– Минула перша половина 2017 року. Якою вона була в політиці?

– Якщо говорити про внутрішню політику, криза триває. Хоч як не говорили б про парламентську більшість, але вона не стабільна. Хоч як не запевняли б, що коаліція, в особі «Народного фронту» та БПП, єдина – вона різнорідна. Ці суперечності наростають.

Одна з серйозних подій – глава Кабміну Володимир Гройсман мігрував із-під крила Петра Порошенка до «Народного фронту». Навіть почав вести власну гру. Тобто всередині коаліції з’явилася ще одна незалежна сила. Це дуже розхитує систему.

Перед відходом Ради на канікули ми бачили низку гострих рішень і те, що протиріч між БПП, НФ та Гройсманом стало більше.

– Чи можна сказати, що ті сили, які внаслідок виборів у 2014 році прийшли до влади, втрачають частини себе? У цьому сенсі чи додасть рух Гройсмана від президента до НФ електоральних очок останньому?

– Є давня стратегія. Маленька держава, яка потрапила в протистояння двох великих країн, граючи між ними, може вирішити свої інтереси. Та сама ситуація й у Володимира Гройсмана. Він був політиком місцевого рівня, тривалий час був людиною президента. Потім президент привіз його до Києва, зробив спікером, потім прем’єром. Так, Гройсман висував свої умови, але, по суті, завжди був людиною президента. Зараз він грає між двома великими гравцями.

– Тобто це самостійна гра?

Тарас Загородній про розпуск парламенту та коаліційний «Титанік»

– Поганий той солдат, який не хоче бути генералом. Поганий той мер Вінниці, який не хоче згодом стати президентом України.

– Тобто Гройсман хоче не влитися в «Народний фронт», а підтягнути його під себе?

– Він хоче грати у власну гру. Періодично в ній Гройсману вдається обіграти президента, вирішити якісь свої питання щодо Кабміну, заручившись підтримкою НФ.

– Тобто у нього роль певного політичного модератора з вирішенням якихось своїх інтересів?

– Гройсман – людина, яка, виходячи з мінливого політичного ландшафту, грає на них. Величезний плюс у тому, що у нього є досвід спікера. Він розуміє, як отримати більшість і вести переговори.

– У принципі, він не конфліктна фігура?

– Так. Він поступово вибудовує свою команду, потихеньку розростається.

– Гройсман увіллється в якусь політичну силу чи очолить якийсь політпроект?

– Складно прогнозувати, чи він очолить політпроект. Зараз тривають переговори, ми не знаємо всіх кулуарних таємниць і подробиць про те, яким у нас восени буде Кабмін.

– Буде переформатування?

– Однозначно. У нас у підвішеному стані низка міністрів. У цій ситуації Гройсман може виграти і зміцнити свої позиції. Але може і програти, якщо президент піде ва-банк. Усім вигідний слабкий прем’єр. НФ і президент гратимуть у свою гру, щоб максимально послаблювати Кабмін Гройсмана.

Є два найбільш обговорюваних сценарії. Перший – після оголошення дострокових виборів НФ і БПП йдуть до парламенту спільними силами. Третину місць у списку отримає НФ, за ним залишать і третину портфелів у Кабміні. Вони (НФ і БПП, – ред.) не наберуть таку кількість місць у парламенті, як зараз, їм доведеться з кимось вступати в домовленості. Більшість змінюється, але стає керованішою.

Другий сценарій – ми продовжуємо поточну гру, з тиском, впливом тощо. Ми бачили ситуацію зі зняттям недоторканності з депутатів. Коли Юрій Луценко говорить про список із 40 осіб – претендентів на зняття недоторканності, зрозуміло, що на них тиснуть.

– Такий старий перевірений спосіб із 90-х.

Прибрати Саакашвілі: Банкова зачищає опозиційне поле

– Це взагалі стиль нашої політики. Яскравий приклад – позбавлення Саакашвілі громадянства.

– Якщо «по-кавказьки»: гарно вчинили з Михайлом Саакашвілі чи негарно?

