Ой, скажу і я вам своїх пару диванних зауважень з приводу геополітики останніх днів. А вже тут явно проглядається настільки хвацько закручений сюжет, що в порівнянні з ним всі попередні реаліті-шоу Трампа можуть зійти за відмінне снодійне.

Отже.

Щоб легше було розібратися в тому, що позначає зустріч Трампа з Ином, потрібно відповісти на два головних питання:

  • Чи є Ин самостійним політиком? Відповідь: враховуючи тотальну фінансову і економічну залежність країни Чучхе від Китаю і Росії, очевидно, що ні. Так з ким же вів переговори Трамп, підписував підсумковий документ про наміри, і хто насправді загрожує США?

Раніше Ин був упевнений, що у відповідь на загрозливу інтонацію телеведучої в умовній північнокорейській телепрограмі “Час” і пару пострілів ракетами в океан звідти автоматично припливає баржа з ​​рисом, але йому явно запропонували куди більш захоплюючу гру, обіцяючи не тільки рис, але і підливу.

Ким Чен Ын,

  • Чи здатна Північна Корея, яка при наявності численної, абсолютно покірної і безкоштовної робочої сили не в змозі забезпечити себе саму навіть мінімальним набором продуктів харчування, розробити не тільки ядерну бомбу і побудувати завод зі збагачення урану, а й протягом одного (!) року з моменту обрання Трампа (збіг?..) і під санкціями так відпрацювати цілий модельний ряд ракетоносіїв, щоб стати здатною успішно шпуляти ракети над Японією, змушуючи звиклих до постійних катаклізмів її жителів цього разу гарячково згадувати де у них бомбосховища, і врешті-решт отримати міжконтинентальну ракету, здатну доставити ядерну боєголовку до Флориди?

Відповідь – ні. В принципі неможливо для такої країни, як КНДР, в її нинішньому стані. Тому що це шалено дорого навіть для найрозвиненіших економік з їх наукою, ресурсами і технологіями.

Але… Як завжди, є одне жирне “але“.

Це “але” є спільний кордон не тільки з Китаєм, але і з Росією, а практично вся північна частина залізниці КНДР давно і міцно здана в оренду РЗД, яка тримає в строгому секреті що і в яких кількостях вона по ній возить Ину і його військовим заводам.

Протягом року після обрання Трампа, раптом (люблю це слово) спалахує колосальний срач між Трампом і Ином, обмін небаченими досі образами і погрозами, стрілки “годинника Армагеддона” перелякані “годинникарі” переводять на відстань двох хвилин від “півночі”, а Північна Корея безкарно випробовує одну за одною міжконтинентальні ракети все більшої потужності і дальності, які знову ж раптом перестають падати відразу після пуску, а одна навіть відлітає в сторону РФ і плюхається в океан неподалік від берегів Сахаліну (до мами захотіла?).

Трамп в цей же час самозабутньо лається з усіма союзниками, немов спалюючи мости, розриває всі основоположні міжнародні економічні договори і альянси, і знову “раптом”…

“Раптом” мириться з Ином. При цьому він уже роздзвонив всюди, де тільки зміг, що “нобелівка за мир в цьому році моя, як пити дати”.

І не просто мириться, а влаштовує цілий перформанс з метою підтягування назад в G8 Путіна хоч опудалом, хоч тушкою.

Сделайте нас красивыми и худыми: неизвестные моменты встречи Трампа и Ким Чен Ына

У тіні ж, спостерігаючи за всім цим, тихо-тихо сидить широко і задоволено либлячись Китай.

МЗС Росії вже подав заявку на здійснення технічного нагляду за… бінго! Не ядерним роззброєнням, а денуклеаризацією Північної Кореї.

Дональд Трамп як російський шпигун

Точно таким же наглядом, як той, що Росія здійснювала за тим, як Асад “знищував” хімічну зброю в Сирії. Січете фішку?..

При цьому Трамп, повівшись на якісь обіцянки, заковтнула Ина, як жадібний, хижий і дурний сазан жирну муху на кінчику рибальського гачка. Залишилося сидячому в тіні дідусеві Сі Цзіньпіну з виляючим хвостом у його ніг Путіним акуратно, але безжально підсікти, намертво насадивши дурну рибу на гак. І куди вудкою з мухою на гачку в роті жертву поведуть, туди вона й змушена буде поплисти.

А водити будуть довго і терпляче, поки у риби сили не закінчаться, і вона не заблагає про допомогу до… рибалки ж! Причому проситиме впоратися з такою непокірною і неслухняною мухою, яка робить з нього, як йому здається, дурня…

Серіал тільки починається. Запасаємося попкорном.

Олексій Нестеренко, блогер