Ось неправильно наш президент і його товариші назвали свій творчий колектив! Треба було «95 аврал». Або «95 обвал». Щоб асоціювалося з чимось таким, що зрушилося з місця і нестримно змітає все на своєму шляху.
В даний період, законослухняні співгромадяни і анархічні співвітчизники, зелений обвал змітає барикади і завали старої влади. А заодно і ніжні паростки українського парламентаризму.
Те, що відбуваються у владі скидається на якийсь хрестовий похід увірувавших дилетантів. Куди, навіщо, чому? Найпопулярніша відповідь: не заважайте президенту працювати, він все робить правильно!
Ось тільки не треба про «шалений принтер». Так називають російську Думу, хоча вона і принтер, але аж ніяк не скажений, а гранично слухняний. А наша Рада – це якийсь «размріявшийся штамп»: за мріями про загальне щастя в суть вникати не хочеться, але законопроекти масово проштамповувати словосполученням «Рішення прийнято».
До речі, хто відмовився б від інструменту, який в шаленому темпі штампує гроші? Ну, або рішення, які гроші приносять?
Та ото ж… Тому не в темпі роботи справа, а в тому, що з-під штампа виходить.
Зняття депутатської недоторканності пропагандистськими зусиллями тих же депутатів перетворилося в черговий «засіб Макропулоса», який автоматично робить всіх розумними і чесними.
От скажіть, наш уряд, не нинішній, а будь-який з попередніх, займався корупцією? Вважаю, будь-який навскидку назве безліч тіньових схем, на яких збагачуються топ-чиновники: контрабанда, поставки енергоносіїв, бурштин, ліс, сигарети, зброя, дороги – так практично все, чим керують наші міністерства і відомства. Але ж у наших міністрів ніколи не було недоторканності! Що не заважало отримувати від своїх посад надзвичайні статки.
В областях що, не наживаються на бюджеті? Та так, що аж наркодиллери заздрять! Але на місцях ні у кого ніякого імунітету. Імунітету немає, а злодійство – є.
Тому нам необхідна повна перебудова всієї правоохоронної системи – така, яка вб’є сам сенс корупційної діяльності. Відповідно, на першому місці повинна бути боротьба з незаконним збагаченням. Який сенс красти, якщо не можна витратити накрадене?
Треба забезпечити неможливість розсікати по місту на суперкарі, якщо у тебе скромна зарплата заступника міністра. Неможливість побудувати мільярдну бізнес-імперію, якщо все життя пропрацював на держслужбі, подібно колишньому президенту. І так далі.
Не простим громадянам створювати ідіотські труднощі у вигляді покупки СІМ-карти з пред’явленням паспорта, а чиновників заганяти в коридор добровільно-примусових обмежень.
Ось, наприклад, якщо запитати свіжоспеченого прем’єр-міністра Олексія Гончарука, чи вірить він в свою обіцянку забезпечити 40% зростання ВВП України за п’ять років? І він зупинить свій самокат, чарівно посміхнеться і скаже: «Звичайно, вірю!». Відмінно. А чи готовий він перевести всі заощадження своєї сім’ї в гривню і покласти їх в український державний банк на час свого перебування на посаді? А його міністри?
А чому ви, Олексій Валерійович, весь особою помінялися, це ж надійна справа, ви ж самі нами гарантуєте?!
Реформа медицини, говорите? Першим кроком цієї реформи має бути прикріплення міністра охорони здоров’я та його родичів до звичайної районної поліклініки. Наша медицина отримає шанс стати кращою тільки тоді, коли високопоставлені чиновники не зможуть лікуватися за кордоном або в дорогих комерційних клініках в Україні.
З реформою освіти – аналогічно. І практично з усіма іншими.
Ось пішли переможні релізи, що в Україні нарешті запрацював Антикорупційний суд. Ні, в Україні ще один суддівський колектив почав отримувати захмарні зарплати і готується до космічних премій. Антикорупційний суд запрацює лише тоді, коли підуть об’єктивні судові розгляди проти чиновників-казнокрадів з обов’язковою конфіскацією незаконно нажитого.
