Основну частину своєї прощальної промови у статусі чинного президента Барак Обама присвятив необхідності збереження і вдосконалення американської демократії, яка, на його думку, є підставою виняткового місця США у світі, а також запорукою прогресу і процвітання країни. Багато хто угледів у цьому завуальоване послання його наступнику Дональду Трампу, чия відданість демократичним цінностям викликає все більше сумнівів. А вже озвучені меседжі породжують усе більше побоювань у тому, чи не спробує обраний президент вийти за межі, відведені йому правовим полем, негласним суспільним договором і політичними традиціями.

Російський компромат на Трампа: коли картковий будиночок падає прямо на голову

Кількома тижнями раніше Трамп пригрозив скоротити Центральне розвідувальне управління і «реформувати» (читай — вихолостити) апарат Директора національної розвідки. Обидва відомства були винні лише в тому, що посміли вступити з 45-м президентом у полеміку щодо факту втручання російських хакерів в американську виборчу кампанію.

Майбутній голова Пентагону, відомий генерал Джеймс Меттіс, зіткнувся із проблемою, намагаючись узгодити кандидатури власних заступників. По-перше, найближче оточення Дональда Трампа наполягає, щоб політичні фігури всередині оборонного відомства були змінені моментально. Меттіс просив двомісячний перехідний період. Миттєва зміна всієї команди, на думку генерала, містить невиправдані ризики в разі виникнення позаштатних ситуацій. По-друге, перехідна команда виступила проти намірів «Скаженого пса» призначити в Пентагон республіканців, які не підтримали Трампа під час внутрішньопартійних праймеріз.

Уже зараз вимальовується конфігурація, за якої основні фігури нової адміністрації — той же Джеймс Меттіс, а також Директор національної розвідки Ден Коатс, міністр внутрішньої безпеки Джон Келлі, голова ЦРУ Майк Помпео і навіть держсекретар Рекс Тіллерсон — можуть бути відсторонені від ухвалення ключових рішень. Трамп створив своєрідну «сім’ю», найближче коло, у складі якого є голова адміністрації обраного президента Райнс Прібус, його стратегічний аналітик Стівен Беннон, зять і за сумісництвом старший радник Джаред Кушнер, радник із нацбезпеки Майкл Флінн. Решта можуть стати просто реалізаторами політики, контури якої розроблятимуться вищезгаданою «сім’єю».

Після публікації CNN матеріалів про можливу наявність у Кремля компромату на новообраного президента, Дональд Трамп неодноразово затаврував найавторитетніший новинний телеканал планети «каналом фейкових новин». «Ваша організація жахлива», — безапеляційно заявив без п’яти хвилин господар Білого дому, демонстративно відмовивши кореспонденту CNN у можливості поставити запитання. Американські журналісти у відповідь вже пообіцяли стояти на сторожі свободи слова та виступати єдиним фронтом.

Люди, знайомі з політичною системою Сполучених Штатів, скажуть, що авторитаризм тут неможливий у принципі. Що політична культура настільки висока, а система стримувань і противаг продумана так ретельно, що будь-які спроби узурпувати владу заздалегідь приречені на провал. Загалом «цього не може бути, бо цього не може бути ніколи».

Проте Америка за свою трохи більше ніж двохсотлітню історію як мінімум двічі стикалася з, м’яко кажучи, суттєвим відходом від принципів, закладених ще батьками-засновниками.

Улісс Грант і Радикальна реконструкція Півдня

Після громадянської війни Півночі і Півдня 1861-65 рр. на Півночі, яка здобула перемогу, взяли верх радикальні настрої. Скориставшись цим, колишній командувач армії жителів півночі Улісс Грант, який виграв президентські вибори в 1868 році, узяв курс на силове придушення штатів колишнього бунтівного Півдня. Так, на південь було введено армію і встановлено військове правління. Конституції південних штатів були скасовані, обрані органи влади розпущені. Владні повноваження здійснювала окупаційна адміністрація, яка спирається на місцевих шарикових і швондерів — негритянську міліцію, «Бюро звільнених», низові організації Республіканської партії й інших професійних революціонерів. Переможці та їхні місцеві поплічники запровадили у власній країні атмосферу насильства і терору.

Убивства, грабежі, самовільна експропріація тривали обидва президентські терміни Улісса Гранта. Лише після перемоги на президентських виборах у 1876 році Резерфорда Хейса федеральні війська покинули територію південних штатів, а Конституція і закони відновили свою дію. Радикальна реконструкція півдня безсумнівно стала найтемнішою плямою в американській історії.

Франклін Д. Рузвельт і його «Новий курс»

1930-і роки стали періодом верховенства тоталітарних і автократичних режимів у переважній більшості країн Європи, Азії та Латинської Америки. Не минула ця доля — хоча і в дуже легкій формі — і Сполучені Штати.

