Пробний арешт ахметівських мільйонів

Пробний арешт ахметівських мільйонів

Кумедний, багатообіцяючий, хоча, на перший погляд, зовсім незначний епізод трапився в самому кінці грудня 2017 року в окружному суді кіпрської Нікосії. І отримав своє не менш веселе продовження в січні 2018-го. Так ось, маленький, але гордий «офшорний суд» ухвалив заморозити активи Ріната Ахметова на суму якихось незначних $ 820 млн за позовом фірми-перевертня Raga Establishment. Трохи раніше вона іменувалася Epic Telecom Invest і проходила по розряду «дочок» австрійського спекулятивного фонду EPIC, колись впливового скупника української держвласності. Суть позову бездоганно-банальний: Ахметов нібито купив 93% акцій держмонстра «Укртелеком» у посередника Epic, покористувався, але так і не виплативши грошей за актив, повернув його державі. Хлопці тепер вимагають платежу…

Зрозуміло, що вся ця кіпрсько-судова історія – класичний «дитячий плач» з приводу не купленої іграшки. Зрозуміло також, що трошки зароблять адвокати з двох сторін і трошки кешу походить по кишенях посередників-вирішувачів. І, тим не менше, дозволю собі ряд висновків. Головний з них: в західних юрисдикціях ніхто НЕ відчуває ніякого пієтету до наших «великих чел». Вони там ніхто. Взагалі. І варто тільки комусь із них програти один-два великих майнових процеси, де заінтересантами виступлять круті транснаціонали, греблю претензій і арештів прорве… Важливо також і те, що Ахметов в результаті так і не захотів виходити з тіні. І тому зараз натягує на себе громадські претензії вже до цієї системи. Чому? Ментальність тіньовиків. Терти, малювати шахматки, ставити смотрящих, скуповувати через посередників парламент і міністерства. І хлопцям невтямки, що світ вже живе за трохи іншими правилами. Ні, зрозуміло, цілком можна купувати лобістів, вечеряти з сенаторами-конгресменами, платити піарникам. Але чи багато це допомогло тому ж Дерипасці або Сулейманову? Наші «великі мішки» поки трохи інакше сприймаються світом. Як свої, вибачте, «сучі діти». До завтра…

Ах, Рінат Леонідович, здавалося б чого простіше. Досягнувши певного розміру «особистого гаманця», можна було уподібнитися західним гаманцях й інвестувати в ефективну державу, нові технології, добровільні соціальні зобов’язання. Робити своє ж середовище проживання комфортним. Навіщо в прозорому світі, коли жодна кома не пролітає повз хижі очі, продовжувати жити звичаями 90-х, скуповуючи державу? Це ж ризики. У чому сенс робити своє прізвище об’єктом масового соціального роздратування і ненависті?

Адже тричі платиш. Своїй корумпованій державі за право… її корумпувати. Іноземним лобістам, щоб запросили посидіти хоча б в приймальнях глобальної еліти. Своїм бойовим політичним загонам, щоб обдурити виборця і ще трошки побарижнічати. Ну, ось тільки, хіба тричі оплачена непотрібна послуга не пахне лоховством?

Михайло Подоляк, політтехнолог

Оригінал

матеріали рубрики
Наративи нахабної та зухвалої брехні Путіна на G20 Блоги
Наративи нахабної та зухвалої брехні Путіна на G20
Біль у душі Блоги
Біль у душі
Боялася, але грішила Блоги
Боялася, але грішила