Давно пора подати у відставку.
Не ті часи. Не той театр.
Л.Костенко
Популярність президента П.Порошенка сьогодні в порівнянні з першим і другим роками дуже впала. У ці перші роки він проявив себе як політичний лідер, з певними харизматичними якостями. Зростання популярності і успіх у народу подібного лідера можливі на певному відрізку часу, якщо він виступає в ролі тільки поборювача ненависного минулого і обіцяє натомість створення більш привабливого майбутнього.
Однак, цього недостатньо для постійного підкріплення популярності і масової підтримки без позитивних результатів. Лідери потребують успіхів, хоча б невеликих. Вони підсилюють його авторитет і вплив на маси. І, навпаки, відсутність успіхів, зводить нанівець або ж зменшує в значній мірі можливість вести за собою маси. Я вже писав, що президент опинився в драматичній ситуації. Він виявився один в двох ролях: Лютера і Папи Римського.
З одного боку, він кидає виклик номенклатурним структурам і хоче зруйнувати, змінити їх, а з іншого боку – уособлює в очах громадськості ці структури.
І звичайно ж, невдачі, відсутність відчутних успіхів, невдалі провальні реформи, прихід до влади і керівництва Кабміном, міністерствами і відомствами обмежених посередніх сірих злодійських тупих кадрів – драма для країни і урок для президента.
Все це працює не на посилення його ролі як лідера, а навпаки. Все це разом узяте, зробило, як мені здається, певний вплив на зміну загальних настроїв у людей.
Чекаючи швидких результатів, рішень і передвиборних обіцянок від Президента і їхня відсутність викликали у людей відчуття незадоволеності, нетерпимості і навіть роздратування. Крім того, влада відступила від заповідей Майдану, заради яких відбувалася Революція Гідності. І що отримали натомість? У людей склалася, приблизно, така картина їхнього життя: минуле – ганебно, майбутнє – невизначено, непередбачувано.
Наші люди живуть серед брехні; брехня – єдине ремесло, чим досконало володіє влада, вона зручна, до неї дуже легко звикнути, а якщо хтось говорить правду – це неприємно, їх тут же закидають «камінням».
Але ж камені летять в істину. Як закидали камінням Миколу Томенка, колегу по парламенту за те, що був проти кадрової політики президента, проти співпраці президента з колишніми регіоналами і кадрами Чернівецького, за те, що був проти вирубки лісу та вивезення його за кордон. Він не став голосувати в парламенті за антинародні реформи і бюджет. Говорив правду про корупційні схеми. Сварливій, метушливій, правлячій касті, якій дозволено все, а ворогам – Закон.
У подібному психологічному стані маси готові прийняти будь-якого лідера, який скаже: «Я знаю, що треба робити і як треба робити». І мені здається, що феномен П.Порошенка і підсумки виборів 2014 року пояснюються багато в чому подібним психологічним станом народу. Свою передвиборну програму П.Порошенко закріпив простими і зрозумілими для людей інтересами. І в кінцевому підсумку це призвело до того, що люди, які в принципі не знали, як треба вирішувати найскладніші проблеми суспільства, повірили якомусь набору простих і примітивних, доступних для суспільства рішень.
Сьогодні феномен П.Порошенка 2014 року, доводиться перебудовувати, шукати інші слова, виписувати іншу програму, змушує його партію «Солідарність» модифікуватися, повірити знову його словам і програмам. Чи вдасться? А люди повинні мислити і бути розумним народом, а не просто населенням.
Український народ – гідний кращого життя.
І тільки люди зморщили чоло:
– Не може бути, щоб таке було.
Л.Костенко
Павло Ільюша, журналіст
Нагадаємо, американські демократи підтримають Гриценка на президентських виборах.
Раніше Politeka повідомляла, Микола Томенко закликав Порошенка, Супрун і Кличка стати інвесторами України.
Також Politeka писала, що Гриценко пообіцяв продовжити реформу децентралізації.
