Про функції миротворців ООН

ООН передбачає такий механізм, як миротворчі місії для того, щоб спробувати вирішити той чи інший міжнародний конфлікт. Чи вони є завжди дієвими? Нажаль, ні. Тому що все залежить від того, що буде написано в мандаті цієї місії.

Ми вже починаємо говорити і, начебто, заглядати за горизонт, думаючи, що буде, коли місія приїде. Нам треба ставити інше запитання: з яким мандатом приїде ця місія? Це ключове питання, яке нам потрібно вирішити. Бо пан Сергій Лавров знов повторив, свою і Путіна, тезу про те, що головна функція цієї майбутньої місії, якщо вона буде створена, полягатиме в тому, щоб захищати спостерігачів ОБСЄ. Для чого така місія нам потрібна? Не потрібна. Нам потрібна місія, яка матиме доступ до всієї окупованої території, включно з кордоном, із метою контролю цього кордону, бо, через окупацію, ми цю функцію виконати не можемо.

Отже, нам треба розібратися, які функції матиме ця місія. Тому зараз я б не став говорити про великі перспективи, а зосередився на тому, і, думаю, про це буде говорити президент на Генасамблеї ООН, щоб максимально об’єднати наших партнерів, які реально хочуть за допомогою цього інструменту подолати кризу. А не йти шляхом Росії, яка хоче заморозити цю кризу, ввівши миротворців ООН, щоб вони зафіксували лінію роз’єднання на Донбасі.

Про російську пастку на Донбасі

Росія пропонує нам шматочок сиру, але в мишоловці. Якщо ми погодимось на той варіант, який вона нам обіцяє, ми не вирішимо проблему, а її заморозимо. Можна говорити про місію одними словами, але вкладати в це поняття різний зміст та інші її цілі.

Георгій Чижов про миротворців ООН та російську гру на Донбасі

Росія хоче вкласти в це поняття те, що їй потрібно: щоб ми домовлялись із «ЛНР» і «ДНР», що для нас неприйнятним. Вони хочуть показати, що не вони є стороною конфлікту і, власне, агресором, що це якісь там псевдореспубліки. Наступна думка – що це громадянська війна, а не акт агресії однієї країни проти іншої. Якщо ми на це погоджуємось, ми визнаємо, що Росія має рацію, і ми воюємо з власним народом, а не з ворогом, який на нас напав.

Нам треба, на сам перед, сформулювати чітко і ясно власну позицію. Про це вже сказано і пересказано, думаю, що президент Порошенко на цьому наголосить. Ми повинні створити умови, коли російський агресор забереться і забере своїх покидьків з території окупованого Донбасу. Коли там будуть створені умови, щоб почався політичний процес, про який йдеться в Мінських домовленостях, щоб там можна було провести нормальні вибори, але через певний період часу під наглядом місії ОБСЄ, в даному випадку, із залученням миротворців. От тоді вже почати процес поступового політичного врегулювання. Якщо цього не буде, тоді ніяка місія нам не потрібна.

Про міжнародну групу друзів деокупації Криму

Дехто на Заході хоче відірвати проблему Донбасу від проблеми Криму. Тому що деяким політикам, особливо тим, які сидять на дотаціях з Москви, вигідно робити саме таким чином. От, мовляв, розберемося із кривавим конфліктом на Донбасі, і цього достатньо, а з Кримом там колись розберемось. Це абсолютно неприйнятна для нас позиція. Ми говоримо про те, що Росія має піти геть як за окупованого Донбасу, так і з окупованого Криму. Тому це питання для нас є одним, лише два аспекти повинні брати до уваги.

Світова спільнота на Генеральній асамблеї ухвалила резолюцію, за яку проголосували 100 держав, де чітко сказано, що Україна повинна відновити свою територіальну цілісність. Усі країни Європи і Північної Америки ясно заявили, що мова про те, що Крим є російським – фантазії, це ніколи не буде прийнятим. Крим є українським.

