Кожну людину в дитинстві вчать зранку робити зарядку, усі розповідають, що спорт – це здорово, проте, та невелика кількість спортивних залів, які є в столиці, порожні
Українці – спортивна нація?
Дійсно, у світовому спорті голосно й гордо звучали імена українських спортсменів. Але останнім часом, враховуючи події у нашій країні, спортивні досягнення вітчизняних збірних далеко на задньому плані. Взяти хоч би результати Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро. Наша збірна привезла лише 11 медалей, і серед них тільки 2 золоті. При тому що ще на минулих Іграх у Лондоні результат нашої команди був майже вдвічі кращий – 19 медалей. А в 2008 році з Пекіна українці привезли 27 нагород. Для порівняння: абсолютні призери США цього року зібрали аж 121 медаль.
Статистика перемог погіршується майже з геометричною прогресією, а українські імена витісняються зі світового п’єдесталу якимись іншими. Та й кулеметні залпи на сході і шелест реформ у Раді заглушили заклики про необхідність здорової та цілеспрямованої нації. Хто думатиме про шкільні уроки фізкультури, якщо треба перемогти корупцію, а політики зайняті тим, що тарабанять в європейські двері.
Спорт на професійному й аматорському рівнях в Україні переживає не кращі часи. Проблема в тому, що в країні відсутня спортивна пропаганда і немає доступного спорту. Спортивна інфраструктура міста Києва не оновлювалася впродовж 25 років. Сірі високі огорожі й асфальтовані футбольні поля виглядають далеко не презентабельно. Прогнуті турніки понуро іржавіють під проливними дощами, адже дітям зараз нецікаво проводити час на холодних майданчиках, де на снарядах плямами виступає облуплена фарба. Підростаючому поколінню куди цікавіше сидіти в яскравому віртуальному світі, який не сприяє ні інтелектуальному, ні фізичному розвитку.
Або ж, навпроти, старі спортивні майданчики використовуються як місце для посиденьок шумних компаній обов’язково з алкоголем, а може, навіть і з чимось більш важчим. Таке проведення часу точно не піде на користь майбутньому нації.
Ще одна проблема – спорт має міцну комерційну основу, і не кожен може дозволити собі абонемент у тренажерний зал. Дешевші варіанти вже не притягують якісним устаткуванням і комфортабельним приміщенням. Займатися спортом ніби як і модно, але в той же час колюча для звичайного українця ціна відбиває бажання до тренувань.
Реальність така, що результативність у професійному спорті безпосередньо залежить від розвитку аматорського. Але, на жаль, у населення немає стимулу до занять спортом. А чим більше людей прагнутимуть займатися, тим більше буде у нас чемпіонів, і тим частіше наші прапори підніматимуться на олімпіадах і чемпіонатах світу.
Спорт в Україні – занедбана тема, але є люди, які щиро бажають реальних змін на краще і роблять все, що в їх силах. Один із таких – голова Комітету з питань молоді та спорту в громадській раді при КМДА Тарас Рибаченко.
“Об’єднана молодь майбутнього”
Тарас Рибаченко у минулому спортсмен, займався тайським боксом і східними єдиноборствами. Зараз уже 7 років як у громадській діяльності. Він бачить майбутнє нашої країни в здоровій та цілеспрямованій молоді і робить усе заради цього.
“Я роблю з нашої країни державу, і сильна успішна молодь – це майбутнє цієї держави. Я знаю, що рано чи пізно справжня молодь, не проплачена товстими політиками, а справжня молодь, прийде до управління цим містом, цією країною і побудує Державу Україну. Не країну з населенням, а Державу з Народом”, – упевнений Тарас.
– В чому полягає проблема?
– Спортивна інфраструктура нашої столиці доки, на жаль, не настільки розвинена так, як би нам хотілося. Що стосується спортзалів – приплив мінімальний. Із ста чоловік залишаються тренуватися тільки троє. Я спілкувався з різними громадськими організаціями, розмовляв із більшістю федерацій різних видів спорту міста Києва, і всі разом пришли до того ж самого: треба розвивати інфраструктуру столиці, ну і надалі – звичайно ж, країни.
– До чого ви прагнете?
– Ми хочемо, щоб у кожному районі Києва з’явилася доступна спортивна інфраструктура. Щоб вона включала невелике футбольне поле, і хокейне також. Тому що зимові види спорту у нас взагалі мертві. Ще зону єдиноборств для повсякденних тренувань на свіжому повітрі, тим самим стимулюючи молодь до здорового способу життя. Ми разом із молоддю і громадськими діячами розробляємо проект, який буде дуже корисним для молоді і для майбутнього спорту як столиці, так і України в цілому. Наш проект націлений на поліпшення спортивної інфраструктури, на популяризацію здорового способу життя, на залучення молоді до спорту у різних напрямах і на підняття Києва в якості спортивної столиці як мінімум України, а там вже – і Європи та світу в цілому.
– Опишіть, будь ласка, ситуацію, що склалася, у міській сфері спорту.
– Я нікого не критикуватиму. Перш ніж когось критикувати – треба самому спробувати щось зробити, і ми з молоддю намагаємося робити. Власним прикладом показуємо, що круто бути здоровим і успішним.
