Церковна авантюра Порошенка – звичайний опортунізм

Церковна авантюра Порошенка – звичайний опортунізм

Опортунізм.

В сучасній публіцистиці на Заході опортунізм ніяк не пов’язаний з ленінцями-більшовиками і усією тією заразою. Так називають спроби реалізації політики не відповідно до стратегічного плану, а максимально використовуючи можливості, що виникають “по ходу”, незалежно від волі чи діяльності того, хто намагається з них скористатися.

Дуже часто опортуністом в цьому сенсі називають Путіна.

Думаю, що остання церковна авантюра Порошенка з українською автокефалією є звичайнісіньким опортунізмом.

Після проведеної з патріархом Варфоломеєм Пасхи Порошенку здалося, чи він прийшов до вмотивованого висновку, що існує така можливість.

Чому мені здається, що йому здалось?

Перш за все, можливість створення української автокефальної православної церкви – це майже чудо, в яке хочеться вірити.

По-друге, президенту потрібна “проривна” ідея на вибори. Дуже погано все у нього. Треба на чомусь рванути. Чудо з Церквою – хороша нагода.

Далі, відсутність серйозного опрацювання ідеї, з моєї точки зору, підтверджує “інформаційно-пропагандистський супровід” цієї теми з боку порохоботів. Дуже нагадує тему Мінських домовленостей – ви не можете знати і розуміти все, що знає і розуміє мудрий Головнокомандуючий, у нього є план, він знає, що робить. Порошенко і його інформаційна зграя повторюють цей прийом – апелюють до патріотизму і закликають вірити.

Між тим, як і з Мінськими домовленостями, питання занадто серйозне, щоб просто вірити. А після Мінських домовленостей вірити Порошенку вже просто не можна.

Зокрема, хочеться знати, а яку із Церков в Україні домовлено визнати Автокефальною? Як буде призначено/висвячено її главу?

Ми ж помітили, що якісь (текстів нам не показали) звернення до Вселенського Патріарха надіслали дві православні церкви. То що, вони обидві будуть Автокефальні православні, чи вони об’єднаються в одну? То чому тоді спершу не об’єднатися в одну, а далі претендувати на визнання?

Далі цілком не зрозуміло, що планують зробити з РПЦ? Давайте визнаємо, що за чотири роки президентства президент Порошенко НІЧОГО не зробив для обмеження її впливу в Україні. Навіть цілком антидержавні хрестові походи “за мир під час війни” дозволяли безперешкодно проводити.

Випускаємо той неприємний для Патріарха Варфоломія факт, що надання томосу якійсь автокефальній православній церкві в Україні зіштовхне його лобом з Московським Патріархатом. І бійка буде не в порівняння тому, що відбулось після надання томосу Естонській православній церкві. Чи є у Варфоломія ресурси і бажання “воювати” з Москвою (в даному випадку я цілком не розділяю церкву і державу – вони діятимуть заодно), яка, окрім іншого, зараз у дуже непоганих відносинах з Анкарою, від якої Вселенський Патріархат критично залежний.

Для Варфоломія і ВП значно більш привабливим був би варіант не надавати автокефалію відразу, а, як перший невизначеної тривалості крок, прийняти Київську митрополію до складу Вселенського Патріархату.

Варфоломій має усі підстави сумніватися в українському священництві. Але чи може він сподіватися на те, що його союзниками у двобої за українське православ’я з РПЦ буде українська влада?

Я б на його місці не став. Українська влада за останні роки не лише проти РПЦ не зробила жодного агресивного кроку, вона і з Росією дипломатичні відносини не розірвала, а зараз усі так чи інакше підконтрольні, чи залежні, чи координовані з Банкової телеканали заспівали про російські ринки, відновлення економіки за рахунок торгівлі з РФ і т.д.

Отже, влитися до материнської церкви – це не варіант для української влади (бо в чому ж тоді незалежність, самостійність і т.д.). Ув’язатися в бійку не на життя з росіянами (а ще, не дай Бог, і Ердоганом) хто зна чи варіант для Варфоломія?

Звернення Верховної Ради – це добре. Без іронії. Принаймні знаємо настрій більшості депутатів у цьому важливому питанні.

Іронія в тому, що ВРУ вже зверталась до Варфоломія з цим же питанням. Можуть, звичайно, і що два роки дублювати (хоча, звичайно, варто іноді цікавитися, а чому не отримано відповідь на попередній лист?) Але я не став би сподіватися, що в сучасному світі питання вирішуються саме так – написав лист, сидиш, чекаєш, а потім, бац – і на тобі членство в ЄС, і аспірантство в НАТО, і черговий транш з автокефалією на додачу.

Повірю в чергову затію Порошенка як в щось більше. ніж в піар лише тоді, коли побачу системну цілеспрямовану діяльність, спрямовану на …. Ні, не на утворення автокефальної православної церкви. Даруйте, але наявність автокефальної церкви, як обов’язкового атрибуту державності – це середньовіччя, а нині – це маячня.

Тому повірю в питанні про Церкву Порошенку лише тоді, коли побачу системну роботу по приборканню РПЦ в Україні.

Доти – не дам себе обманювати. Одного разу в травні 2014 року мені було досить.

Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»

матеріали рубрики
Паризькі танці Путіна навколо Трампа, безглузді і… безглузді Блоги
Паризькі танці Путіна навколо Трампа, безглузді і… безглузді
Деградація «Нафтогазу»: антинародна національна компанія Блоги
Деградація «Нафтогазу»: антинародна національна компанія
Чи все необхідне ми зробили для автокефалії? Блоги
Чи все необхідне ми зробили для автокефалії?
Похожие статьи