Якщо дивитися прес-конференцію Меркель і Путіна по каналу Раша Тудей, головний герой цього івенту – схудлий Сурков, яким камера милувалася і так, і сяк.

Вибори британського парламенту – розрахунок на майбутнє

Що вже там, виглядає для його років просто фантастично.

А якщо до суті справи, враження сумні.

Головні меседжі Меркель по Донбасу:

– потрібна дорожня карта імплементації Мінська, де буде спільна мета – місцеві вибори в ОРДЛО, які дадуть цим районам законну владу;

– спочатку стале припинення вогню, обмін полоненими, доступ України до свого держкордону, а потім вже проведення місцевих виборів.

У відповідь знову – абсолютно неприйнятна позиція Путіна «спочатку особливий статус, потім місцеві вибори». І звичайно, прямі переговори між Києвом і фасадною адміністрацією, поставленою в ОРДЛО Москвою.

Кремль куражиться своєю недоговороздатністюі і переконаний, що час працює на нього.

Окуповані землі інтегруються в РФ, влада України намагається прикрити провали в реформах етнонаціоналізмом, «вікно Овертона» в українському публічному просторі знову відкрито регіонально-лінгвістичним лініям розлому.

Формат Нормандії і Мінська, без офіційного статусу сторони конфлікту, для Росії дуже зручний.

А Меркель хочеться залишатися лідером «мирного процесу» і не пускати туди нових учасників типу США і Великої Британії.

Здається, тут вони з Путіним порозумілися.

США зараз займаються Близьким Сходом і тролінгом Китаю, і тільки пряма загроза національним інтересам і / або сильна дестабілізація можуть змусити їх змінити пріоритети на Східну Європу.

Зрушити справу з мертвої точки можуть тільки цілеспрямовані зусилля України щодо визнання Росії стороною конфлікту.

Але і тут прогресу немає. Поговорили про закон про окуповані території – і забули.

Олена Галкіна, російський політолог