Реконструкція чи знищення культурного кластеру на Лівому березі Києва?
Про це та не тільки поговорив разом з Олександром Білерою журналіст та громадський діяч Сергій Бригадир.
Олександр Білера – культурний і громадський діяч, голова громадської організації «Європейський культурний центр», один з ініціаторів створення пілотного проекту «Європейський культурний центр «Краків». Разом з командою однодумців відновлювали кінотеатр «Краків» але через незалежність від русанівських князьків мають всі шанси втратити свою площадку.
– Розкажіть, як саме тривав розвиток «Кракова».
– Ми дійшли до цього непростим шляхом. Після Революції Гідності склалося певне коло людей, які захотіли змінювати цю країну, вводити нові поняття в розвиток культури й освіти в Україні. Таким чином, через бачення змін, і народилася ідея пілотного проекту «Європейського культурного центру». Після довгого процесу розвитку культурного центру, після непідтримки владою цього процесу. До кінця розвиток центру не дійшов. Це мав би бути багатофункціональний культурницький осередок, який би орієнтувався на потреби населення й задовольняв їх у культурному руслі. Тобто люди можуть приходити в цей свого роду хаб і реалізовувати свої культурні потреби. Потрібно було випрацювати механізм. На мою думку, нам це вдалося, але до кінця протестувати ми його не змогли, оскільки хаб закрили на ремонт. Історія створення культурних осередків почалася ще в 2014 році, і триває досі. Багато хто з охочих розвивати культуру на базі «Кракова» отримав необхідний досвід. Зокрема, розуміння того, що систему в цій країні можна лише ліквідувати, а не змінити. Люди з управлінської сфери не розуміють, що культуру не можна контролювати – їй слід надавати засоби для розвитку. Наразі дуже важливо створити умови для креативних індустрій. Потроху їх створюють на рівні влади, але складається враження, що одразу ж і монополізують. У «Кракові» спершу створили групу волонтерів, котрі вичистили з будівлі сміття й мотлох, адже вона перебувала в занедбаному стані. Судячи з усього, будівлю збиралися підпалювати, й звозили туди сміття – ми вивезли його 17 вантажівок. Волонтери організувалися й запустили майданчик. Почали експериментувати щодо того, як може працювати культурницький осередок, відповідаючи сучасним вимогам. Перший рік це було намацування оптимального шляху, другий рік – своєрідна робота над помилками, а на третій рік ми зрозуміли, якою є система, як вона працює і що для цього потрібно. На базі центру працювали творчі колективи, зокрема театральні й хореографічні, були кінопокази, проходили фестивалі й перформанси, усе як національного, так і міжнародного рівня. І все це – в зруйнованій будівлі, яку ми оздобили. Про «Краків» дізналися не лише в Києві, а й по всій Україні та навіть за кордоном. Тобто сформувалася модель, яка може бути життєздатною, але їй потрібно трохи допомогти – в першу чергу створити технічні умови. Але натомість ми зіштовхнулися з рейдерством. Влада переназвала всі кінотеатри культурними центрами, ввидавши це суто за своє рішення, тоді як ми півтора року намагалися донести ідею про необхідність створення мультифункціональних центрів для розвитку культури. Наразі підтримувати ідеї молодих діячів культури не так і складно – просто міська влада не хоче цього робити.
– Зараз, на час реконструкції центру, чи запропонувала влада якийсь альтернативний майданчик?
– У мене склалося враження, що при владі наразі люди, що працюють не за фахом. Нас попросили надати ідеї і пропозиції щодо ремонту, ми їх надали. Ідеї внесли до плану ремонту. Але коли приймалися рішення щодо ремонту, мене чомусь не запросили, хоч я й генерував більшість ідей і розумів технічні особливості їх втілення. Принагідно підключився місцевий депутат Олесь Маляревич. Коли я запитав на комісії з культури, де проект, мені сказали, що проект є і громадськість було долучено до обговорень. Я попросив надати акти обговорень, але їх немає. Отже, не було жодних обговорень. Також ми планували прийняти новий статут, який передбачав би наглядову раду, щоб уникнути тиску на дирекцію – це те, що називають комунально-унітарним підприємством. Закон це дозволяє. Але ми отримали стандартний статут попри подану пропозицію й рік перемовин.
– Чи можна докладніше про комунально-унітарне підприємство?
– Головний орган, який ним керує, – наглядова рада. Її формує очільник міста. Київрада має прийняти й затвердити наглядову раду. Ми прописали механізм відбору до ради – все було прозоро, аби уникнути конфлікту інтересів, бажання втиснути туди своїх родичів чи підконтрольних людей. Йшлося про присутність ЗМІ для контролю роботи ради. Прописано було також процес виключення з наглядової ради. Рада визначає собі директора. Вона підзвітна КМДА. Рада може робити запити, фінансовий моніторинг. Але чомусь наглядової ради в новому статуті не виявилося, там лишився лише директор. Потім настав момент ремонту. І ледве мали з’явитися кошти на ремонт, нас одразу ж вигнали.
– Як це відбулося?
– Нас планомірно виштовхували. Потрібен був ремонт, але не було зрозуміло ні що робиться, ні які терміни робіт, ні куди нам подітися. Нас, звісно ж, не закріпили за будівлею. І тоді ми почали розповідати про всі порушення, які мали місце. Для нас важливо було запустити культурний центр, адже запит на подібні ініціативи – колосальний.
– Що саме мало бути в «Кракові» згідно з вашими ідеями?
– Студія звукозапису, хореографічні та репетиційні класи, 4 багатофункціональні сцени – для вистав, кінопоказів, фестивалів тощо. Тобто максимально комфортно й максимально наповнено. Найважливіше – створити майданчик комунікації для творчих людей. Мені здається, саме це не сподобалося міській владі – інших причин того, чому нам чинили стільки перешкод, я не бачу. Саме на базі «Кракова», на Русанівці, генерувалися нові ідеї. Наприклад, саме в нас створив свій клуб заслужений артист, джазмен Володимир Соляник. На щастя, його клуб досі функціонує й розвивається. Також осередок збирав громадськість, яка генерувала проекти, й дітей т підлітків для занять у творчих студіях. Проходили фестивалі. За минулий рік ми провели понад 350 заходів. Саме з «Кракова» вийшов проект «Алея українських діаспор». Бо завдяки комунікації людина з Німеччини, яка запропонувала ідею, як ми підхопили й допрацювали. Наразі взяли участь 12 країн, ми плануємо долучити 100. Діаспоряни кажуть, що в культурному середовищі немає для них підтримки від України, немає навіть фестивалю, де могли б вони зібратися – а їх лише офіційно 10 мільйонів.
– Трохи про дати і про числа. Коли було озвучено, що місто планує зробити реконструкцію?
– Це не реконструкція, це ремонт. Для реконструкції треба пройти ряд експертиз, яких вони не проходили. Це був 2018 рік, лютий – саме тоді нас вирішили «виселити».
– Хто саме?
– Директор Київкінофільму, Хомич Денис. Але варто розуміти, що це не суто його ініціатива, він лише виконавець, на нього тиснуть згори. Отже, в лютому ми підняли питання по статуту й по ремонту, була зустріч в департаменті культури з Шуляком Миколою та Анджеюком Сергієм – помічниками Діани Попової, директора департаменту культури. Проговорювали, що варто міняти статут, ремонт проводити поетапно. Доволі твереза розмова.
– Там зараз є паркан. Коли він з’явився?
– Паркан з’явився восени 2018 року в жовтні.
– Скільки часу минуло з моменту зустрічі в департаменті?
– Уже рік.
– За цей час вам так і не надали нове приміщення?
– Ні, так само, як не закріпили за попереднім.
– Чи можна це трактувати як знищення культурного центру? Адже центр – не приміщення, а люди?
– Саме так, знищено сам механізм комунікації та генерування ідей. Ми робили те, що не можна, а саме стимулювали розвиток громади й громадянського суспільства.
– Хто був ініціатором цього ремонту?
– Депутат Олесь Маляревич. Складалося враження, що він це використовує в своїх бізнесових цілях, адже він власник рекламної кіноагенції. Він був присутній на робочих нарадах. Там я, до речі, напряму ставив питання про те, чому не можна робити поетапний ремонт. Відповідь була: можна, але проект здорожчає на 30 відсотків.
– Яка була вартість спершу?
– 71 мільйон гривень. Ремонтники кажуть, що на такі потреби це вже занадто, бо для ідеального стану достатньо 35 мільйонів.
– Минув майже рік з початку ремонтних робіт. Що зроблено за цей час?
– Проведено демонтаж, розкрито дах (перед дощами!). Ремонт почався на 2 місяці пізніше, ніж було укладено договір. Дах узагалі не входив у проект ремонту, він був у хорошому стані.
– Хто контролював ремонт?
– Місцевий депутат створив якусь бригаду контролю громадськості за перебігом робіт. Неофіційно запрошував мене, але я відмовився, бо вважав за потрібне вступати в офіційні групи контролю, а не брати участь у дрібних маніпуляціях депутата. Здається, це його обурило, й стало зрозуміло, що нічого доброго з цієї затії не вийде. Саме тоді ми почали надавати цій історії розголосу у ЗМІ. Перед дощами ремонтники розкрили дах, вода потрапила до приміщення, з’явився грибок і виникла ще більша руйнація. Через це збільшили бюджет. Вони не сподівалися, що справа матиме розголос. Але, на щастя, розголос є. Я вдячний добросовісним журналістам, котрі висвітлювали реальний стан речей. Про ситуацію розповідали 24 телеканал, Громадське радіо, телеканал «Україна» тощо.
– Що ж далі було з «Краковом»?
– Пішов дощ, ми здійняли ґвалт. Підключилися русанівські активісти, котрим набридло, що місцевий депутат нівелює будь-які громадські ініціативи.
– Кажуть, на виборах Маляревич набрав достатньо голосів і має шанси пройти в Київраду?
– Я сподіваюся, що Русанівка прокинеться й тверезо його оцінить. Русанівці не будуть їсти ті сосиски, які він роздавав під час агітації, надалі. Шкода, що люди не розуміють, що відбувається насправді. Але, можливо, він справді набере достатню кількість голосів для Київради. На щастя, на виборах була альтернатива, що примусила людей замислитися про можливість голосувати за інших кандидатів. Я особисто знаю голову ОСББ будинку, якому не виділяють кошти на ремонт просто тому, що голова говорить Маляревичу правду у вічі. Кошти виділяють лише тим, хто його підтримує. Якщо Русанівка не зробить правильний вибір, буде велика проблема. Варто згадати, як депутат пропонував «виселити студентів».
– Розкажіть , будь ласка цю історію.
– Планували поставити модульний гуртожиток університету Грінченка. Університет не має, куди селити студентів, і це місто не розв’язало проблему. Отже, вирішили селити студентів. Зібрався натовп незрозумілих людей, почалася активна «розкачка» району з ідеєю виселити студентів узагалі.
– Отже, повертаємось до «Кракова».
– Зняли дах, потекла вода, почали писати заяви. Я написав заяву на Непопа, на той період він був виконувач обов’язків із питань культури, попросив зустрічі. Надійшла відповідь від «Київкінофільму»: все добре, все контролюємо. Я беру відповідь, додаю фото з «Кракова», надсилаю на ім’я Непопа. Тиша. Потім він приїздить, виносить догану забудовнику, але нічого не змінюється.
– Пройшла інформація що було відкрито провадження щодо ремонту «Краковава».
– Так, ремонтні роботи насправді не проведено, виявлено службову недбалість.
– Дивна ситуація: із забудовником розривають договір, але 10 мільйонів він отримує.
– Якщо не помиляюся, ті самі люди виграли новий тендер. Нова ціна 123 мільйони. Хотілося б, щоб було створено робочу групу з контролю громадськості, щоб реконструкцією займалися архітектори. Щоб не повторювалася ситуація, яка виникла з групою контролю, створеною місцевим депутатом, яка не виконувала своїх обов’язків, та щоб була прозора звітність. Хотілося б, щоб робоча група мала можливість робити зауваження й висувати пропозиції, припиняти роботи, якщо щось іде не так. Також хотілося б, аби за «Європейським культурним центром «Краків», чия юридична адреса Русанівська набережна, 12, було закріплено будівлю кінотеатру «Краків». А ще – редагувати статут, додавши наглядову раду.
– Якщо все складеться саме так, як ви бачите існування центру надалі?
– Хотілося б завершити пілотний проект, прописати механізм програми розвитку, аби мати механізми для розвитку центрів такого формату.
– А як щодо фінансування проектів? Міністерство культури?
– Не обов’язково. Грантові проекти, міжнародні фонди. До того ж, «Краків» планувався як центр, де 75 відсотків складають комерційні послуги, а 25 – соціальні. Це було б вигідно і місту, і людям. Але виграє конкурс, скоріш за все, «Cinema City», що належить громадянам РФ, і ми не отримаємо будівлю.
На сьогодні ситуація по реконструкції кінотеатру виглядає таким чином: 4 лютого 2019 року Дніпровским управлінням Нацполіції Києва в ЄРДР під №42019100040000013 були внесені свідчення про відкриття кримінального провадження по ст 367 КК України. На об’єкті реконструкції слідчим Дніпровського управління поліції Києва Андрієм Загорулько виявлені незавершені роботи – фасад будівлі кінотеатру «Краків» знаходиться в неохайному стані, на стінах обвалена штукатурка, ремонтних робіт вказаного будинку виявлено не було.
Договір з між КП «Києвкінофільм» та ТОВ «Інтергал-буд-стандарт» на послуги по ремонту будівлі кінотеатру «Краків» вартістю 71 мільйон 321 тисяча гривень розірвано. З вказаної суми київською адміністрацією оплачено 10 мільйонів, керівництву комунального підприємства вміняють службову недбалість.
Зараз йде мова про збільшення кошторису ремонту до 120 мільйонів гривень.
