Як Революція Гідності вплинула на розвиток країни, у кого з нинішніх політиків є шанси потрапити до нової ВР та чим олігархи кращі від революцій, Politeka.online розповів політичний експерт Олександр Солонтай.

– В якому напрямку зараз іде країна?

Александр Солонтай
– У листопаді ми вийшли за євроінтеграцію – вона сталася, угоду підписали. Уже навіть перші позитиви від Угоди про асоціацію є. А от із погляду того, що сталося потім – дискусійне питання. Навіть Янукович писав у себе на сайті Адміністрації президента, що він підтримує студентів, які вийшли за євроінтеграцію. А потім сам дав вказівку – і «Беркут» разом із Захарченком зачистив цих студентів.

Люди, які вийшли після побиття студентів, висунули зовсім інші вимоги. Згадайте, як відразу на площі з’явилася сцена і почали лунати виступи політиків та громадських діячів, як з’явилася Юлія Тимошенко на ялинці, як почали вимагати звільнення політичних в’язнів. Одразу ж з’явилися нові політичні в’язні, яких почали хапати 1 грудня на розі Банкової та Інститутської і по всьому Києву. Процес закрутився дуже сильний.

Починалося все як Євромайдан – за євроінтеграцію, пізніше почалася вже Єврореволюція, яку згодом назвали Революцією Гідності. За європейську ідею спочатку вийшло дуже багато людей, коли побили студентів – вийшло ще більше, а коли влада спробувала розганяти людей – був Марш мільйона, який почав навіть пам’ятники Леніну зносити, декомунізацію вимагати. Вимог стало дуже багато – від люстрації і дострокового звільнення Януковича до повного перезавантаження системи в Україні та розділення влади й бізнесу. Чи досягли люди того, що хотіли, крім євроінтеграції? На жаль, ні.

Досі не покарали тих людей, які скоїли злочини на Євромайдані. Скоро 1500 днів мине, за цей час точно можна було домогтися розслідування.

Чи реально мати у 2018 році рішення суддів щодо цих справ?

– Думаю, що ні. Для влади не стали ці справи пріоритетними і вже такими не стануть. Загалом, втрачено потенціал та енергетику. У перші роки було важливо зробити цю справу пріоритетною та посадити людей, довести невідворотність правосуддя. Це був би сигнал усій правоохоронній системі, що прийшла нова влада, для неї закон, право, покарання злочинців, невідворотність правосуддя – не пустий звук.

Навіть якщо наступного року, на п’яту річницю Євромайдану, буде краща статистика та кращі результати з розслідування справ, у цієї влади вже закінчиться термін. Через рік-півтора матимемо іншого президента, генпрокурора, голову СБУ тощо.

Досі процвітають договорняки, кумівство, тіньові домовленості, політика сприймається як бізнес.

Одна із вимог протестувальників – подолання масової корупції, розділення політики і бізнесу та створення політики як чесного служіння людям. Цього не досягли. Нам здається поки що захмарною мрією, хоча на Євромайдані була надія, що в разі нашої перемоги багато політиків перелаштуються. Особливо була така надія після розстрілу людей. Політики ставали на коліна, клали квіти, казали: «Ми розуміємо ціну цієї жертви, цієї крові, на якій ми заходимо до влади». Зараз очевидно, що вони або не зрозуміли, або фальшивили. Пріоритетом для них це не було.

– Два роки залишилося до виборів. Які шанси у влади на переобрання?

– Для президента дуже вдалим був час отримання безвізового режиму, бо зупинилося падіння його рейтингу. У нього за три роки було карколомне падіння, яке загрожувало йому достроковими президентськими виборами. Зараз у нього ситуація стабілізувалася. Так, він не має понад 20%, тим паче колишніх 30-40%. А 50% у нього ніколи й не було. Голосування у першому турі, коли він отримав понад 50%, радше було голосуванням за те, щоб не проводити другий тур, щоб усе вирішити одразу.

– Зокрема, щоб війну на Донбасі за два тижні завершити.

– Люди розуміли, що наявність головнокомандувача допомагає проведенню війни. Тому, власне, вони й проголосували за перший тур, дали йому, грубо кажучи, авансову підтримку. Зрозуміло, що вже через півроку, коли Порошенко вивів свою політичну силу до Верховної Ради, ми побачили зовсім інший рейтинг – на рівні 20%.

