– Що у нас буде навесні з цінами на комуналку та чи зможуть українці впоратися з новим тарифообкладенням?

– В уряду залишається не так багато часу: до кінця березня мають ухвалити рішення щодо тарифів. Ухвалять або не ухвалять.

Зокрема, Кабмін має ухвалити рішення щодо покладання спецобов’язків – public service obligation.

На кого їх покладуть, як визначатимуть тариф – це все має бути прописано в постанові Кабміну. Якщо уряд цього не робить до 1 квітня, тоді набуває чинності закон «Про ринок газу», який передбачає, що історія про 60% почне отримувати реальні обриси з 1 жовтня.

У такому разі тарифи повинна встановити НКРЕКП. Уряд залишається осторонь, відпускається адміністративне регулювання тарифів для населення – і ми виходимо на тарифи, які можна порівняти з рівнем тарифів для промисловості.

– Звідки взагалі взялася цифра 60%? Люди в паніці.

– Вона взялася з фінплану «Нафтогазу».

– Виявляється, не все так однозначно. Вчора-позавчора з’явилася інформація, що нібито буде підвищення тарифів на 2-3% щомісяця, і за півтора року ми вийдемо на 20-30%.

– Але це вже інша історія. Уряд Яценюка мав необережність внести питання тарифів у меморандум із Міжнародним валютним фондом як структурний маяк. Не знаю, необережність це чи злий намір, але це було прописано як структурний маяк. Він перейшов у наступний меморандум.

Відповідно, МВФ зараз вимагає від України виконати взяті раніше зобов’язання.

Якщо ми згадаємо, як проходили переговори з Міжнародним валютним фондом від самого початку, то представники «Нафтогазу» пропонували: «Дайте відразу 9 600 поставимо, нормально буде так». Це був кінець 2014-го року.

За офіційними оцінками, 50% домогосподарств на соціалі.

Це ганьба для будь-якого уряду в будь-якій нормальній цивілізованій країні – якщо ви, як глава сімейства, домогосподарства, змушені звернутися до держави за допомогою. У нас 50% таких.

Хоча це якщо виходити з даних перепису 2001 року. Не знаємо реальну кількість.

– Як вийти з цієї ситуації? Політично, очевидно, підвищення тарифів не вигідне зараз для влади абсолютно. З другого боку, є вимоги МВФ.

– Пообіцяли – виконуйте. Люди в шоці були, коли і попередні підвищення проводили. Вони говорили про це, все експертне товариство говорило, є й наукові дані. Це не реалістично.

Кратне зростання тарифів не призводить до очікуваних результатів. По суті, створили схему датування «Нафтогазу» через населення, через субсидії. Але дотації ж зберігаються. «Нафтогаз» плаче крокодилячими сльозами, каже: «Ви знаєте, постачання газу для населення нам невигідне, ми маємо збитки». Яка у них операційка, якщо навіть за таких тарифів постачання газу для населення залишаються збитковим?

– В енергетиці промисловість завжди платила більше за газ, ніж населення. Ця ситуація відлякує інвесторів?

– Інвесторів відлякує не ця ситуація – не перехресне субсидування. Їх лякає ситуація загалом у країні, а не рівень корупції, наявність або відсутність військових конфліктів. Інвестори хочуть гарантії. Це судова система, правоохоронна.

– Будь-який інвестор, який заходить на енергетичний ринок України, хоче розуміти ринково.

– Нічого подібного. Будь-який інвестор хоче розуміти, власне, відсоток повернення на вкладений капітал і гарантії повернення капіталу. Не треба йому прозорі умови – потрібні гарантії. У Сомалі теж інвестують. І в Уганду інвестують. Просте пацаняче питання: «Хто відповідає за бабки?» 

– У нас у країні ніхто ні за що не відповідає, ніхто гарантії не дасть.

– Ось тому в нас такий рівень інвестицій. «Маємо те, що маємо». Їх, як і МВФ, не цікавлять наші внутрішні проблеми. Мовляв, хлопці, ваші соціальні та економічні проблеми – це ваші внутрішні проблеми.

– Чому ми вирішили знову купувати безпосередньо у Росії газ?

– Ми не вирішили – нас зобов’язали. Є контракт – повинні його виконувати. Ви пішли в Стокгольм, отримали рішення? Будьте так ласкаві. Договори повинні виконувати. У конфлікті ми з Москвою чи ні – Стокгольмський арбітраж це не хвилює взагалі. Ми не просто купуватимемо російський газ, а ще й маємо 2 млрд «Газпрому» заплатити. І щодня капає 600 тис. відсотків на ці 2 мільярди. Перемога, про яку голосив «Нафтогаз» ледь не з прасок, виявилася не зовсім перемогою. А тепер чекаємо на рішення щодо транзиту, щоб ці 2 млрд якось, можливо, компенсувати, а можливо – ні.

Андрій Герус про підвищення тарифів та компроміс із МВФ

– Є думка, що російський газ буде на якісь відсотки дешевшим, ніж той, який ми купуємо в європейських хабах. Це так? Як це може позначитися на тарифоутворенні загалом?

– Боюся, що за нинішніх умов на тарифоутворенні це ніяк не позначиться. Так, він буде дешевшим, вигідніше буде його продавати. Тобто у нас тариф прив’язаний на сьогодні до європейського хабу (крім населення).

Для промисловості продаватимуть за поточним котируванням на європейських хабах. Тут просто без варіантів. А дешевшим – так. Знову ж таки, за заявами. Потрібно дочекатися документів. Ніхто ж не бачив ні рішення Стокгольма, ні додаткової угоди. Коли будуть документи, ми сядемо і зможемо проаналізувати. А поки Рабінович насвистів Карузо.

– Коли наша промисловість зможе платити менше, купуючи великі обсяги?

– Промисловість купує великі обсяги, за промисловість конкурують трейдери, ціни дуже відрізняються на ринку. У нас навіть для промисловості ринок непрозорий. Хоча НАК декларує: «Дивіться, який ми зробили прозорий ринок». Це неправда, ніхто не бачить.

Індексу нашого ціноутворення, хоча б у секторі промисловості, немає. У нас промисловість завжди купувала імпортний газ за тією ціною, за якою його продавали. Чи то 50 доларів, чи то 450 доларів – платила повну вартість.

Це казка, що промисловість щось не доплачувала. Нічого подібного. Основним споживачем імпортного газу була саме вона.

Щоб змінити ситуацію, потрібно змінити ключові параметри функціонування української економіки. Не в енергетиці проблема, це проблема виведення коштів у офшори.

В Європі все навпаки. Але в Європі є для населення диференціації, немає єдиних тарифів.

У різних країнах по-різному. У США 6 видів диференційованих тарифів. У Франції – 4, залежно від призначення. У нас теж була диференціація, це дуже стимулювало людей, до речі, заощаджувати.

В Україні 60% населення споживали до 2000 кубів газу, платили мінімальний тариф – 86 копійок на початок усіх реформ і перетворень. А ті, хто споживав більше ніж 6 тис. кубів, платили повну імпортну ціну, тобто за імпортним паритетом. 

Це питання прибрали з однієї простої причини: заходять транснаціонали, вони хочуть отримати ринок і гарантований кеш-флоу. Звідси з’являються вимоги МВФ запровадити ціну, рівну ціні для промисловості. Звідси з’являються ідеї монетизації субсидій. Ось так у нашій країні можна гарантувати інвестиції, можливість роботи на ринку.