Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Я вам так скажу, непохитні співгромадяни і желейні співвітчизники: Конституційний Суд – звичайно, головний арбітр в країні. Як він вирішить – так і буде. І як не вирішить – буде все одно.

Це до того, що якщо спритні українські політики почали витрачати гроші на свої регіональні структури і вже порішали складне національне політичне питання – складання партійних списків, то вибори неминучі, як фінал «Гри престолів».

Трохи раніше, трохи пізніше, але нюанси хвилюють лише Вікіпедію і тих нардепів, яким в нове скликання вже не потрапити.

Юлія Тимошенко, як людина з досвідом, взагалі порадила Володимиру Зеленському наплюнути на цей самий суд з висоти президентського рейтингу. І щось мені підказує, що він її почув.

Тому є сенс оцінити шанси основних учасників забігу. Тим більше, що дистанція – не просто спринт, а спринт укорочений, для залів. І стартова позиція може виявитися визначальною.

Віртуальній партії «Слуга народу» соціологія початково дає 47-48 відсотків. Абсолютно нереальна довіра виборців до партійної структури, про яку ще півроку назад майже ніхто нічого не чув і яка за своє існування провела лише один масовий захід – свій з’їзд.

Ця партія не може служити організаційним фундаментом для Президента Зеленського, навпаки, партійці павучками вчепилися за рейтинг свого лідера. І Володимир Зеленський має куди більше право в разі необхідності заявити подібно Віктору Ющенку: «Ви що, забули, що я вас всіх на смітнику підібрав?!». Тільки в даному випадку не на смітнику, а в Неті. Хоча, що таке нині Інтернет

Навіть не уявляю, що треба витворити такого, щоб за час, що залишився до виборів пролюбити такий потенціал? У нас народ талановитий, але не настільки ж?

Загалом, якщо «Слуга народу» проведе яскраву і креативну кампанію, подібну до президентської, то вперше в історії незалежної України отримає монобільшість в Раді. Ось тільки не варто ідеологу партії Руслану Стефанчуку ставити це в якості мети кампанії.

Тому що монобільшість – це звалювання на себе повної та неподільної відповідальності за все, що відбувається в країні. Так-так, і за комунальні тарифи теж! Про зниження яких спочатку начебто обіцяв, а тепер, виявляється, жартував Володимир Зеленський. Таку відповідальність завжди розумніше ділити з партнерами по коаліції.

Більшість з однієї фракції – це як супертанкер, який маневрує надзвичайно складно і неохоче. Як цим керувати? Доплачувати депутатам в конвертах в «Слузі народу» начебто не збираються, відпускати їх на вільні корупційні хліба теж. А можливості грати на протиріччях різних фракцій, що входять в коаліцію, немає.

Знову ж монобільшість перетворює всіх решту депутатів Ради в опозицію. Критикувати, як відомо, у нас вміють. А будь-яка відповідь досить справедливо стане трактуватися як політичні репресії.

слуга народа

І найголовніше: монобільшість буде сприйнято на Заході як прагнення до лякаючого їх авторитаризму в умовах нашої хиткої і хирлявої демократії.

Так що «Слузі народу» в майбутній Раді для пристойності краще увійти в коаліцію з «Голосом» і «Батьківщиною», і навіть віддати їм прем’єрський пост з гуманітарним блоком в Раді і уряді: націоналісти стихнуть, а практичний контроль за ситуацією в країні все одно залишиться у Президента Зеленського. Щось подібне в 1999 році виконав Леонід Кучма.

«Опозиційна платформа «За життя» претендує на 10 і більше відсотків. Відверто і демонстративно пропутінська партія своїх антиукраїнських намірів не приховує.

Найменше її реальний лідер Віктор Медведчук схожий на шляхетного лицаря, який входить з відкритим забралом в безнадійну сутичку. Значить, має гарантії безкарності. Зрозуміло, що в свій час він отримував їх від свого політичного та бізнесового партнера Петра Порошенка. А зараз від кого?

Зеленський гарантій не роздавати не вміє. Та й не важить поки нічого його гарантія, вже вибачте за прямоту. Хто тоді? Ігор Коломойський? Андрій Богдан? Хто?!

