Про законопроект щодо реінтеграції Донбасу
Деякі депутати говорили, що там є, начебто, легалізація Мінських угод. Це абсолютна неправда. Якщо навіть подивитись на зареєстровану редакцію, то про жодні угоди не йшлося. Спеціально написано «Мінські протоколи». Юридично це абсолютно різні речі.
Угода – це коли сторони про щось домовляються, підписують, є уповноважена сторона. Враховуючи, що хтось трактуватиме, наче Україна щось ратифікувала, оці Мінські домовленості, профільний комітет запропонував повністю вилучити згадку про Мінські протоколи, про що під час засідання повідомив представник профільного комітету.
Блокування – ще Бог з ним, якщо опозиційні депутати вважають, що такою має бути робота парламентаря, але димові шашки я вважаю неприпустимими. Тут найгірше те, що до цих депутатів ніхто не може застосувати жодних санкцій. Депутата не можна вивести з пленарного засідання, адже він недоторканний. Щоб зняти недоторканність, має зайти подання від генерального прокурора, Верховна Рада має зібратись, проголосувати. Ви знаєте, наскільки це великий процес.
Про депутатський імунітет
Я не поділяю популістичні думки деяких депутатів, які кажуть, що потрібно скасувати депутатську недоторканність. Я виступаю за функціональний імунітет. Це те, що є в будь-якій європейській країні. Це коли неможливо депутата заарештувати під час пленарного засідання, коли він має голосувати чи висловлювати свою позицію з трибуни. Тобто винятково імунітет, який поширюється суто на здійснення депутатських повноважень.
Скандальна реінтеграція: політична чи реальна війна?Що ж до того обсягу депутатської недоторканності, який є на сьогодні – очевидно, що він недоречний, неприпустимий, адже народні депутати прикриваються недоторканністю.
Чому важливо це ухвалити саме цим складом ВР? Бо депутатська недоторканність в тому обсягу, в якому вона є, заохочує кандидатів у депутати йти до Верховної Ради. Вони йдуть туди не займатись законотворчою роботою, а для того, щоб сховатись за депутатською недоторканністю і в подальшому займатись своїм бізнесом, захищати недоторканністю свій бізнес, бізнес своїх колег. Це не має нічого спільного з парламентською роботою.
Про законопроект щодо приватизації
Це законопроект, який було розроблено та подана Кабміном, і на комітеті з питань економічної політики ми рекомендували його ухвалити в першому читанні.
Тут потрібно говорити не лише про наповнення бюджету, хоча кожен рік у дохідну частину постійно закладають кошти від приватизації. Закладають одні кошти, а отримують абсолютно інші. Звісно, менші.
Наприклад, 2014 рік – було 266 млн надходжень із запланованих 17 млрд, 2015 рік – 152 млн, біля 1% від запланованих коштів, 2016 рік – 1,1%. У 2017 році також відбулись аукціони з продажу п’ятьох енергокомпаній, від яких має надійти 7 млрд грн. Але, знов-таки, це не відповідає запланованому обсягу в доходній частині.
Але я би сказала, що тут найважливішим є навіть не надходження до бюджету. Найважливішим є те, що приватизація може стати елементом боротьби з корупцією. Адже найбільшою складовою корупції, якою можуть займатись політики, є викачування грошей через державні компанії. Вони встановлюють контроль над діяльністю конкретних державних компаній. Далі задешево продають і виводять товари, роботи, послуги з цих державних компаній на свої підконтрольні структури. Звісно, перепродають уже за ринковою ціною, а різницю просто кладуть собі в кишеню. Дуже проста схема, але так працюють державні підприємства.
Я вже не кажу, що багато з цих держпідприємств є збитковими, потрібно проводити аудит і з’ясовувати, чому вони збиткові, чи справді це так. Очевидно, що держава не є ефективним власником. Мені хотілося б, аби в Україну прийшов справжній інвестор, щоб у приватизаційному процесі відбулась справжні конкуренція, боротьба, змагання пропозицій. Саме тому потрібно ухвалити закон про приватизацію і виписати процес так, щоб, по-перше, приватизація могла пройти ефективно, по-друге, щоб вона була максимально прозорою.
При правила та помилки приватизації
Правила, звісно, є. Але ті результати, які ми маємо, наприклад Одеський припортовий завод, приватизація якого ніяк не може розпочатись, приватизація інших величезних об’єктів, свідчать про неефективність дії закону. Це свідчить про те, що є багато речей, які можуть прозорий процес зробити непрозорим.
Катерина Вайдич про розчарування молоді, злочини Гонтаревої та перезавантаження Мінських угодЗаконопроект (про приватизацію, – ред.) я буду підтримувати в першому читанні, але точно буду вносити зміни, щоб зробити запропоновану Кабміном процедуру більш прозорою. Адже там є різні нюанси. Наприклад, залучення радників, суб’єктів, які є незалежними, які повністю готуватимуть об’єкт до приватизації, здійснюватимуть моніторинг і супроводження процесу, щоб це не був тільки Фонд держмайна. Коли уряд пропонує норму про те, що у випадках, визначених Кабміном, радники можуть не залучатись, це може свідчити про певну непрозорість у подальшому приватизаційному процесі. Треба зробити так, щоб радники залучались до всіх об’єктів великої приватизації. Такі речі потрібно виправляти.
Окрім того, в чинний закон про приватизацію колись було внесено зміни, під гаслами «ні країні-агресору», до країни-агресора додали ще такий термін, як «пов’язані особи». До чого це призводить? Будь-який інвестиційний фонд, який походить зі Сполучених Штатів, Великої Британії, але в своїй структурі має компанії, які мають, наприклад, 25% в юридичних особах Російської Федерації, може бути визнаний таким, що пов’язаний із компанією з країни-агресора. За чинним законом, такий іноземний інвестфонд може бути усунено від приватизації. Я не можу оцінювати, чи це сталась помилка, чи спеціально таким чином усунули іноземних інвесторів. Але я сподіваюсь, що, голосуючи за закон про приватизацію, ми зможемо цю помилку виправити. Ми маємо обмежити представників, щодо яких застосовано санкції, але ми не маємо обмежувати іноземного інвестора.
Про довіру іноземних інвесторів
Я сказала б, що іноземні інвестори спостерігають за процесом. Не можу сказати, що інтересу немає, але вони ставляться з обережністю. Саме тому, наприклад, представники Європейського банку реконструкції та розвитку брали участь у розробці законопроекту про приватизацію. У них є свої зауваження. Ба більше – вони розуміють, що оскаржувати процедури в наших судах досить небезпечно, адже судова система тільки-но почала реформуватись, лише в майбутньому буде сформовано Верховний суд. На реформування потрібен певний час.
Тому ми пропонуємо надати доступ потенційним іноземним інвесторам до приватизаційних договорів: по-перше, застосовувати англійське право, по-друге, за їхнім бажанням передбачити можливість вирішувати спори в міжнародному арбітражі. Мені здається, що це надасть більше впевненості іноземному інвестору, адже він розумітиме, що не залежить від української нереформованої судової системи, а у разі виникнення суперечностей може звернутись до тієї інституції, якій він довіряє.
