Скажу так. Не можна не любити – ніжно, захмелів, з виряченими очима – нинішній час і нинішній формат держави. Приголомшливі персонажі щодня дарують нам просто кілограми найдобірнішого абсурду. Ну ось, будь ласка, де б ми ще насолодилися трьохактним драматичним спектаклем, що розігрався між міністром (Данилюком) і першим міністром (Гройсманом)?

Акт перший. Невеликий мордобойчік на засіданні Кабміну і міністр відкрито послав прем’єра. На що останній, у властивій йому брутальній манері відповів: «я тебе, сучий ти син …» І далі по тексту. Акт другий: лютючий Гройсман традиційно плюнув на юридичні колізії і вирішив перепідпорядкувати собі ДФС власним рішенням. І плювати нам на закони / уложення / правила… І ось, акт третій: лист міністра Д. зовнішнім дідусям в їхні села. І майже відразу ж зла відповідь глави місії МВФ ван Родена – «Гройсман не грайся, інакше марш на паперть».

Ну хіба ж це не чарівно? І хіба це не пояснює характер нинішнього типу держуправління? Того самого, який потрібен тільки, щоб ситуативно забирати / призначати / тікати. І все частіше підлеглі (!) звертаються з відкритими листами до зовнішніх донорів із одним слізним проханням – «а нумо вдарьте по їхніх загрібущих руках». Питання у мене тривіальне: чи є сенс у продовженні ресурсу життя такої системи управління?

І чому взагалі потрібно серйозно соціологічно вимірювати того ж Гройсмана?

У чому цінність ВБ, якщо навіть міністр відкрито говорить про його повноцінну недієздатність? І тому я настійно рекомендую тим з нас, хто таки хоче зрозуміти внутрішній устрій нинішньої держави, перспективи та мотиви його віп-членів, читати не нудних політологів, а мого улюбленця Іонеско. У якого все просто про нас – «всяк може сісти на стілець, раз у стільця нікого немає».

Так ось, Данилюк пише жорсткого листа абстрактному G7 (зауважте, не персонально комусь, а всім одразу, що додає комічності) з детальною скаргою… на прем’єра Гройсмана. Скарга, треба віддати належне, об’єктивна. Ключове – бажання Данилюка визначати кадрову політику у відомстві. Конкретніше – Данилюку потрібна Бугримова, автор внутрішньої фіскальної реформи в якості заступника і зовсім не потрібний Продан на чолі ДФС…

Залізничний романс

Попередні висновки для запису в наш «щоденник абсурду». Данилюк явно готовий воювати з Гройсманом та АП по тій простій причині, що є тут… гарантом будь-якої макроекономічної донорської допомоги. Ніякої команди управління і близько немає. І стратегії на рік-два теж немає. Але є щуряче мочилово за ласе…

Всі, хто зробив ставку на Гройсмана – особливо група Яценюка зі спонсорами – повинні вже розгортати голоблі. Він токсичний на зовнішніх ринках і зовсім не вишуканий кулуарний боєць тут. Внутрішніх комунікацій немає. Великі просто намагаються грабувати. Галузеві – ті, що розумніше і мають зв’язки в західній еліті – хочуть макроекономічного. Але хто ж їм дасть щось? Залишається писати листи…

Михайло Подоляк, політтехнолог