Олесь Доній про страхи Заходу та протестні рухи в Росії

Олесь Доній про страхи Заходу та протестні рухи в Росії

Про страхи Заходу

Взаємозалежність Росії та західного світу, на жаль, колосальна. Це не ситуація з Північною Кореєю, яка відокремлена стіною від усього світу. Економічні, гуманітарні, соціальні зв’язки Росії, а відповідно – російської влади, зі світом величезні. Незважаючи на всі санкції, накладені західним співтовариством на Росію, залишаються й економічні, й політичні контакти. Західний світ побоюється радикальних змін усередині Росії. Володимир Путін, за всіх його мінусів, для Заходу вже зрозумілий, хоча б у його імперських бажаннях. Що може статися після нього, особливо в дезінтеграційних процесах – велике питання. Так само свого часу західний світ побоювався розпаду Радянського Союзу. Відома промова «Котлета по-київськи» Буша-старшого. Він застерігав українців від отримання незалежності, бо Росія – ядерна держава, а розповзання ядерної зброї по регіонах лякає західний світ.

Якщо говорити не просто про відсутність Путіна, а про відсутність централізованої влади, сили в РФ, з одного боку, ми, як країна, яка зазнала російської агресії, прагнемо її ослаблення. Західний світ хоче ослаблення Росії до певної межі, яка може призвести до дезінтеграційних процесів, бо далі – невідоме. Невідоме завжди страшить. Із цим пов’язана і відсутність реальної підтримки альтернативних сил Росії з боку західних структур. Формально їм усі співчувають, а насправді реальної потуги для повалення влади в Росії західний світ не робить. Самостійно російська опозиція поки не спроможна створити альтернативу з безлічі причин. Зрозуміло, що колись цей час усе ж таки настане. Україні необхідно мати стратегічне бачення, що робити з Росією, який алгоритм поведінки має бути не лише з владою Путіна, а й з будь-якою іншою владою.

Про протестний потенціал у Росії

Україна призабула ініціативи з підтримки національних рухів. Нагадаю, під час революції 1917-1921 років у Києві навіть проходив з’їзд народів Росії. Українці намагалися підтримати різноманітні сили. Потім був Антибільшовицький блок народів. До нього входили різноманітні рухи, зорієнтовані на отримання незалежності в Росії. На цей момент Україна як спільнота, недержавна організація була забута. Ми нічого в цьому напрямку не робимо. Відсутність підтримки національних рухів, які могли б призвести до створення національних держав, можливо, у віддаленій перспективі, може призводити до того, що процес інтеграції, русифікації й утворення моноліту, який стане небезпекою для всього світу, триватиме.

Передовсім для цього потрібні бажання й розуміння. Нагадаю, що окупацію Радянським Союзом Балтійських держав не визнали багато країн західного світу. Підтримка еміграції на заході існувала. Це дало можливість підтримувати рухи опору, визвольні рухи. На першому етапі очолили ці держави вихідці із західного світу – люди, які або емігрували, або народилися в емігрантському середовищі. Це потребує не коштів, а усвідомлення та розуміння. У нас не існує центрів із підтримки взаємин і рухів опору в Російській Федерації. Можна прочитати, що з приводу мовної політики Татарстану було вчинено певні репресивні заходи з боку російського центру – обмежено викладання мови. Що роблять сусідні країни для нівеляції цього тиску? Чому в нас не видають татарською мовою якусь літературу? Призабув західний світ і Україна такі важелі тиску, як підтримка національних рухів у РФ. Говорю не про тактику, а про стратегію. Від стратегії залежить і тактика.

У мене стаж протестної діяльності колосальний – із середини 80-х років. Після ГКЧП протести у Москві були в десятки разів сильніші, ніж у Києві.

