42-річний вчитель фізкультури з містечка Гадяч, що на Полтавщині Володимир Донос пережив Іловайськ та чудом врятувався, коли вже втратив всяку надію на спасіння
П’ять днів і п’ять ночей він лежав у лісі серед мертвих тіл своїх товаришів по службі. Не було ані води, ані їжі, ані бодай якось просвіту – шансу на те, що хтось врятує. Кожен день солдат подумки прощався з життям, його лихоманило, а величезну відкриту рану-гангрену – точили опариші.
Але Володимир таки тримався за життя з усіх своїх сил, він тримав каску вбитого поруч солдата, в яку накрапав дощ – так у пораненого було трохи води:
“Історія українського військового санітара страшніша за усі фільми про війну, що досі бачила”, – каже волонтерка Ірина, жінка з часу перших поранених в АТО київському у військовому шпиталі бачила чимало.
Так відомо, що 42-у бригаду Володимира послали в “Іловайський котел” без жодної аптечки. Військовий санітар не мав ні санітарної сумки, ані протишокового знеболювального, ні кровоспинних препаратів – крім джгута.
Чоловік міг померти від больового шоку, але сам наклав собі джгут, і силою дивовижної волі до жиитя вижив.
«Товариш відтягнув з лінії вогню у ліс, зі сльозами на очах казав: “Я тебе не кину”. Але пішов, бо треба було рятувати ще одного пораненого. Він обіцяв привести допомогу, проте в зону обстрілу прорватись уже не змогли», – розповів Володимир.
Коли почався жар, тяжко поранений закопувався голим тілом у холодну землю, аби остудитись. Викопував хробаків із землі і ковтав їх.
“Знаю на смак, що жовті мурахи кисліші за чорних, після них не хочеться пити”, – додав він.
Звичайний вчитель фізкультури з маленького українського містечка, аби не збожеволіти, Володимир відкривав блокнот, і писав. Про все: про години, про накладення джгуту, про відчуття людини, яка бачить, як її нога гниє. Як у перший вечір подумки попрощався з рідними і про них же думав у всі наступні дні. А коли зрозумів, що навіть якщо виживе, ноги не буде, почав планувати своє життя з протезами, мріяв про тракторець, яким буде орати город…
Його розбудив голос на шостий день у лісі: “Тут людина”!
Із старенькою машиною, де залити можна лише літр, місцеві рятувальники – прості люди промили йому рану.
Далі були шість донецьких лікарень, які відмовляли у порятунку життя чоловікові, бо він – українець: “Чому ти не вмер? “…
Уже без ноги його привезли у підвал, де він мав чекати на обмін.
17 днів лікарняного полону і його обміняли.
Вдома на нього чекали мама, дружина і двоє дітей. Така собі звичайна, але дуже патріотична сім’я Донос із Гадяча, знала – тато зробить усе, аби повернутись:
“Коли ворог прийшов на твою землю – треба її обороняти”, – каже звичайний шкільний вчитель фізкультури, – і я хочу, аби у мого сина був такий вчитель у школі”.
Нагадаємо, громадян України почали залякувати
Рoliteka писала, що у Європі відмовилися підтримати Україну в конфлікті на Азовському морі
Також Рoliteka писала про те, що в Україні створили нове Міністерство