– Коли він був потрібен президенту – отримав громадянство. Саакашвілі з губернатора і місцевого політика виріс до рівня політика національного масштабу. Ми прекрасно розуміємо, що «Рух нових сил» – партія Саакашвілі. Партія, де є один яскравий лідер. Для Банкової очевидно, що цей лідер набирає, і дуже серйозно, симпатії українців. Якщо розглядати варіант дострокових виборів, то вона могла б набрати 5-8%, а за деякими соцопитуваннями – до 10%.

Саакашвілі – хороший оратор. У суспільстві є запит на якусь третю силу, а він іще не був в українській політиці, асоціюється з позитивними грузинськими реформами.

– Але я хотів запитати про причини позбавлення громадянства. Там же щось знайшли в документах.

– Це ж формальна причина.

– Але чому так прямо і грубо?

– Ну, не вміють у нас інакше. Тонка гра ще до нас не дійшла. Вибудувати якусь цікаву комбінацію не виходить.

– Настільки серйозним супротивником для влади був Саакашвілі, щоб позбавляти його громадянства?

– Серйозним. На виборах люди голосували не за партію, а за людину. За нинішнього політичного розкладу ще одна парламентська фракція могла б поламати всю гру. Зараз прораховують багато варіантів, зайвий гравець не потрібен. Саакашвілі для влади – чужий елемент. Коли він очолив Одеську область, то почав змінювати там правила. Але владі потрібна людина, з якою можна домовитись. Адже Петро Порошенко любить домовлятися, підвішувати питання, вибудовувати ситуацію. Але Саакашвілі – людина зі східним темпераментом, різкий, досвідчений, має підтримку Заходу. Прогнути під себе так просто не вийде.

– Тобі не здається, що у президента виходить не здавати позиції? Хоча все, задавалося б, хитко.

– Порошенко – один із найсильніших президентів, із погляду його політичних навичок. У нас іще не було президента, який був би таким успішним у бізнесі. У нього прекрасна англійська, він уміє комунікувати.

– Наприклад, Дональду Трампу власний бізнес не завадив стати президентом. Хоча говорили протилежне.

Переговори «нормандської четвірки»: пусті балачки чи реальні перемовини?

– Так, і для того ж Трампа людина, яка є лише політиком і ніколи не була в бізнесі – порожнє місце. Для нього важливо, щоб людина була успішною в якійсь сфері, а вже потім ішла в політику. Ось Порошенко для нього людина не того рівня, але зрозуміла.

Порошенко був би ідеальним міністром закордонних справ. Просто шикарним. Але основна проблема Порошенка як президента в тому, що у нього коротка лава запасних, він не вірить людям і намагається поставити на певні позиції тих, кому він довіряє. Цей процес він постійно контролює, що забирає масу сил, ускладнює завдання. Але, справді, у нього виходить балансувати. Незважаючи на те, що ще взимку в Порошенка був високий рівень токсичності, він її поступово спустив.

– Якщо б цієї осені були президентські вибори, уявімо собі другий тур. Як ти думаєш, хто у ньому опинився б?

– На плаву три політики – Порошенко, Юлія Тимошенко та Юрій Бойко, представник досить великої частини електорату Партії регіонів, людей, які чекають «долар по 8». Вони вірять, що якщо повернуться представники колишньої влади, ми швидко вирішимо всі питання і все буде майже так само, як у 2013 році.

– А де зараз Юлія Тимошенко? Її не видно. Вона затаїлася і вичікує?

– Ні, вона поступово працює. Думаю, що Тимошенко веде активні переговори з Банковою та іншими політсилами. У разі дострокових парламентських виборів «Батьківщина» набере великий відсоток голосів. По суті, це одна з тих партій, з якою Порошенко теоретично може створити більшість. Аби зробити Юлію Тимошенко прем’єром і до наступних президентських виборів максимально злити на неї токсичність. Це один із сценаріїв. Можливо, тривають переговори.

Це ми думаємо, що народні обранці поїхали, але процес триває. Юлія Володимирівна активно працює на свій електорат.

– Де ці люди?

– Це Центральна Україна. Дніпро й область змінилися, хоча це і мала батьківщина Тимошенко. У неї є протестний електорат, який може вистрілити.