Віктор Чумак про ігри НАЗК у незалежність та війну антикорупціонерів

Влада точно зміниться, ніщо вже не може втримати Порошенка на посаді президента. Тому наступні парламентські вибори відбуватимуться вже за іншого президента.

Те, що відбувається зараз із бюджетом, реформи, закони тощо – це ніяк не допоможе наступному парламенту. Орієнтуватиметься на ситуацію, яка складеться в Україні після президентських виборів. Голосування відбуватимуться з різницею між ними півроку. Перший тур президентських виборів буде у березні 2019 року, другий тур – у квітні. Потім буде літня пауза, в рамках якої почнеться парламентська кампанія. Ось тоді парламентарі визначатимуться, тоді для них будуть важливими ключові реформ, тоді народні депутати у Верховній Раді можуть ухвалити якісь кардинальні рішення про виборчу реформу, справжню антикорупційну реформу тощо.

А поки що це боротьба самого Порошенка. Ви подивіться, як вони поводяться напередодні ухвалення нового бюджету. Зараз непленарний тиждень, наступний – також. Вони – на канікулах. Знову бюджет ухвалять у грудні.

– 10 грудня має подати Кабмін новий бюджет.

– Це вже третій прострочений термін. Верховна Рада і Кабмін не відчувають, що вони на вістрі політичного процесу. Порошенко бере на себе всі негативи, як той кожух набирає дедалі більше реп’яхів. Він і потоне під цим негативом найближчим часом, це вже добре розуміють.

«Народний фронт» це розуміє, тому й проводить окремі з’їзди і думає, як дистанціюватися від Порошенка. Це розуміють мажоритарники, дають випадкові голоси за невигідні для них закони. Вони в хаосі, не розуміють, що робити далі, але знають, що від цього треба віддалятися.

Порошенку нічого представити найближчим часом. Безвіз, гучне розслідування разом із Луценком справ, посадка якогось друга, удар по корупції, продаж власних статків, початок наступальної операції на Донбасі – можна теоретично та практично вигадати речі, які дозволили б йому мріяти про другий термін.

– Це десь за півроку треба починати?

– Мені здається, час втрачено. За півроку треба закінчувати, бо потім півроку треба до другого туру розповідати, що ти зробив серйозного.

Сьогодні бачимо, що нічого серйозного в Україні не відбулося. У людей відсутнє переконання, що треба голосувати за Порошенка і робити його президентом. Багато хто з еліти, хто не підтримують конкурентів Порошенка, мислять, що занадто є велика концентрація влади в одних руках. Це стає небезпечним для всіх.

Дмитро Лубінець про кнопкодавів, коаліцію та політичний популізм

Олігархи, перші особи політичних сил починають розмовляти між собою не в контексті «давайте дружити», бо цей етап пройдено. Порошенко вже всіх розсварив. Ні в кого немає рейтингу, який перевищував би рейтинг Порошенка. Він перший у рейтингу зі своїми мінімальними відсотками. Це означає, що дуже сильно понищив опонентів. Починає відбуватися консолідація опонентів проти Порошенка. Тобто він дедалі більше наривається на сценарій, в якому об’єднаються проти нього найрізноманітніші вороги.

– Чи можемо отримати ту ситуацію, яка зараз у Зімбабве? Там немає народної революції, але оточення президента майже змогло його змістити.

– Мені страшно, що ми порівнюємо Україну та Зімбабве. Там теж не сформовано суспільство, економіку, малий і середній бізнес, немає інститутів права, демократії, громадянського суспільства, які тримають державу на європейському рівні. Їхній формат політики для нас узагалі неприйнятний.

Український варіант має бути іншим – перехід до парламентсько-президентської держави. Бо у нас фактично держава не живе за Конституцією. Ключові рішення мають ухвалюватися у Верховній Раді та реалізовуватися Кабміном. Насправді вони ухвалюються у кабінеті в Порошенка, а впроваджуються Адміністрацією президента – колишній ЦК КПУ на Банковій.

Навіть громадяни, які політикою цікавляться на рівні 1-2 абзаців новин за рік, слово «Банкова» асоціюють із наявністю Совєтського Союзу в Україні. Маємо досі авторитарне правління замість уряду і парламенту.

– Соцопитування свідчать, що українці хочуть і демократію, і сильну руку.