Світ, який побудував Барак: цифрова економіка та наростання світового хаосу

Прийшовши до влади на хвилі Великої депресії, 32-й президент США Франклін Делано Рузвельт створив National Recovery Administration (NRA) — Адміністрацію відновлення промисловості. Це був, грубо кажучи, Держплан. NRA регулювала все: ціни на товари і послуги, заробітну плату, кількість робочих годин і частку на ринку. При цьому робила вона це на капіталістичних підприємствах, і тих, хто відмовлявся виконувати вимоги NRA, чекав руйнівний штраф або в’язниця. Мало того, що таке регулювання було трошки незаконним, воно також консервувало кризові явища в економіці.

У 1933 році було також засновано адміністрацію регулювання сільського господарства AAA. І якщо NRA була американським аналогом Держплану, то AAA була американським аналогом колгоспів.

Відтепер держава визначала закупівельні ціни то на те, то на інше. Фермерам платили гроші за те, щоб ті не засівали землю або знищували надлишки худоби і сільгосппродукції.

У 1935 р. було прийнято National Labor Relations Act, він же Акт Вагнера, що надав безпрецедентні права профспілкам. Цей закон вилучив трудові суперечки з ведення судів і передав їх новому держоргану — National Labor Relations Board. Результатом стала епідемія страйків, бойкотів, захоплень заводів і божевільні вимоги всевладних профспілок у розпал рецесії, — що аж ніяк не сприяло її припиненню.

Лише Верховний суд, який заборонив NRA в 1935 р. і AAA в 1936 р., запобіг подальшому сповзанню американської економіки до фашизму і соціалізму.

Найзнаменитішим, проте, з агентств, створених Рузвельтом, було очолюване Гаррі Гопкінс Управління громадських робіт США Work Projects Administration. Яке не лише дало роботу мільйонам американців, а й стало ефективнішим інструментом електорального контролю. Функціонери WPA у відкриту розглядали себе як частину передвиборчої машини Демократичної партії. Тиснули на підлеглих, щоб ті відраховували частину зарплати до передвиборчих фондів. Прямо вимагали, щоб ті всіма силами підтримували партію. Опоненти Рузвельта ж просто не отримували федеральних грошей і вибували з електорального поля.

Крім того, проти незадоволених широко використовувалися ФБР і податкова. Наприклад, газетний магнат і видатний республіканець Мо Анненберг, нещадно критикує «Новий курс», вирушив за ґрати.

Результати вражали. Так, у 1934 році демократи отримали значно більше місць на перевиборах до Конгресу. А в 1936 році, попри продовження економічного спаду, Франкліна Д. Рузвельта було переобрано з фантастичним результатом, набравши 99% голосів вибірників.

Використовуючи силові структури, лояльну пресу і Work Projects Administration як інструмент підкупу жебрака електорату, Рузвельт зміг цілком монополізувати владу. Усупереч американській політичній традиції, він не обмежився двома президентськими термінами, балотуючись чотири рази поспіль. І помер на посаді президента, що властивіше африканському диктаторові, ніж лідеру найбільшої демократії планети.

Які перспективи Трампа?

Проте є найважливіша відмінність між Дональдом Трампом і президентами на кшталт Улісса Гранта і Франкліна Рузвельта.

Як Порошенку закохати в себе Трампа

Останні прийшли до влади в непрості часи і мали колосальну популярність у народі. Яка і дозволила їм ламати через коліно Конгрес, судову систему і ЗМІ, ігнорувати закони, вільно трактувати Конституцію, плювати на політичну традицію і геть переформатувати політико-правове поле під себе. Крім того, Рузвельт і Грант сповна були «політичними тваринами», зацикленими на побудові системи особистої влади і реалізації власної політики. Ні першого, ні другого анітрохи не цікавило особисте збагачення; ні Грант, ні Рузвельт за час своєї каденції не стали багатшими ні на копійку.

Трамп же вступає на посаду як найнепопулярніший президент за всю новітню історію США: його нинішній рейтинг ледь дотягує до 40%, а на самих виборах він зібрав на 3 мільйони голосів менше, ніж його суперниця. Обраний президент уже примудрився зіпсувати відносини з усіма: опозицією, значною частиною власної партії, засобами масової інформації, розвідтовариством. Його регулярно висміює суперпопулярне Saturday Night Show, а сам president-elect після кожного випуску шоу влаштовує комікам справжній рознос у своєму Twitter. Феноменальна бізнес-жилка Трампа вже вилилася в банальний продаж запрошень на інавгурацію; хотілося б вірити, що наступним кроком 45-го президента не стане здача Білого дому в оренду.

Так що цього разу ризики для американської демократії мінімальні. У людини, яка об’єднала проти себе всіх, що стала посміховиськом для значної частини суспільства і джерелом непомірного подразнення для іншої, шансів зламати відточену століттями систему практично немає.

Максим Вікулов

Фото: ЕРА