– Чого досягла Україна як непостійний член Ради безпеки ООН за майже рік роботи?

– Досягнення не вражаючі. Україна не змогла ефективно використати членство для захисту своїх національних інтересів в умовах триваючої російської агресії.

У перший місяць непостійного членства відбулося близько 15 засідань Ради безпеки ООН. Розглядались ситуації в Кот-д’Івуарі, Конго, Судані, Колумбії, Центральноафриканській республіці та інших регіонах світу. Одне засідання присвятили захисту цивільного населення під час збройних конфліктів. Лише на ньому український представник порушив питання про російську агресію щодо нашої держави, про велику кількість внутрішньо переміщених осіб, про те, що на окупованих територіях порушуються права людини і Росія чинить воєнні злочини та злочини проти людяності.

По жовтень цього року, з близько 180 засідань Ради безпеки ООН, тільки одна сесія була присвячена збройній агресії Росії проти України. Відбулася вона 28 квітня на підставі листа колишнього постійного представника України в Радбезі Юрія Сергеєва від 27 лютого 2014 року. На цій сесії представили результати діяльності місії ООН та спеціальної спостережної місії ОБСЄ в Україні. Вагомих результатів обговорення не принесло. Йшлося головним чином про необхідність виконання Мінських домовленостей. Але сесія закінчилася навіть без обговорення тексту конкретної резолюцію у якій був би зафіксований факт російської агресії, вчинення нею воєнних злочинів, злочинів проти людяності, а головне пропозицій щодо заходів для відновлення міжнародного правопорядку. Наполягання на ухвалення такої резолюції було вкрай необхідним. Навіть, якби Росія наклала вето, голосування за відповідний документ показало б, що позицію України підтримує більшість держав-членів Ради безпеки.

Україна повинна наполегливо добиватися, щоб Радбез частіше обговорював поведінку РФ на міжнародній арені. Адже російська агресія проти України продовжується. Так само, Росія чинить воєнні злочини й злочини проти людяності в Сирії та здійснює провокації проти інших держав, погрожує застосуванням ядерної зброї.

На жаль, Україна не демонструє чіткої, наполегливої позиції щодо обговорення цих питань. Це викликано тим, що у нас досі немає державної стратегії відносин з РФ та не визначено правову позицію, як дати відсічі Росії та ліквідувати наслідки її агресії.

– Чи реально обмежити право вето Росії?

– Це можливо лише у разі зміни статуту Організації Об’єднаних Націй. А цього в найближчому майбутньому не станеться. Однак, зарадити ситуації можна шляхом використання ухваленої Генеральною асамблеєю ООН у 1950 році резолюції 377 «Єдність заради миру». Вона передбачає, що у випадку, коли Радбез ООН не може ухвалити рішення щодо ситуації, яка виникає через акти агресії, порушення загального миру й безпеки, це може зробити Генасамблея. Там Російська Федерація права вето не має.

За 66 років цей механізм використовували десять разів.

Для цього скликається надзвичайна спеціальна сесія під час якої Генасамблея ООН ухвалює відповідну резолюцію.

Політика на крові: навіщо світу новий конфлікт в Іраку

Вперше такий механізм застосували у 1950 році, коли Північна Корея вчинила агресію проти Південної Кореї й Росія використовувала право вето для блокування роботи Радбезу. Тоді на п’ятій сесії Генасамблеї й ухвалили резолюцію «Єдність заради миру». На її основі створили об’єднані збройні сили ООН для відсічі агресії Північної Кореї. Участь у них взяли близько двадцяти держав. Зокрема, США, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія.

У 1956 році надзвичайна спеціальна сесія відбулася під час Суецької кризи викликаної актом збройної агресії Великобританії й Франції проти Єгипту. Для відновлення миру в районі Суецького каналу створили миротворчі сили ООН.

Восьму сесію скликали у 60-х роках для ухвалення резолюції про застосування санкцій проти Південноафриканської республіки, яка проводила політику апартеїду й грубо порушувала права людей.

Зараз проходить десята надзвичайна спеціальна сесія, яка розглядає питання Ізраїльсько-палестинського конфлікту.

Тому Україна мала б наполягати й працювати над скликанням відповідної сесії Генасамблеї ООН для розгляду питання щодо російської агресії та застосування проти неї санкцій.

– Як домогтися відповідальності Росії у Міжнародному кримінальному трибуналі?

– Верховна Рада ще 4 лютого 2015 року ухвалила заяву й постанову про визнання обов’язкової юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо збройної агресії Російської Федерації. Торік у вересні міністр закордонних справ України повідомив секретаріат суду про відповідне рішення українського парламенту і прокурор суду взяв справу до розгляду. Якщо Україна надасть достатню кількість документів і якісні, переконливі докази факту російської агресії та вчинення вищим керівництвом РФ та її збройними силами воєнних злочинів та злочинів проти людяності, прокурор Міжнародного кримінального суду може ухвалити рішення про власне формальне розслідування справи. Воно має завершитись пред’явленням звинувачувальних актів конкретним особам. Потім, буде розгляд справи в суді. Але для цього українська влада має діяти ефективно і системно, щоб прокурору МКС надати відповідні документи. Адже від їх якості залежить відкриття кримінальної справи.

– Що ще потрібно зробити для захисту України в умовах російської агресії?

– Ініціювати ухвалення Генеральною асамблеєю резолюції щодо консультативного висновку Міжнародного суду ООН, який стосувався б правомірності включення Криму до складу Російської Федерації. Це стало б авторитетним правовим підтвердженням неправомірності анексії півострова.

Резолюція ПАРЄ: Проти Путіна чи за Україну?

Також українська делегація мала б використати Раду ООН з прав людини. