Маленький, але вбивчо промовистий епізод. Один із багатьох останнім часом. Який занадто наочно демонструє різницю між нами нинішніми і цивілізованим світом.

Із тієї простої причини, що у них завжди в центрі державної турботи конкретна людина, а у нас – чиясь амбіція і марнославство.

Так-от, 6-річний хлопчик Ілля Гергало святкує свій ДР під будівлею міністерства… Уляни Супрун.

Там само в наметах сидить і все його сімейство. Не один день. Причина? Його мама, яка просто на очах сім’ї помирає від важкого лейкозу, яка зневірилася потрапити в програму лікування українців у закордонних спецклініках.

Але знаєте, в чому особлива пікантність ситуації? Клініка в Білорусі згодна взяти пацієнта.

Ульяна Супрун

На обліку в самому міністерстві хвора стоїть. Чималі гроші в рамках спецпрограми теж є. Просто немає кількох підписів кількох крутих чиновників.

Чому родина ночує під міністерством? А як іще достукатися до тих, кому байдуже?

Супрун знає цю сім’ю. Але незмінно байдуже проходить повз.

Бо це така модель особистої поведінки. «Ми тут будуємо круті реформи, а ви – зі своїми онко/болячками – тільки заважаєте нам».

Ніколи, не заважайте, ідіть за процедурою, гроші ходять за пацієнтом

В. о. намагається презентувати себе як технократа, якого не цікавить конкретна людина, але цікавить новий механізм медичної допомоги. І все б нічого, якщо б нинішня трансформація не викидала на узбіччя пацієнтів.

Але вона викидає. Безжально і регулярно. А отже, треба щось робити просто тут і зараз. Бо люди хворіють і вмирають не завтра, але сьогодні

Зрозуміло, що міністру негоже особисто розбиратися в кожній історії і взагалі це нонсенс, коли хворий звертається безпосередньо до чиновника.

Але це в нормальній системі. А якщо системи немає? Що треба було зробити Супрун у подібній ситуації?

Вислухати. Запросити всю інформацію за подібними історіями. Організувати спецофіс, який буде моніторити тощо.

Але замість цього Супрун самоізолюється, навантажує нас примітивними просвітницькими FB-текстами і презирливо відмахується від претензій.

Коли система оптимізована й адекватно відповідає на подразники, міністру немає сенсу безпосередньо займатися якимись ситуативними конфліктами. Але якщо всередині накопичуються трагедії, завдання міністра розбиратися індивідуально. А не виносити людину за дужки.

Утім, це неможливо. Супрун належить до «фахівців», які воліють працювати винятково у вузькому колі власних помічників. Щоб комфортно хвалити один одного, презентувати серед своїх ідіотські буклети, спільно писати інфантильні тексти в соцмережі.

Вони радісно влаштовуються в світі, де є тільки вони і де їм дуже солодко. А потім, коли все валиться, тихенько валять самі.

Сам собі чемпіон

Їм не зрозуміти, що прості люди теж хочуть жити в затишних світах. Але не виходить. Бо міністру немає коли дивитися в очі 6-річному хлопчикові, у якого помирає мама.

Михайло Подоляк, політтехнолог