Реальність визначається діями. Не переконаннями, віруваннями і гаслами – а власне діями. Способом дій, якістю дій. А хто і що при цьому хотів, про що мріяв і ким кого вважав – це продукція фантазування.

Ось іще один начальник бадьоро відрапортував про повну і беззастережну декомунізацію на ввіреній йому території… Немов про дострокове завершення посівної кампанії. Або про перемогу в соціалістичному змаганні з надоїв худоби.

Дослівно: «Декомунізацію в Україні практично завершено. Перейменовано 987 населених пунктів. Із них 32 міста. Крім того, перейменовано 52 тис. вулиць. Демонтовано 2389 пам’яток, із них 1320 пам’ятників Леніну. За нашою інформацією, Леніна в містах більше немає… Радянські назви стирають із карт і підручників, а з часом вони зітруться із пам’яті українців».

Зрозуміло, що людина, яка самовіддано займається стиранням неправильної пам’яті, називається «Директор Українського інституту національної пам’яті». Пора йому давати генерального директора.

Психопатологія суспільного життя: коли настає совдеп

Насправді ж декомунізація, як і будь-яка інша детоксикація, відбувається з людьми суто індивідуально, за допомогою довільного або мимовільного оздоровлення свідомості. Усе інше – це різновиди комуністичних суботників із декомунізації.

Демонстративно і захоплено зносять пам’ятники лише комунари, більшовики і туго згуртована громадськість. І не тому, що хочуть позбутися ідолів. Пам’ятники так зносять, щоб на місці старих ідолів встановити нових.

Туго згуртована громадськість невибаглива у виборі ідейно-політичної героїчної міфології. Головне – щоб вона була.

А переписування назв та імен – це взагалі улюблена розвага радянської влади. І постійна зайнятість для продавців дисертацій: посилання на Сталіна замінити посиланнями на Хрущова, потім Хрущова на Брежнєва… І найважливіше – не залишити в списку літератури нікого з «ворогів народу», згідно з останньою затвердженою ревізією цих самих ворогів. Основа суспільного добробуту – пильна революційно-державна цензура.

Але, по суті, для успішного розставання з цією мандрівною примарою треба лише те, щоб людина сама з собою домовилася не вдихати і не видихати наступні словесні штами і токсини:

  • ворог народу
  • вороже поріддя
  • людське сміття
  • розстрілювати на місці
  • священна і непримиренна боротьба
  • хто не з нами – той проти нас
  • іншої думки бути не може
  • знищимо всіх поганих на радість хорошим
  • угробимо своє сьогодення заради світлого майбутнього…

 

Бо від таких інфекційних штамів людина звіріє. А озвірілий декомунізатор – це парадокс.

Комунізм – це тотальна колективна безвідповідальність, побільшена нездоровою впевненістю в праві судити на основі класового чуття і революційної міфології. І обов’язкова заміна мислення набором бойових ярликів, а спілкування – істеричною демагогією.

Комунізм чудово пристосовується до будь-яких національних та інших умов. Колір прапора для нього не важливий. Головне – створювати ворогів, боротися з ворогами… І припиняти будь-яку незгоду.

Безглуздо боротися з написами на стінах і парканах, коли їхня сутність вигравірувана на внутрішній поверхні мозку. Декомунізованих колгоспів не буває. І від зміни генсеків партком не змінюється.

Євген Медреш, гештальт-терапевт