– Із першого вересня 2017 року Міністерство фінансів планує залишити стипендії лише для пільгових категорій. Йдеться про дітей-сиріт, інвалідів І-ІІІ категорій, позбавлених батьківської опіки, аспірантів і докторантів. Також у міністерстві пропонують давати стипендії за «визначні досягнення». Як визначити, які студенти заслуговують на стипендію, а які ні?

Як у Оксфорді: вища освіта мусить бути платною

– В Україні має нарешті запрацювати Національний центр  оцінювання якості вищої освіти. Саме він має визначити критерії успішності.

Нашу радянську традицію, коли диплом про вищу освіту – це ледь не символ твоєї повноцінності – треба ліквідувати. Мінімум 50% нинішніх студентів – це абсолютний баласт. Вони не працюватимуть за своїм фахом. Стипендія сьогодні – це така собі допомога з безробіття. Треба закінчувати цю практику.

Величезна кількість студентів просто купують «корочку» для мами. Навіщо людині, яка за хабарі здає заліки й іспити, давати ще й стипендію на пиво?

Але владі потрібно винести питання на публічне обговорення, а не виступати з різкими заявами і налаштовувати проти себе студентів. Не можна рубати з плеча і спровокувати ще одну студентську революцію.

– Студенти не виходять на Майдан, бо вірять обіцянкам чиновників. Згідно з ними, той, хто «заслужить», отримуватиме стипендію в рази більшу. Замість 800 грн. у Міністерстві фінансів називають суми від 3000 і більше.

– Ніхто не вірить, що в Міністерстві фінансів дбають про студентів. Вони думають лише про економію коштів. Але добре, що це питання почали активно обговорювати. Якщо обіцянок не виконають, студенти вийдуть на Майдан. І цього разу ніхто вже чіпати їх не буде.

– Чому ідея реформування стипендіальної системи йде не від Міносвіти, а від Мінфіну?

Злі студенти кинули торт у заступника міністра фінансів (фото, відео)

– Ми маємо справу з волюнтаристським рішенням Мінфіну, яке має на меті лише економію коштів. Я категорично проти того, щоб ми знімали стипендії виключно для економії. Потрібно залишити гроші в сфері освіти, щоб відремонтувати і обладнати школи.

Хоча у нещодавньому виступі заступника міністра фінансів Сергія Марченка були й здорові думки. Була теза про те, що в Україні непропорційно великі витрати на вищу освіту і малі – на загальну середню. Це правда. Має бути навпаки. Витрати на загальну середню освіту мають бути вдвічі більшими, ніж на вищу. Це відповідатиме загальноєвропейській практиці.

– Скасування стипендій означає зменшення кількості студентів. Це призведе до скорочення викладачів і, відповідно, до закриття ВНЗ. Хіба такий сценарій може бути вигідним Міносвіти?

– Ні. Ми можемо говорити про певний конфлікт інтересів між Мінфіном і Міносвіти. Однак кількість студентів в Україні все одно скорочуватиметься через демографічну кризу.

– Заступник міністра освіти Володимир Ковтунець заявив, що потрібно підтримувати стипендіями лише тих студентів, які навчаються на непрестижних факультетах. Виходить, що математики з фізиками отримуватимуть стипендії, а юристи з економістами – ні?

– Це дискримінація. Неможливо об’єктивно визначити, що є престижним, а що ні. Наприклад, в Україні є така смішна річ: з часів прем’єрства Тимошенко вчителі отримують 20% надбавки до зарплати за «престижність професії».

Такий собі оруелівський сюжет. Для абсолютно непрестижної професії встановили надбавку і назвали її «за престижність». Пропозиція зробити подібне у вищій освіті – це дикість. Хто визначатиме престижність? Туди, де недобір, даватимуть стипендії. Це лише створить соціальну напругу.

– Які є механізми для того, щоб зняти студентський тягар із державного бюджету?

На Прикарпатті “дефіцит” вищої освіти

– Можливо, Україні слід перейняти німецький досвід. Там студент до певного часу отримує грошову допомогу. Потім, коли вже працює, повертає її безвідсотково. Так існує стипендіальний фонд – задоволені і студенти, і чиновники.

Нам потрібно думати над тим, щоб в Україні була багатоканальна система стипендіального забезпечення. Припустімо, інститут готує майбутніх торговців. В руках держави нуль відсотків роздрібної торгівлі. Так навіщо державі платити студентам цього ВНЗ стипендії?

Стипендію має платити не держава, а, приміром, великі торгові мережі. «Сільпо», «Фуршет», “Епіцентр” чи інші потужні фірми мають замовляти в університетів підготовку фахівців. Логічно, коли вони й виплачуватимуть стипендії.

– Цікава ідея. Є приклади подібних домовленостей?

– Ні держава, ні університети не проявляють такої ініціативи. Якщо власник торгової мережі буде замовляти підготовку фахівця, він вимагатиме відповідної якості вищої освіти. Якщо ми підемо шляхом залучення підприємців, то відповідальність навчальних закладів буде на порядок вищою.

Для державної служби, шкільної освіти, охорони здоров’я нехай держава готує фахівців і виплачує їм стипендії. А для тих сфер, де приватний інтерес переважає, фінансувати ВНЗ мають підприємці. Тобто мухи і котлети треба відокремити.

– Ми постійно рівняємося на Захід. Там більшість студентів не отримують стипендії, але їм дають достатньо вільного часу для того, щоб працювати.

– На Заході не лише студенти, але й всі старшокласники працюють. У США донька президента Обами працює в ресторані, хоча й школярка. Потрібно так будувати навчальний процес, щоб людина мала можливість часткової зайнятості. Нехай два-три дні на тиждень працює.

Це питання до університетів, так само як і вільний вибір лекцій. В Україні все ще діє радянська система, коли студент зобов’язаний ходити на всі заняття без права вибору.

– Яка оптимальна кількість вишів для України і чи потрібні приватні вищі навчальні заклади?

Цікава соціологія: коли бізнесмени почнуть відкривати власні університети

– Приватні виші потрібні. Принцип необхідної різноманітності – запорука успішного розвитку будь-якої системи. Однак їхню кількість треба скоротити.

По суті, в Україна немає жодного університету. Навіть наші флагмани – КНУ ім. Тараса Шевченка, Політехніка, Могилянка й інші – за західними критеріями не є університетами. Університет – це передовсім науковий центр.

В Україні немає потужної університетської науки. Краще би університетів було в п’ять разів менше, але вони стали  науковими центрами і рухали б нашу економіку вперед. Університети треба укрупнювати.

Такі компанії, як АВМ, замовляли би розробки у наших студентів так само, як зараз замовляють у Массачусетського технологічного інституту. А поки в Україні лише імітують університетську науку.

Дмитро Костюк