, що ні в кого немає жодного ні морального, ні політичного права поступатися буквою і духом Угоди про асоціацію, її метою, її сенсом і її значенням для українського народу та для майбутнього нашої держави, – заявив Порошенко. – Україна чітко декларувала своє європейське прагнення та європейський вибір. Ми нікому це не віддамо, ніхто не має права у нас це забрати».

Брюссельські гості прогнозовано закликали Київ прискорити боротьбу з корупцією. Втім, вони не були оригінальними: цього тижня аналогічні заяви робили і держсекретар США Рекс Тіллерсон, і генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг. Утім, вітчизняна влада знаходить у собі сили ігнорувати подібні «повчання»: епопея зі зняттям депутатської недоторканності з нардепів і скандал із авіаперевізником Ryanair наочно демонструють ступінь пріоритетів на печерських пагорбах.


Що було справді новим – то це заява Жан-Клода Юнкера про те, що ЄС відступився від вимог зі створення в нашій країні антикорупційного суду. Замість цього Брюссель нібито згоден на створення антикорупційної палати у складі Верховного суду України.


Заява відверто незрозуміла та не адекватна масштабу завдань і рівню загроз, які в нашій країні породжує корупція. Таку позицію одразу ж розкритикувало Національне антикорупційне бюро, а також вона викликала непідробне здивування депутата Європарламенту Ребекки Хармс, яка відома своєю послідовною підтримкою України.

На прес-конференції не сказали ні слова про підсумкову декларацію. Порошенко, Туск і Юнкер також уникали відповіді на запитання преси про підсумкову декларацію і про те, чи є в ній згадка про європейський вибір України. Замість цього Дональд Туск нагадав, що ця теза є в преамбулі Угоди про асоціацію.

«Лише повторю те, що я сказав про найважливішу частину найважливішого документа – Угоди про асоціацію. І це не слоган. У ній записано, що Європейський Союз визнає європейські прагнення України і схвалює її європейський вибір», – сказав президент Ради ЄС.

Глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, Петро Порошенко і президент Євроради Дональд Туск

Він також додав, що підтримує це положення, але наголосив, що заявляє це від власного імені, а не від імені Євросоюзу. «Це також наша особиста думка, моя і Жан-Клода Юнкера. Невипадково думка президентів двох європейських інститутів збігається, коли йдеться про відносини України та ЄС», – заявив Туск.

Також українська сторона продовжила говорити про наміри нашої країни в перспективі приєднатися до митного союзу з ЄС, інтегруватися в Шенгенську зону, стати частиною цифрового ринку. «Саме тому важливо вже сьогодні почати розробку дорожньої карти для наших планів», – підкреслив Порошенко.

Окрім того, глава української держави поінформував про обговорення так званого «Плану Маршалла для України». Але не конкретизував, у чому полягало обговорення і чи дійшли до чогось переговорники. Втім, про це говорити зарано – відомо, що «План Маршалла» презентують на саміті «Східного партнерства», який відбудеться восени в Брюсселі.

Резюмуючи, можна зробити маловтішний висновок: саміт, який міг би виявитися досить успішним, став практично провальним. Зараз довіру між сторонами серйозно підірвано, ніхто не знає, в який бік рушити відносини Києва і Брюсселя.


Винними у ситуації, що склалася, можна назвати обидві сторони. Очевидно, що якщо ми продемонстрували б істотний прогрес за три постреволюційні роки або хоча б волю щось змінювати – то й тон розмови з нашою країною був би зовсім іншим. Із другого боку, важко назвати адекватною позицію ключових держав Євросоюзу, які поділяють відверте прагнення Нідерландів блокувати абсолютно все, що пов’язано з Україною.


Відповіддю на неуспішний саміт має стати наше бажання і готовність змінюватися та проводити структурні перетворення. Не лише для того, щоб наблизитися до Європи, а й передовсім із метою побудови нормальної та адекватної країни. Крім того, слід інтенсифікувати дипломатичну та роз’яснювальну роботу, аби тези про європейські прагнення все ж таки з’явилися в підсумковій резолюції на листопадовому саміті «Східного партнерства».

Максим Вікулов