Чи не перше сторіччя Україна ніяк не може вирватися з колоніального болота. Знову і знову ця трясовина затягує країну в “обійми” нових панів. Як не згадати слова Кобзаря “І я, заплакавши, назад поїхав знову на чужину. І не в однім отім селі, а Скрізь на славній Україні людей у ​​ярма запрягли, пани лукаві”

Раю на землі немає, а «райські папери» – є!

Минають віки, змінюються пани, але ми як народ раз по раз отримуючи можливість одноразово і на завжди стати сильною і незалежною країною, цю можливість втрачаємо. Чому так відбувається ? З якої причини, два рази тільки за останні десять років у нас з’являється шанс все змінити, але знову і знову це стає історією втрачених можливостей? Пороблено кажуть в і Україні. І це найпростіша і найпоширеніша відповідь, яка всіх влаштовує і до якої всі звикли, щоб пояснити свою ….. Що?

Слабкість? Ні, ми не слабкий народ. Навіть війна останніх трьох років цьому доказ.
Дурість? Ні, українці по всьому світу доводять, що одні з найкреативніших, освічених і успішних націй.

Раболіпство? Цього вже точно немає, у мене як мінімум 50% української крові і я на рівні ДНК розумію різницю між служити і прислужувати. Ніколи і нікому українці як народ не будуть прислуговувати.
Так в чому ж питання? Чому ми знову і знову заходимо на “штрафне коло”, втрачаючи кращих представників народу, руйнуючи країну, економіку і перетворюючи наше життя в боротьбу за виживання в двадцять першому столітті?

Спочатку я почув як це звучить. Ми багато разів все це чули. Потім я безліч разів в історичних книгах прочитав, як це звучало раніше і впевнений, що ви помічали це теж. Чи знайомі вам слова?
“Я не можу, в мене колектив за плечима, треба якось працювати”
“Я не можу, в мене бізнес і треба якось домовлятися”
“Я не можу, в мене сімя і треба якось годувати”

Знайоме? Дуже знайоме. Це елементарний страх. Так, саме страх. Він притаманний усім. Це одна з базових, первинних емоцій людини. Дуже сильна емоція. Саме страх змушує нас накинутися на тих, хто мислить інакше, говорить іншою мовою, має інше ставлення до історії, релігії чи інакше бачить життя. Саме страх призводить до того, що ми обираємо не справжніх друзів, а ворогів своїх ворогів собі в друзі. Це страх народжує в нас відчай, інфантилізм або цинізм. Страх – це живильне середовище нашого недовіри. Страх може нагодувати наші самі корисливі мотиви і підірвати узи спільноти. Страх може бути заразливим, що поширюється через суспільства і через народи. І якщо ми дозволяємо йому підкоряти нас, наслідки цього страху можуть бути гірше будь-якої зовнішньої загрози.

Приблизно так висловився про страх Президент Обама під час своєї промови на молитовному сніданку. У цій же промові він назвав рецепт від цього страху. На мій погляд – це ідеальний рецепт для нас, для українців.
Він сказав: “Для мене, і я знаю, що для багатьох з вас, віра – це великі ліки від страху.”

Віра. Віра в Україну і в Бога. Бути релігійним і бути віруючим – це не одне і теж. Дуже багато людей в Україні ходять до церкви, в різні церкви, але чи вірять вони в Бога, в його любов до нас або просто боятися його кари? Замолювати гріхи і пробачити благословення в намірах – це дуже різний привід звернутися до Бога.

Я думаю, що справжня віра в Україну і в Бога, принесуть нам необхідну любов. Любов один до одного, любов до своєї країни, до її природи і до її історії, якою б різною вона не була. Любов до наших відмінностей і до нашої подібності. Любов дасть нам можливість протистояти спокусам страху. Любов дасть нам мужність до примирення й об’єднання заради спільної мети. Вона дасть нам сміливість піти проти “звичної” мудрості і встати на захист того, що правильно, навіть якщо воно не популярне і потрібно йти проти чинної влади. Любов і Бог дають нам можливість пожертвувати собою заради більшої справи, приймати жорсткі рішення, знаючи, що ми можемо робити все можливе. У нас має поменшати нас самих, але побільшати любові і Бога. Тоді у нас з’явитися мужність визнати свої помилки, свої недоліки і, зробивши висновки, спробувати домогтися більшого.

Ми знову на порозі політичної кризи і заперечувати це можна або від дурості, або від страху. Знову країна стане перед вибором, вибором лідера і команди. Потрібно припиняти говорити АБО потрібно розуміти, що успіх можливий тільки, коли є І лідер, І команда. Особисто я є противником думки про те, що всі люди, які приходять у владу, повинні жертвувати собою. Ні, вони повинні розуміти, заради чого все своє вміння, знання, досвід і час вони повинні надати до використання в загальне благо. Конкурують вже не компанії або корпорації – конкурують держави, і боротьба за людський і кадровий потенціал стоїть на першому місці. Державний менеджер в Україні має бути почесно, гордо і добре оплачувано. Але це справедливо для середньої ланки.

Лідер повинен бути безстрашним, а значить беззавітно вірити в Україну, в її людей і в Бога. А скоріше навіть не лідер, а лідери. Батьки-засновники, якщо хочете. Саме сміливість батьків-засновників і їх воля дозволили побудувати їм найсильнішу і успішну держава в світі – США. Про це не можна домовитися ні в якому форматі, ні в мінському, ні в нормандському, ні в будь-якому іншому. Для цього потрібен не формат і не стіл, для цього потрібна любов до України і величезна воля. З ними, я впевнений, прийдуть незалежність і процвітання.

Володимир Полочанінов, представник політичної партії «ОСНОВА»