Ранкове київське повітря все частіше іскрить різними відтінками ненависті. Розколу, звичайно, вже не буде. Він і так частина нашого повсякденного життя. Народившись не сьогодні, він продовжує пожирати нас зсередини все більш жирними шматками. І хоча це явно тупиковий шлях, але хто зупинить? Зістрибнути з галюциногена, який викликає шмаркливо-рожеві ілюзії, майже неможливо. Проте, генеральні тренди занадто очевидні. Дискредитація, провокація, компроматне знищення, кримінальні справи та обов’язковий демонстративний арешт.

Добре АТО… Турчинова

Все це присмачується прісним соціально-орієнтованим pr-ом – «підвищимо пенсії, нарахуємо субсидії, місцевим дамо грошей». Але паралельно з порожнім словом йде реальна справа: руйнування репутації Саакашвілі, повернення компромату на Тимошенко, сміттєве побиття Садового, дискредитації чужих, а також сотні компроматів, арештів, чисток.

І все б нічого, але де глобальні позитивні приклади? Де духопід’ємні приклади успіхів нової країни? Але ж тільки це лікує від взаємної ненависті. Я розумію, що легендарне – «кругом вороги, вороги всередині нас» – здається успішною політтехнологією. Вести діалог, переконувати, іронізувати, перегравати інтелектуально, а головне «вбивати» опонентів саме позитивними історіями суперуспіху важче. Набагато. Але компроматно-арештний шлях – це ж дуже коротка повістка. Особливо для України. У нас точно не вийде як в Росії або в Білорусі…

А творчий креатив (чого ми, власне, і чекали від юної команди ПО) – це реально крутий історичний виклик. Який мобілізує. Тоді як компромат розбещує, дратує, розпалює, змушує трощити. Згоден, Росія – дійсно об’єднуючий найсильніший подразник. Згоден також, що опоненти влади теж надзвичайно ліниві і тому не хочуть відмовитися від простого шляху – уявної проросійськості. Їм ліньки думати, сперечатися, створювати іншу реальність. А тому і продають тупо те, що легко продається.

Втім, мова про інше. Чому вулиці похмурі? Зараз компроматне руйнування – єдина супертехнологія. Рейтинг влади плаче. І немає рішень. А тому потрібно репутаційно вбивати чужі рейтинги. Свій, звичайно, можна було б різко надути позитивом, мегауспешнимі проектами, глобальними звершеннями – але це теж складно.

Про «Strana.ua». Я не збираюся говорити про ідеологію. Тим більше, що «за або проти» чітко лягає в нашу розкольницьку традицію. Я про те, що докази «проти» повинні бути настільки бездоганними, щоб і комар носа не підточив. Але, по-перше, це вже занадто сумнівно. По-друге, довіра до силовиків відсутня. По-третє, участь в цьому політиків явно говорить про замовлення. Тоді навіщо?

Заборона/арешт – це завжди дорога від поганого до гіршого. Класичний Молох, який незмінно вимагає все більше інакомислячої їжі, нових жертв. Так було завжди. Молох не можна нагодувати, він вічно голодний і вічно знає, хто винен. Такий наш новий шлях?

Михайло Подоляк, політтехнолог