У будь-якому випадку, головну боротьбу проти цієї п’ятої колони поведе теж проросійський, але менш одіозний «Опозиційний блок». Можливостей Рината Ахметова і Вадима Новінського навряд чи вистачить на прохід в Раду, але на попити електоральну кров з колишніх соратників – цілком.

На третьому місці за рейтингами йде «Блок Петра Порошенка», сором’язливо ребрендований в «Європейську солідарність». І якщо Володимир Зеленський хоче займатися країною, а не постійно відмахуватися від собачого весілля порохолюбів, то «Слуга народу» повинен зосередити на «ЄС» весь свій контпропагандистский потенціал. Та й інші проукраїнські партії теж.

Порошенко з прісними не повинні зайти в парламент. Не повинні залишитися безкарними, а значить, отримати шанс на відтворення їх тотального лицемірства, брехливого патріотизму, збагачення на війні.

Все, що намагався творити Порошенко, розвалюється на очах, ПЦУ тому прикладом. Лідерську оцінку ПОП вже отримав на президентських виборах, духовну зараз отримує. Повинен отримати і партійно-політичну, а потім кримінальну. Без цього ніякі очищення і оновлення України неможливі за визначенням.

порошенко, вакарчук

Партія Юлії Тимошенко поки на четвертому місці. ЮВТ хоче і може стати триразовим прем’єр-міністром. Але для цього їй треба здобути як би невелику, але дуже важливу перемогу – обійти партію Порошенко на цих виборах. Повірте бувалому: символізм в українській політиці відіграє складно зрозумілу, але надзвичайно важливу роль.

І тоді у вітчизняного олігархату можуть настати дійсно чорні дні. Тому що сьогодні Тимошенко прагне не просто до посади, а до виконання якоїсь частково ірраціональної місії справедливості. Але це – окрема розмова, при нагоді.

А ось «Голос» Святослава Вакарчука, хоча сьогодні і займає п’ятий рядок в рейтингах, але точно побореться за призову трійку. Передбачаю, що саме ця партія здатна піднести головний сюрприз на майбутніх виборах.

За умови, що пан Славко буде сачкувати і проведе реальну наступальну передвиборчу кампанію – з відеокліпами, концертами «ОЕ» і післяконцертним особистим спілкуванням з шанувальниками.

І нехай краще щиро рефлексуючий Вакарчук критикує Президента Зеленського справа, ніж це буде робити наскрізь фальшивий комерс від політики Порошенко.

Крім перерахованих партій, є шанси прорватися в Раду у «Сили і честі» Ігоря Смешка. Але я сумніваюся, що вдасться повторити електоральний трюк і зіграти на ностальгії частини українців по сильній професійній руці. Парламентська кампанія дає значно більший спектр вибору, ніж президентська, і сильних професіоналів у всіх сферах тут вистачає.

Знову ж, тоді Дмитро Гордон позиціонувався як незалежний журналіст, раптово розгледів в Смешко загальнонаціонального лідера. А зараз Гордон – офіційний начальник штабу партії Смешко, рівень довіри до організовуваних ним меседжів вже зовсім інший.

смешко, гордон

Решту претендентів на Верховну Раду над прохідним бар’єром не бачу. Як не бачу в цьому нічого сумного.

Що трагічного, наприклад, в тому, що Олег Ляшко знову стане просто тим, ким його вважає більшість українців, але без приставки «народний»?

А ті порядні і корисні люди, які, зрозуміло, присутні в «Народному фронті», «Самопомочі», інших партіях, нинішні незамарані мажоритарники можуть поборотися за депутатство в одномандатних округах.

Саме так, адже «Феномен Зеленського» укупі з навислим над країною «Слугою народу» породив не тільки Петро Порошенко персонально, а й весь склад Верховної Ради, її коаліційна більшість, в першу чергу. Та й весь український політикум в цілому.

Не чекали? А майбутнє без вашого попиту стало справжнім.

Не подобається? А вас же попереджали, що політика – як таксі: в кінці шляху доведеться розрахуватися.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»

Нагадаємо, відомий журналіст накинувся на Зеленського і отримав яскраву відсіч.

Як повідомляла Politeka, Путін публічно накинувся на Зеленського і жорстко поплатився.

Також Politeka повідомляла, що Зеленський запобіг крах Антикорупційного суду.

матеріали рубрики
Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка Аналітика
Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка