Пісенний конкурс «Євробачення-2017», не дивлячись на відсутність відвертої політизації у порівнянні з попередніми роками, все ж став елементом «м’якої сили»

Таку думку висловив соціолог доктор Рох Дунін-Вонсович з Лондонської школи економіки та політології (LSE), передає Politeka.

Він згадав минулі виступи з політичним підтекстом, наприклад, Вєрки Сердючки або Кончити Вурст, а також торішнє виконання пісні Джамали «1944», яке було «тріумфом культурної м’якої сили».

Євробачення: як конкурс допоміг членству України в ЄС

«Однак у цьому році 200-мільйонну аудиторію «Євробачення», – пише Дунін-Вонсович, – пощадили щодо політичних виступах, і скандал за участю Росії була в значній мірі був упущений публікою. Однак політичний вимір «Євробачення-2017» було помітним у тому, як Україна вирішила використовувати його як інструмент м’якої сили».

За його словами, «господарі» показали країну із західно-демократичними устремліннями, спираючись на свободу, толерантність і відкритість, яка до того ж належить до європейської сім’ї ліберальних демократій. По-друге, була гордість за культурну спадщину України, додав соціолог.

Це проглядалося, як зазначає автор, в темах трьох частин конкурсу і, наприклад, на Майдані – згоріле будівлю профспілок з банером «Свобода – наша релігія». Він звернув увагу і на те, як Україна демонструвала свою національну самосвідомість.

«Сучасні зірки української естради в грандіозному фіналі шоу – Руслана, Джамала і Онука – у своїх виступах в значній мірі зобразили українську народну музику. Цей зв’язок між популярною і українською народною музикою дуже цінується вітчизняної публікою, де відсилання до українських культурних традицій і використання української мови є невід’ємною частиною громадянської самоідентифікації», – пише Дунін-Вонсович.

А почуття гордості за успіх Євробачення, продовжив експерт, розглядається як «підтвердження компетентності та здібностей українського народу, і грає вирішальну роль в процесі кристалізації його національного саморозуміння по відношенню до Європи», а не є наслідуванням сусідів на заході.

Таким чином, автор прийшов до висновку, що Київ демонструвала свою відмінність з Москвою – прозахідна, ліберальна, демократична і толерантна Україна проти антизахідної, неліберальної, самодержавної і нетерпимої Росії.