День українського козацтва 14 жовтня: історія свята і легендарних козаків

Ось уже 20 років, як жителі України святкують День українського козацтва. У 1999 році президент Леонід Кравчук видав наказ, згідно з яким свято до цих пір відзначають 14 жовтня.

[Toc]

Історія Дня українського козацтва

У своєму указі Леонід Кучма  згадав велику роль козаків і їх заслуги у створенні української держави. Примітно, що одночасно з Днем козацтва в Україні відзначається велике релігійне свято – Покрова Пресвятої Богородиці. Справа в тому, що українські козаки надавали великого значення християнства і цій події зокрема. В цей же день з недавніх пір відзначається День захисника України, що теж символічно.

Зараз Громадські організації козаків в Україні об’єднують понад 70 тисяч осіб. Там досі використовують атрибути козацької влади: булаву, пернач бунчук, малиновий прапор з білим хрестом. А також традиційну форму одягу. На честь Дня козацтва в Україні проводяться всілякі заходи. Здебільшого – неофіційні. Особливо козацька культура розвинена у Запоріжжі. Саме там, на острові Хортиця, реконструювали Січ і влаштовують яскраві фестивалі.

Історія козацтва

Козацтво на території України виникло приблизно в 15 столітті нашої ери. Почалося все з організованих походів на полювання, риболовлю, видобуток солі або прикордонною службою у Литовського князівства і кримських татар. Багато істориків ототожнюють поняття “українець” і “козак”, адже останні складалися переважно зі слов’ян. Козаками називали чоловіків з місцевого населення, які під керівництвом князів об’єдналися для боротьби проти татарських загарбників.

Уже пізніше воїни згуртувалися навколо Січі і зимівників. Саме Запорізька Січ стала символом козацтва в Україні. Гетьмани, обрані там, грали вирішальну роль в міжнародній політиці того часу. Вони розв’язували війни, укладали угоди й підписували мирні договори з Польщею, Росією, Кримським ханством. У День українського козацтва варто згадати про досягнення його видатних лідерів.

Дмитро Вишневецький на прізвисько “Байда”

Він вважається засновником однієї з перших Січей. Дмитро Вишневецький належав до знатного князівського роду. У спадщину він перейняв титул старости і сім маєтків. У 1554 році король Речі Посполитої Сигізмунд II Август призначив шляхтича стражником на острові Хортиця. Там Дмитро Вишневецький побудував укріплене поселення, яке стало прообразом Січі.

Стражник прославився двома кримськими походами. Він часто бився з турками і кримськими татарами. Одного разу навіть вирушив до Туреччини, щоб витягнути з полону дядька – Федора Вишневецького. У боротьбі з південним противником, Дмитро Вишневецький звернувся за допомогою до московського царя Івана Грозного. Але після закінчення військової кампанії відмовився прийняти російське підданство.

У 1563 року козаки програли битву війську з Молдови. Дмитра Вишневецького захопили в полон, а потім передали турецькому султану. Турки вибрали для заклятого ворога дуже кривавий спосіб страти – козацького отамана підвісили за ребро на гак, вбитий в фортечний мур. У легендах Вишневецького пов’язують з козаком на прізвисько Байда. За народними переказами, він всіляко лаяв своїх мучителів, поки помирав від поранення.

Самійло Кішка

При народженні в місті Канів сина підданого польського короля назвали Самуїлом. Пізніше товариші-козаки спростили ім’я до Самійла. Примітно, що про юність легендарного отамана достовірних відомостей немає. Є версія, що в молоді роки він потрапив в полон до турків, які на 20 років закували його на галерах.

Вирвавшись від ворога, Самійло Кішка прибув на Січ і став отаманом. Під його керівництвом козаки повернули собі звання, які скасували поляки. За це запорожці приєдналися до польського війська в поході на Крим в 1600 році. Наступного року козаки виступили на боці Польщі у війні проти Швеції та навіть захопили місто Вітебськ (сучасна Білорусь).

Згідно з історичними даними, Самійло Кішка помер в 1602 році. У бою йому завдали смертельні рани. Прославленого отамана поховали в рідному Каневі.

Северин Наливайко 

Цей знаменитий козак народився в Гусятині, який зараз розташований в Тернопільській області. Він підняв велике повстання проти Польщі та Литви, узурпували правобережну частину України. Події розгорнулися в 1954-1956 році.

Тоді Северин Наливайко повертався з походу проти військ Турецького султана в Молдавії. На батьківщині він умовив козаків дати бій полякам і литовцям. До них приєдналися товариші із Запорізької Січі, а також загін під керівництвом Григорія Лободи. Об’єднані сили відбили Поділля, Волинь, кілька районів Білорусії, взяли штурмом Луцьк і Могильов. Під час боїв загинули багато містян.

В результаті поляки зібралися з силами і придушили повстання. У липні 1956 р відбулася вирішальна битва. Ворог розгромив війська Северина Наливайка. А самого отамана захопили в полон і відправили до Варшави. Є відомості, що легендарного козака близько року катували в польській столиці, а потім стратили. За іншими джерелами – його відразу засмажили в мідному волі, як наказав король.

Слава Северина Наливайка набагато пережила його самого. Так в XIX столітті козака часто згадували в художніх творах. В тому числі, про нього писав Тарас Шевченко.

Петро Конашевич-Сагайдачний

Майбутній гетьман народився в небагатій родині шляхтичів поблизу Перемишля. Незважаючи на невеликий статок, Петро Сагайдачний здобув освіту в Острозькій академії. Відразу після навчання молодий студент вирушив на Запорізьку Січ.

Серед козаків він швидко здобув хорошу славу і піднявся по ієрархічній драбині. За кілька років Петро Сагайдачний став шановним полковником і зібрав під своїм прапором близько трьох тисяч бійців. У 1616 році його обрали гетьманом.

Під його керівництвом Запорізьке військо добилося чи не найбільших успіхів за всю свою історію. Так в 1606-1614 роках Петро Сагайдачний кілька разів атакував татар в Криму і захопив найбільші фортеці, що раніше належали Османській імперії. Близько 40 тисяч козаків були готові виступити під його початком. Крім того, при цьому гетьмані вони призвичаїлися використовувати “чайки” – легкі парусно-веслові човни.

У 1618-1620 роках Петро Сагайдачний повів війська в похід на Москву. На території сучасної Росії козаки розорили десятки міст. Разом з поляками вони штурмували Москву. Коли ж почалися переговори, гетьман показав себе вправним дипломатом. Він вимагав хороших умов козацької автономії у Речі Посполитої і Царської Росії. Рішення Петра Сагайдачного сподобалися далеко не всім підлеглим. Однак гетьман зумів придушити повстання.

Пізніше Петро Сагайдачний зміг відновити Київську православну митрополію. А в 1621 році переконав поляків надати запорожцям значні поліпшення. В тому числі, право вибирати віру і відсутність контролю польських начальників над козацькими загонами. За це останні в складі 40 тисяч чоловік виступили разом з польським військом проти турків.

Хотинська битва 1621 року став для Петра Сагайдачного останньою. Його союзники перемогли. Але гетьмана поранили отруєною стрілою. Довгий час він страждав від бойової травми, а в 1622 році помер. Де поховали легендарного предволітеля козаків – невідомо.

Не так давно Петру Сагайдачному в Києві встановили пам’ятник на вулиці, названій на його честь. Ім’я козака фігурує в знаменитій народній пісні «Ой, на горі та й женці жнуть», на основі якої написали «Марш запорізьких козаків».

Іван Сірко

Мабуть, самий міфічний козацький отаман. Його називали характерником і пов’язували з магією. Деякі джерела стверджують, що турки і татари лякали ім’ям Івана Сірка своїх дітей, обзиваючи “урус шайтаном” (російською чортом). Не дивно, адже за плечима козака було близько 250 успішних боїв. Його обирали кошовим отаманом рекордні 20 разів.

Іван Сірко був Харківським полковником і кошовим отаманом в 1663-1675 роках. Тоді Україна (Гетьманщина) була розділена по Дніпру на лівий і правий береги. Офіційно його полк підпорядковувався московському цареві Олексію Михайловичу. Але сам Іван Сірко кілька разів зраджував присягу. У 1672 році він спробував стати гетьманом і разом з козацькою старшиною виступив проти кандидатури Івана Самойловича. За це його заарештували і заслали в Тобольськ. Але незабаром його помилували і дозволили повернутися на українські землі, де отаман продовжував набіги на турків і татар.

Ніхто з ворогів так і не зміг убити Івана Сірка в бою. Тому легендарний отаман помер на пасіці у свого маєтку в сучасній Дніпропетровській області. Подейкують, що характерник заповідав козакам після смерті відрубати йому руку і возити в на бої, щоб та забезпечувала перемогу.

У 1968 році під час створення Каховського водосховища могилу отамана виявили. Череп Івана Сірка відправили вченим в Москву для реконструкції зовнішності. Останки повернули українцям в 1990-х роках. Їх перепоховали в кургані Баба-могила біля Нікополя.

Художник Іван Рєпін зобразив Сірко на своїй знаменитій картині “Козаки пишуть листа турецькому султану”. Ще не доведено, чи існувало послання насправді. Однак автор полотна відвів Івану Сірку центральне місце.

Петро Калнишевський

Останній отаман Запорізької Січі, який прославився довгожительством. В середині XVIII століття він разом з козацьким військом приєднався до сил Москви у війні проти Османської імперії. Його призначили генеральним суддею Запорізької Січі. Отаман також був у складі членом делегації до імператриці Єлизавети, яка була покликана умовити Москву дати козакам більше вольностей і землі.

Коли ж імператриця відмовилася йти на поступки, Петро Калнишевський розпорядився не пускати російські війська через український кордон. Замість цього козаки уклали мир з турецьким султаном.

У 1775 році росіяни добралися до Січі і схопили останнього отамана. На той момент Петру Калнишевському виповнилося 85 років. Його засудили на 30 років. 28 з них козак провів в одиночній камері Соловецького монастиря. У темряві літній отаман втратив зір. Російська влада помилували його за три роки до смерті. Петро Калнишевський залишився доживати віку при монастирі. Він пішов з життя у віці 113 років.

У 2008 році Калнишевського канонізували під ім’ям Петра Багатостраждального. Таку честь йому надали в 1020-й ювілей з дня хрещення Русі. Днем святого призначили 14 жовтня – тоді ж святкують День українського козацтва та Покрови Пресвятої Богородиці.