Отже нам, паралельно із Донбасом, треба піднімати цю тему на значно вищий рівень, щоб про неї не забули, щоб ті санкції, які є відносно Криму, були не меншими і не менш болючими, ніж санкції, які є відносно Донбасу. Хіба що різниця в тому, що на Донбасі йде війна, а в Криму – майже безкровно.

Україні потрібно активувати увагу до цієї теми і шукати партнерів (Генасамблея – зручний майданчик для цього), щоб оцю групу підтримки Криму мати не менш активною, ніж групу підтримки з питання Донбасу.

Про вибори в Німеччині та наслідки для України

Заяви навіть політичних лідерів деяких політичних партій в Німеччині не означають, що це позиції самих партій. Якщо говорити про пана Лінднера з Партії вільних демократів, то він говорить від свого власного імені, а в документах, з якими партія йде на вибори, все написано правильно.

Але якщо він стане партнером пані Меркель по коаліції, а, скоріш за все, так і станеться – соціал-демократи перейдуть в опозицію, я думаю, що вона знайде аргументи, щоб він поміняв свою позицію.

Про українських політв’язнів у Росії та міжнародний вплив

На Росію, на мою думку, діє лише один аргумент – це аргумент сили. Мені здається, що чим більшим буде тиск з боку Заходу і України на Росію, тим швидше ми просунемося і у вирішенні політичних питань, і у вирішенні питань гуманітарного характеру: всіх наших ув’язнених, всіх наших громадян, які десь сховані, начебто пропали без вісти, а, мабуть, знаходяться в підвалах у бандитів.

Олег Жданов: США не вбиватимуть Росію швидко та безболісно

Я думаю, що це – єдиний спосіб змусити Росію діяти адекватно. Там інший погляд на людську долю, на людське життя, на цінність цього людського життя. Ми знаємо з історії, що в Росії людське життя не цінувалося. Вони це розповсюджують і на тих, кого беруть в заручники, кого несправедливо засуджують. Подивіться на всі ці псевдопроцеси по кримських татарах. Вони не дотримуються не те що здорового глузду, а банальної логіки. Весь світ протестує, а їм, як вони кажуть, «по барабану».

Щоб цей барабан почав трошки голосніше звучати, треба зробити так, щоб за кожен такий крок вони несли відповідальність, і вона була дуже болючою. Інструментів, насправді, багато, але на Заході не завжди хочуть ними ефективно користуватися.

Але я сподіваюсь на американську фінансову розвідку, яка на початку наступного року має опублікувати звіт про, як я це називаю, чесно награбовані мільярди російських олігархів, які вони вивезли з Росії на Захід і сховали начебто в західних банках. От коли ця інформація буде відкритою, наскільки я можу передбачити, вона буде стосуватися багатьох і наближених до Путіна людей. Коли після цього гроші заморозять, ситуація почне мінятись.

Зараз неоковирні кроки російської дипломатії, яка каже, що миротворча місія можлива, хоча місяць назад вона буле неможлива, – ознаки того, що у Путіна починають нервувати і думати, яким чином вилазити з цього болота, в яке вони самі глибоко залізли.

Думаю, що ще трошки часу, і ситуація почне йти на краще на загальнополітичному і гуманітарному рівнях.

Про загрозу Північної Кореї

Це дуже серйозно, бо коли мавпа починає гратися з гранатою – це небезпечно для оточуючих. Це загроза для всіх. Уявіть собі, Сеул знаходиться в кількох десятках кілометрах. Навіть не маючи ядерної зброї, а через наявну в Північній Кореї артилерію можна знищити багатомільйонне місто дуже швидко.

Непередбачуваність північнокорейського режиму – загроза для всіх. А що робити? Тут треба, на мою думку, знову комбінувати дипломатичній, політичний, економічний тиск і загрозу превентивного удару. Але як це правильно з’єднати, як досягти найбільш ефективного результату – задача політиків і дипломатів. Думаю, що зараз над цим інтенсивно працюють і в Вашингтоні, і в Пекіні, і в Сеулі, і в Брюсселі. Бо альтернатива може бути доволі сумною.