Про партію влади
З’явився Леонід Кучма – і з’явилась партія влади. Він намагався дистанціюватись. Але сама партія НДП (Народно-демократична партія, – ред.) намагалась тоді максимально наблизитись до Кучми. Навіть попри те, що він максимально від неї віддалявся, і партія, насправді, не отримувала якихось максимальних дивідендів, ми все ж таки бачили групу людей, які намагались скористатись з того, що вони є партією влади.
Ми пам’ятаємо той кордебалет, який влаштував Ющенко, коли він створив свою партію влади, ставши президентом. Це був абсолютний бардак, Ющенко тоді профукав цю партію так само, як він зробив усе інше, те саме, що він зробив з Україною.
Далі з’явився Янукович. Що ми побачили? Залізобетонну ходу Партії регіонів усією Україною. Що тоді казали політологи: «Боже мій, Партія регіонів, партія влади, як вони крокують, як вони зацементували ситуацію в Криму». Як вони зацементували ситуацію в Криму, що вони зробили з Донбасом – ми вже бачимо.
Про партію Порошенка та адмінресурс
Тепер з’являється Петро Порошенко. Він ішов на вибори, маючи кондитерську фабрику в Україні, в Росії, авіаремонтний завод у Криму, інші активи в Криму, банк, який ледве дихав і таке інше.
Олександр Солонтай про голосування гривнею та конкуренцію на виборах в об’єднані громадиТепер він великий олігарх, найвидатніший в Україні бізнесмен.
Коли він ішов на вибори, він мав таку дрібну секту – «Солідарність». Ця партія існувала лише на папері, щоб можна було принести папірці до ЦВК.
Тепер ми бачимо партію, яка, знову ж таки, залізобетонною ходою йде Україною і здобуває голоси там, де про «Солідарність» і Петра Порошенка донедавна мало що чули і знали.
Це адмінресурс у чистому вигляді.
Соціальна психологія і політологія говорять, що є 5% громадян у будь-якій країні, які голосують за владного політика. За інші треба працювати.
От ми й робимо підрахунки. 5% Петро Порошенко заробив просто на психологічному синдромі. Все інше – чистий адмінресурс.
Я провів аналогію і показав. Леонід Кучма прийшов взагалі без політичної партії. З’явилась партія влади, яка почала працювати. І не одна. Ми пам’ятаємо і НДП, і СДПУо.
Тобто з’являється президент – з’являється кліка. Ющенко – партія влади, Янукович – партія влади тощо. Як кажуть науковці, знання деяких принципів звільняє від необхідності знати багато фактів.
Про уламки Опозиційного блоку
Партія регіонів, яка існувала, коли президентом був Віктор Янукович, навіть у період його прем’єрства, і Опозиційний блок, який є її частиною – це не те саме.
Маркіян Лубківський про неперевірені сенсації, зневіру в Україні та суперечки з сусідамиЯкщо ми візьмемо Опозиційний блок, він уже не має політичного лідера – Віктора Януковича, його інший лідер – Юрій Бойко – ходить під прокурором, як то кажуть. Це партія, яка на сьогодні не має адміністративного ресурсу. А в Донецькій і Луганській областях вона його завжди мала, навіть коли Янукович не був ані президентом, ані прем’єром.
Не маючи адмінресурсу і лідера, який був уособленням усього найгіршого, найдеструктивнішого, що було в пострадянській Україні, ця партія здулась.
Але звернімо увагу. Окрім тих голосів, які отримав Опозиційний блок, голоси отримала партія «Наш край». А це ще одна частина Партії регіонів.
«Наш край», можна сказати, корм із руки бере в Петра Порошенка. Стало питання: на кого ставити українській владі в регіонах?
Якщо ти хочеш бути чиновником у період президентства Віктор Януковича – отримай квиток Партії регіонів. Деякі люди отримали цей квиток тому, що були цілковитими ідіотами, деякі – тому, що були запроданцями, а деякі – з тої причини, з якої люди за радянських часів вступали до Комуністичної партії.
Оці «треба, то й треба, мені до лампочки ваша ідеологія, мені важливіше крісло» – це такі люди, серед яких були і професіонали, і конформісти, попрощались із Партією регіонів. Із нею, по суті, вони не мали нічого спільного. Але треба розуміти, що ці люди в ідеологічному, політичному сенсі стерильні.
Вони, не маючи переконань, стали членами Партії регіонів, потім, не маючи переконань, лишили Партію регіонів і об’єднались у «Наш край». До того більшість із них були комсомольцями, комуністами. З такою ж легкістю вони кинуть і Петра Порошенка. Хай він у цьому навіть не сумнівається.
Про міфи і протестний електорат
На сьогодні протестний електорат розпорошився. Це дуже важливо і дуже добре. Це прекрасна новина для України.
Богдан Петренко про паніку через теракти, кремлівський слід і специфіку КадироваПротестний електорат втратив оту деструктивну базу, яку він мав у період президентства і прем’єрства Віктора Януковича: НАТО – ні, російська мова – так, насильницькій українізації – ні, дружба народів, погані бандерівці тощо. Це те, що Україна обговорювала дуже довго, те, що її довело до цугундера.
У політології це називається руйнування базового консенсусу. Це так звана символічна політика. Тобто політика не по суті, не за фактом, а розмова про символічні речі, які дають можливість емоційно зачепити електорат.
Розмовляючи про поганих бандерівців і насильницьку українізацію, такі огидні особи, як Янукович, Бойко, Колєсніков – уся ця шваль руйнувала Україну, і вона її зруйнувала.
Тоді Україна була розколота на абсолютно символічних, міфологічних речах. Цей розкол ми зараз латаємо трупами наших солдатів.
Тепер цей базовий порядок денний відійшов у минуле. Зрозуміло, що це міфи, балачки, брехня. Тепер протестний електорат розпорошився. Це ВО «Батьківщина», певною мірою Опозиційний блок, ті люди, які голосували за УКРОП. Той електорат, який критично ставиться до політики Петра Порошенка, уряду, розпорошений на декілька сегментів, декілька політичних партій: від праворадикальних до ліворадикальних.
Про різницю між місцевими і парламентськими виборами
Коли проходять місцеві вибори, люди дивляться на те, що конкретно для їхнього міста, села, регіону може зробити конкретна особа. Тобто політичні ролики, телереклама, колір прапору, навіть здатність привести корову під Верховну Раду або заплести косу мають мінімальне значення.
Люди орієнтуються на те, була людина, наприклад, головою райадміністрації або депутатом обласної ради – що вона зробила, що вона ініціювала. Тобто зараз маємо зовсім інші критерії.
Якщо ми визначимо зараз ієрархію критеріїв відбору кандидатів і голосування, можемо побачити, що на місцевих виборах вона інша, ніж та, що працює на загальноукраїнських парламентських.
