Про поляків та історичну пам’ять

Про поляків та історичну пам’ять

У нас, до речі, не менше, ніж у поляків, могил по усьому світу. Особливо на етнічних та історично українських територіях, що зараз входять до території Польщі (оце «зараз» – це такий хитрий прийом, яким люблять користуватися поляки, пояснюючи нам – а що ви хочете, колись же західні регіони України були південно-східними територіями Речі Посполитої, куди ж історичну правду діти?).

І ми теж вчимось, і колись таки навчимось поважати і дбати про ті могили так само, як зараз дбають про свої поховання на території України поляки або, наприклад, євреї.

І, звичайно, на території інших держав є і завжди будуть якісь об’єкти культурної історичної спадщини, які матимуть для українців виняткове значення (я, наприклад, завжди намагався пояснювати туркам, що ми не можемо бути нейтральними спостерігачами не лише щодо долі собору Святої Софії в Стамбулі, а й щодо долі християнської меншини в Туреччині, нехай вона переважно складається з неспоріднених із нами етнічно людей).

Але знати, дбати, шанувати, підтримувати, зберігати, виявляти інтерес до своїх могил, об’єктів культури закордоном і розміщувати їхні зображення на державних документах – це різні речі. І насправді поляки, як люди освічені та цивілізовані, дуже добре розуміють межу, коли історія та культура стають політикою. І розуміють загрози, які становлять подібні трансформації.

Не розуміти не можуть хоча б тому, що, граючись «в історичну пам’ять», сучасна політична еліта (чи краще сказати менш патетично – нинішня польська влада) дуже точно копіює тих, кого позірно називає своїми супротивниками – сучасний російський шовінізм. І це насправді проблема, бо йдеться не про копіювання якихось прийомів чи методів роботи путінської пропаганди, а про глибоку внутрішню спорідненість між путіністами і качиністами.

Польські друзі, які останніми місяцями подорожують до України з метою знімати напругу в двосторонніх відносинах, зазвичай мають одне пояснення тих украй недружніх кроків, яким ми вже перестали дивуватися з боку Польщі. Вони загадковим тоном нашіптують – ну, ви ж розумієте, кому вигідно, щоб українці та поляки ворогували.

О, ми добре розуміємо!

Тому, будь ласка, оцей випадок із намірами розмістити на сторінках польського паспорту малюнок цвинтаря Орлят у Львові – це ж прекрасна нагода показати, що наші польські друзі теж це розуміють. Адже за такою провокативною пропозицією і згодою органів державної влади розглядати її стоять конкретні люди. Якщо усі провокації – це робота росіян, то нинішня ситуація виявила цілу агентурну мережу російських спецслужб у польських органах внутрішніх справ чи міграційної служби. Беріть і арештовуйте! Або шукайте кращі пояснення.

Борітеся!

Богдан Яременко, дипломат

матеріали рубрики
Чотири частини мови Блоги
Чотири частини мови
Перл-Харбор як лакмус Блоги
Перл-Харбор як лакмус
Про динаміку реформ в Україні Блоги
Про динаміку реформ в Україні