Отже, Данилюк. Уже екс-міністр фінансів. Людина, насправді, без значущих результатів і виразних ідей, але не без звичних для нас провінційних амбіцій. Визнаю, іскрометна і швидкоплинна епопея з публічним ламанням його понтів здивувала навіть мене. Мені здавалося, що, незважаючи на традиційне для всіх нинішніх топів фанфаронство, він усе ж таки підкріплений хорошими зовнішніми зв’язками та має якусь потужну організаційну підтримку. Тобто його робота як «міністра-реформатора» ніби за замовчуванням мала бути виведена за дужку звичних для нас квотних призначень/розподілів/смотрящих.
Але виявилося, що він така сама порожнеча порожнечею. Як той самий Саакашвілі, якому приписували знайомство з усіма таємними урядами світу, а Михайла Ніколозовича банально клацанням пальців викинули геть – і тиша. Загалом, у нас нині всі такі – багато слів, багато пафосу, але навіть ніякий Гройсман, людина, яку на зовнішніх ринках взагалі не знають як прем’єра, перекушує Данилюка на раз-два.
Вражаюча хронологія. «Сказав сьогодні, що буде звільняти. Погодив це з іншими зацікавленцями. Подав подання у ВР. Зібрав депутатські голоси. Швидко проголосували (254 голоси) і так само негайно викинули геть». Разомввз заступниками, обслуговувальним персоналом і недопрацевлаштованою Бугримовою. І тиша. Всюди. За всіма напрямками.
Два дні – і Данилюка взагалі немає як суб’єкта…
Щоправда, дехто одразу почав розганяти дурнуватий слоганчик «Данилюк – наш Макрон». Залишу за дужкою нашу незрозумілу схильність до настільки трешевого символізму. Залишу за дужкою також те, що порівнювати з неробою Макроном уже моветон. Скажу просто й прямо: а навіщо і кому потрібен боягузливий і слабкий Данилюк? Що він повинен зробити? Людина з 2010 року затишно метушилася при тодішній АП. Потім не менш затишно метушилася при нинішній «суперкоманді чемпіонів» у ранзі міністрів. Зрозуміло, що особисто добре упакований.
Але, по-перше, ніколи не мав жодних стратегічних ініціатив. Окрім, звичайно, активної участі у випрошуванні гуманітарних кредитів того ж МФА. По-друге, так і не запропонував чіткої фіскальної реформи, яка різко знизила б податкові навантаження на бізнес. І це при тому, що сам Данилюк щиро називає себе лібертаріанцем. По-третє, і близько не має команди, здатної жорстко контролювати напрямки і видавлювати опонентів. Як виявилося, не має істотної підтримки на зовнішніх ринках, це по-четверте. По-п’яте, звичайний оповідач солодких казок, не більше…
Столичний циганський табірТак-от. Чому варто лише одному неробі перегризти кар’єрне горло іншому неробі, трохи меншому, ми одразу починаємо цього обідраного дико любити і нагороджувати карколомними епітетами? Чому ми не питаємо у цього «крутого хлопця», а що ти зробив за свої солодкі 2-3 роки міністрування? Ну, крім того, що встиг добре упакуватися?
Михайло Подоляк, політтехнолог