Я брав участь у мітингах 19-21 серпня в Києві. Першого дня взагалі було менше ніж тисяча людей. Водночас у Москві вийшла колосальна кількість, тобто потенціал спротиву був велетенський. Питання в тому, як він розсіявся. Якась частина протестантів емігрувала, навіть в Україну чи Литву. У подальшому прихід до влади групи, яка була пов’язана безпосередньо з спецслужбами, став причиною чіткої діяльності з нівеляції цих протестних рухів. Тут дуже важливо, щоб у протестних рухів не було взірця. Путін зацікавлений, щоб Україна була в нинішньому стані – корумповані еліти і бідне населення. Україна в такому стані не є взірцем для ліберальних рухів у Росії. Це вибиває ґрунт із-під ніг теоретично протестного електорату з боку Росії, невідомо, чого прагнути. Це вносить певний дисбаланс, кидає до зневіри. Влада цим користується.

Про ситуацію із Саакашвілі

Для мене не дивина, що Міхеїл Саакашвілі викликав ідіосинкразію в української влади, як і в російської. Він став спільним ворогом. Якщо проаналізувати становлення режиму Петра Порошенка, то він робив ті самі кроки, що й Путін: монополізація фінансів, контроль над медіа, контроль через спецслужби над політичними та громадськими організаціями, дискредитація або маргіналізація політичної опозиції. Очевидно, для Порошенка Путін є взірцем політика. За такими ж правилами він хоче керувати в Україні. Це можна було спрогнозувати ще за появи так званого мирного плану Порошенка. Там було речення, яке мене тоді здивувало, я зрозумів, що його могли написати лише в Кремлі: «Виведення українських і російських найманців». На той момент ніхто в Україні не дозволяв собі називати українських добровольців найманцями, навіть комуністи й регіонали. Таку термінологію використовували лише кремлівські політики і публіцисти. Влада зробила все від неї залежне для нівелювання добровольчого руху, а в подальшому – і його розтрощення. Спочатку поставили під абсолютний контроль, а потім розпочати діяльність проти активістів, пов’язаних із добробатами. Добробати виявились загрозою як для нової влади України, так і для Путіна. Виявляється, і для Путіна, і для Порошенка вороги спільні. Саме в такій іпостасі потім опинився Саакашвілі.

Основна мета була не посадити, а маргіналізувати його. Безперечно, частково це владі вдалося. Удар був дуже дошкульний – по електоральній базі політичної опозиції. Не секрет, що в своєму бажанні стати президентом удруге Порошенко задіяв механізм, який був у Росії за часів Єльцина, коли в другий тур свідомо був виведений Зюганов, тобто ще гірший кандидат. Вибір: поганий та ще гірший. Саме для того в Україні дозволяється максимальна медійна діяльність російського табору («Опозиційного блоку» і партії «За життя»), а в чорні списки потрапили ті, хто має патріотичні позиції. Так Порошенко намагається монополізувати патріотичний електорат, щоб у другий тур ніхто з цього середовища не вийшов. Очевидно, що буде все зроблено для розпорошення голосів патріотичного електорату, щоб вони не змогли пройти. Соціологічні опитування свідчать, що поки вони посідають перші місця. Звинувачення в співпраці з проросійськими силами для патріотичного електорату – найбільший удар. Удар, завданий Генеральною прокуратурою, вже досяг певної цілі. Але Порошенко не розрахував вагу посади президента Грузії. Ті медійні публікації, які вийшли на Заході – це удар не стільки по Порошенку, як загалом по іміджу України. Внутрішні акції менш заділи нинішню владу, вони були готові до протесту, хоча 10 грудня прихильникам Саакашвілі вдалося зібрати достатньо велику кількість людей як для Києва, як для цього періоду. А от до посилення західного тиску влада не зовсім готова. На жаль, Україна дедалі менше стає суб’єктом геополітичних процесів і більше залежить від різноманітних впливів. Надалі Заходу буде непристойно підгримовувати такий зверхній та зневажливий режим.

матеріали рубрики
Сергій Шахов розповів про розграбування бюджету Кабміном і відсутність гарячої води в Києві Politeka on-line
Сергій Шахов розповів про розграбування бюджету Кабміном і відсутність гарячої води в Києві
Тарас Чорновіл розповів про крах РПЦ та членство України в Євросоюзі Politeka on-line
Тарас Чорновіл розповів про крах РПЦ та членство України в Євросоюзі
Олександр Солонтай розповів про тридцятирічний шлях православних до автокефалії Politeka on-line
Олександр Солонтай розповів про тридцятирічний шлях православних до автокефалії