Випускники з батьками не один рік до закінчення школи вирішують, куди вступати. Який диплом крутіший. Яка професія престижніша та перспективніша.

Я все розумію. Батьки бояться, щоб чадо не залишилося в аутсайдерах. Батьки намагаються забезпечити чаду найкращий старт з усіх можливих. Але на власний розсуд.

Наприклад, у родині, де мама юрист, тато юрист, дідусі та бабусі юристи, синочка/донечку теж завчасно готують до того, щоб він/вона теж відправився/лась проторованою доріжкою. Мовляв, якщо що, то завжди легко зарадити.

І син (або донька) вступає. Навчається. Розуміє в якийсь момент, що не йде. Ну, не його/її предмет. Але боїться підвести батьків, і закінчує навчання з червоним навіть дипломом.

Влаштовується на роботу. Через певний час робота починає дратувати. Бо подобається їй/йому зовсім інший вид діяльності. Невдовзі починають падати результати, але людина собі говорить, мовляв, мало стараюся, напевно, і змушує себе ще більше сконцентруватися на… тому, що їй не подобається робити.

Із віком від такого стресового режиму починає рано і серйозно хворіти. Системно.

Це до того, що так, банально, але факт: щасливою людина може стати, лише займаючись улюбленою справою.

У гонці за тимчасово престижними та вигідними дипломами ми втрачаємо освіту.

Улюблена робота робить людину вільною, вивільняючи її творчий потенціал. Перетворює її на артиста, а не ремісника. Той, хто займається улюбленою справою, має значно більшу працездатність. Це немов мати до внутрішнього “движка” турбонаддув, що дозволяє з легкістю злітати на будь-які гори і підкорювати найбільш складні вершини тоді, коли в інших опускаються руки.

І не потрібно боятися, що всі захочуть стати юристами, економістами або айтішниками. Люди різні.

Кожен неповторний. Кожен зможе знайти собі справу до душі. Треба якось зупинити дику гонку за дурнуватими стереотипами.

У США після закінчення школи є абсолютно нормальним підлітку взяти рік-два, щоб озирнутися. Він влаштовується на роботу, на якусь просту, яка не вимагає кваліфікації. Це допомагає адаптуватися до життя, відчути смак не лише можливостей, а й відповідальності.

А батьки ставляться до освіти як до інвестиції. Їм потрібно, щоб їхня дитина стала сильною і самостійною, але найголовніше – щасливою. Щоб вибирала професію зокрема і за відчуттями.

Так, там теж по-різному буває. Але людей, які домагаються результатів, судячи по країні, в США значно більше.

США я навів для прикладу, не закопуйтеся занадто саме в Штати. Будь-яка з сьогодні найбільш розвинених економічно та гуманітарно країн практикує опору на виховання сильних і незалежних особистостей, здатних працювати в команді для виконання взаємовигідних завдань.

”Країна Чучхе” як “лугандонія” для США

Але робити це усвідомлено та відповідально.

Змінювати власні стереотипи, які тим паче повністю або частково родом із радянської індустріальної епохи – каторжна праця над собою.

Дітям жити завтра. Ми можемо зробити його трохи кращим, ніж сьогодні, дозволивши їм більше свободи вибору.

Якось так.

Олексій Нестеренко, блогер