Адже нам не абстрактна справедливість важлива, а й повернення вкраденого. Реальне повернення, а не маніпуляції з конфіскованими облігаціями, які втюхував нам колишній генпрокурор. Причому, бажано, щоб повернуті суми помітно перевершували витрати на утримання тих, хто їх повертає.
Розумієте, про що я? Прозорість доходів і реальне «заземлення» посадових осіб від верху до низу куди важливіше позбавлення примарної депутатської недоторканності. Примарної, бо мегафракція «Слуга народу» в будь-який момент може позбавити цієї самої недоторканності будь-якого депутата. А «Слуг народу» можна відразу всіх оптом: вони ж в офісі президента заздалегідь пишуть заяви на звільнення. Так нехай на них заздалегідь напишуть подання генпрокуратури. А «розмріявшийся штамп» їх скопом проштемпелює. А що не так?
Найчарівніше – це те, що сумбурні, але енергійні дії нової влади викликають захват у більшості українців. Не морочитися парламентською процедурою – правильно, нема чого втрачати час. Позбавляємося від столичного мера в досить сумнівний спосіб – відмінно, давно пора. Призначаємо Кабмін з «нових облич», більшість яких співпрацювало з минулими урядами – просто чудово, нехай виправляють те, що на кермі з їх участю…
Я, зізнатися, такого відчайдушного «схвалено» і за «совка» не пригадаю. Це, як не парадоксально, дає надію на те, що Володимиром Зеленським та його командою можуть бути прийняті будь-які рішення. Правильні і своєчасні, в тому числі.
При цьому зовнішня політика від українських електоральних захоплень не залежить. І нам пора терміново виходити з шпагату, на який нас регулярно ставлять. А Володимиру Зеленському терміново проходити курс «Практична багатовекторність» у Леоніда Кучми.
Вибір між інтересами голландського слідства по збитому «Боїнгу» і шансом врятувати наших заручників в Росії – це ще не шпагат, а так, легка розтяжка. Захоплений терорист Володимир Цемах давно повинен бути допитаний, його показання запротокольовані і передані офіційним особам Нідерландів. Після цього виродок втрачає будь-яку цінність, для недоімперіі, в тому числі. Що, до речі, дає йому шанси на збереження життя.
Якщо протоколювання Цемаха не було виконано раніше, то це привід для розгляду з колишнім керівництвом СБУ та МЗС. Але і після обрання Володимира Зеленського вже був час, щоб виконати всі необхідні процедури.
У будь-якому випадку, порятунок українських заручників – в безумовному пріоритеті.
А ось що намічається зіткнення інтересів США і Китаю з приводу України – це суперсерйозно. І суперперспективно.
Тому що Китай – єдине, чого по-справжньому побоюються в Кремлі. Європу там ні в гріш не ставлять – розм’якла, запливла жиром, на рішучі кроки не здатна. З Штатами в Кремлі вважаються, але впевнені, що з ними можна домовлятися: ми вам йдемо назустріч тут, ви нам – там, нічого особистого, тільки бізнес, і взагалі невідомо, хто з нас більше любить американський долар…
А ось на Китай ні наїхати, ні налякати, ні розвести. Росія пнеться здаватися імперією, а Китай імперія вже тисячі років. З властивою імперії зневагою до людських життів в будь-якій кількості, з умінням планувати на покоління, з послідовним і неухильним досягненням своїх геополітичних цілей. Китай від роду настільки без гальм, наскільки такою намагається здаватися Росія. Але китайському керівництву не приходить в голову розпродавати свою країну.
Піднебесній не особливо потрібен наш «Мотор Січ». Їм потрібніші українські двері в Європу для китайських інвестицій. І це – стратегія, а не тактика.
Зуміти стати партнером Китаю, зберігши відносини зі Штатами – це складніше, ніж відправити в адміністративний нокдаун Віталія Кличка. Але якщо це вдасться, ми зробимо найбільший крок до реального миру на Донбасі.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»
Нагадаємо, Зеленський негайно звернувся до Путіна, на Донбасі сталося найстрашніше.
Як повідомляла Politeka, Зеленському вказали на головний промах, помилка може стати фатальною.
Також Politeka писала, що спливла брудна таємниця команди Зеленського: що побачили журналісти в офісі представника президента.