– Що сьогодні вже зроблено?
Ми провели дуже багато спортивних заходів. Останній у нас ось був 8 жовтня в парку “Юність”, під гаслом “Твоє життя – твій вибір”. Ми максимально пробуємо доносити молоді інформацію про те, що здоровим бути круто. У нас заходи збирають досить-таки багато молоді. Плюс, ми влаштували велику кількість дітей у спортивні секції, де вони займаються на безкоштовній основі. Намагаємося забирати молодь із вулиці, а на вулиці в основному бігають ті діти, у яких нічого немає. Ми намагаємося завжди знаходити компроміси. Десь домовляємося з тренерами, десь вони платять половину, десь тренуються безкоштовно, але так чи інакше – дитина вже не на вулиці, дитина в спортзалі. А спортзал привчає до дисципліни. Спорт – це сьогодні у нас в країні одні з останніх соціальних сходів, за рахунок чого можна вибратися з низів трохи вище.
– Ви привертаєте увагу батьків цих дітей до того, що дитина хоче займатися спортом?
– В основному ми спілкуємося безпосередньо з молоддю, тому що частенько батьки намагаються нав’язати своїй дитині, щоб вона займалася тим, чим насправді не хоче. І вбивають бажання у самої дитини займатися тим або іншим видом спорту. Найкращий патріотизм у молодих людей проявляється саме тоді, коли підліток чи юнак стоїть на п’єдесталі на першому місці, а ззаду піднімається прапор його країни. І ось тоді він із гордістю каже: “Так, я українець, я перший!”
Хлопці частенько самі дізнаються на вулиці, підходять і просять допомоги влаштувати їх в якусь секцію або до тренера. І я з радістю готовий допомогти. Через деякий час батьки, побачивши позитивний результат у своїх дітей, починають цікавитися, хто ж це безкоштовно допоміг.
– Ви неначе знаєте про проблеми соціально незахищених сімей не з чуток?
– Так, на жаль, я ріс без батька й усіх результатів на сьогодні добився сам. І організація “Об’єднана молодь майбутнього” своїми силами намагається налагодити спортивну інфраструктуру в місті та здійснити свій план.
Якби у нашої громадської організації була фінансова підтримка – ми розвивалися б разів у 35 швидше. Приміром, ми хочемо створити школу, де наша молодь може на безкоштовній основі здобувати знання з юриспруденції, вивчати англійську, тому що сьогодення диктує такі правила, що ми повинні вміти себе захистити, ми повинні це сказати міжнародною мовою. Ми отримали приміщення для цього, і є люди, які готові викладати це все безкоштовно, але ось протягом року ми шукаємо інвестора, проте жодного результату. Напевно, тому, що це не приносить ніяких дивідендів. Але нас підтримує все більше і більше молоді, вона відкрита й чесна. Діти щиро дякують.
– Сьогодні вже легше виконувати задумане?
Коли я починав, усі говорили, що у мене нічого не вийде. Якщо підняти статистику – напевно, всім це говорять. Узяти 10 із 10 людей, і 9 з половиною скажуть, що нічого не вийде. Не варто нікого слухати, треба йти вперед. І ми якраз та громадська організація, що не дає впасти молодим спортсменам.
Але, затіваючи соціальний проект, не обійтися без підтримки суспільства і міської влади. Громадськість сприймає на ура розвиток спорту в Києві, залишилося достукатися до мера. Спробуємо звернутися до Віталія Кличка в письмовому форматі, тому що усні переговори – це вода. Ми спробуємо до нього звернутися за підтримкою більш предметно.
– Які терміни реалізації проекту?
– Якщо все буде добре, і мер підтримає нашу ініціативу, допоможе як управлінець – тому що це треба і столиці, й Україні в цілому. Думаю, за 2017 рік увесь план буде реалізований.
– Ви вже вибрали цільову аудиторію?
Саме тих, кому нема чим зайнятися, хто ходить від лавки до лавки, яких обзивають неробами, такими поганими й жахливими, – це, мабуть, найталановитіший шматочок нашої молоді. Просто, на жаль, їх ніхто не може направити, вони не бачать лідерів. Усі звикли до стандартних стереотипів. Покажи альтернативу. Покажи, що круто пити на вулиці сік, а не пиво. Якби хоч 25% наших спортсменів показували ось так просто на людях, як вони йдуть із соком і п’ють цей сік без бренда, без реклами, молодь би розуміла дуже швидко, що “ось вони йдуть із соком, а я йду з пивом – соромно якось”. Ніхто не показує альтернативи.
Можна вести довгі бесіди, що все погано, і чекати, що хтось прийде і допоможе, а можна взяти ініціативу у свої руки. Тарас Рибаченко бачить майбутнє за молоддю і тому він у першу чергу працює з нею і для неї. Тільки власним прикладом та ініціативою можна показати, що здорово займатися спортом, прищепити цілеспрямованість і бажання досягати успіху. І тільки вірою в підростаюче покоління можна добитися процвітання нашої країни й Україні стати сильною державою.
Автор матеріалу: Катерина Головата