Такою сильною рукою має бути прем’єр-міністр. Нам потрібен реальний прем’єр-міністр, а не такий, який постійно бігає на консультації до Порошенка і запитує, що робити. Це абсурд.

Із погляду української Конституції, всієї правової конструкції, перша особа в державі – прем’єр-міністр. Ми мали продовжити децентралізацію, дерегуляцію, деструктуризацію совєтської вертикалі управління, народження незалежних місцевих громад, малого бізнесу, виконання президентом контрольної конституційної функції – забезпечення права. А в реальності у президента управління, стрічки перерізає при відкритті дитячих садочків та шкіл, показує себе відповідальним ледь не за все – від війська до економічних, соціальних та інших процесів.

А прем’єр-міністр – другорядний, мусить сидіти біля президента й скромно і гарно звітувати про те, як вони у Верховній Раді ухвалювали пенсійну реформу. Уряд, сформований у парламенті, та парламентська коаліція, сформована у Верховній Раді, мають нести ключову відповідальність.

Наприклад, у Німеччині сильна рука – це канцлер Ангела Меркель, вона несе всю повноту відповідальності, а президент – слабка фігура, обирається у Бундестазі. Але це не заважає мати сильну руку.

Політик, що відповідає за свої слова та впроваджує важливі для суспільства рішення, йде напролом проти проблем, олігархів, корупціонерів, домагається реалізації реформ. Нам необхідно перейти до конституційної моделі, з якої ми починали рух. Необхідне передовсім дотримання Конституції України, а потім – реалізація другої частини реформ.

– Чи можливо, що зараз з’явиться нове обличчя?

– Подивімося, хто старі обличчя: Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Бойко, Рабінович, Садовий, Грицеко, Ярош, Тягнибок. Якщо когось забув, хай не ображаються. Це засвічені, грубо кажучи, кандидати в президенти, не перший рік балотуються.

Віталій Купрій про дискредитацію парламенту та торгівлю дітьми

Люди на питання «Кого ви хочете бачити наступним президентом?» відповідають прізвищем із цього переліку. Можливі нові обличчя: Гройсман, Вакарчук, Зеленський та інші. Точно я працюватиму наступного року, щоб доповнити цей список. Ці нові обличчя мають шанс, бо загальний рівень підтримки старих облич у сукупності не досягає 50% тих, хто прийдуть голосувати.

У нас виходить дуже цікава ситуація. Явка буде високою, приблизно 50-60%, багато людей хочуть висловити свою позицію щодо президентських виборів. Тому для нових облич шанс величезний. Якщо нові люди не з’являться, впаде трохи явка, багато людей скажуть, що немає гідних кандидатів, нема з кого вибирати. Вони голосуватимуть за того, у кого найменший антирейтинг.

Я впевнений, що буде інший президент, бо попри те, що в Порошенка зберігаються перші позиції за рейтингом – 12-16%, його антирейтинг становить 70-80%. Це не дозволить виборцям віддати голос за нього. Вони виберуть кого завгодно: Тимошенко чи Ляшка, Гриценка чи Садового, Яроша чи Тягнибока, – аби не Порошенка. А нові обличчя зможуть, по-перше, підтягнути виборців, які не збиралися голосувати, а по-друге – дати нарешті тим виборцям, які не мають із кого обирати, альтернативу.

– Чи може прийти нове обличчя до влади без підтримки хоча б одного олігарха?

– Таке може бути. Це позитивний сценарій. Може прийти ще один олігарх. У нас просто олігархи між собою міняються – то Порошенко, то Ахметов, то Коломойський. Але і це не найгірший сценарій. Найгірший сценарій – новий Майдан, якщо не зміниться система. Раз на 10 років знову і знову наступатимемо на одні й ті самі граблі. У нас закупорювання можливості росту бізнесу, негативний процес збідніння людей, у нас незадоволений середній клас, який покидає країну або банкрутує тут і накопичує злобу. У нас накопичується зброя, досвід людей виходити на протести, протестні настрої ростуть або залишаються такими ж високими, як і були.

Якщо не відбувається глобальних змін і реформ, то навіть ротація олігархів – не найгірший варіант. Найгірший варіант – іще одна революція. Нічого хорошого, як ми бачимо, такі революційні події не дають. Реформи й еволюція – значно краще для людей, ніж революція. Але влада сама провокує своєю бездіяльністю.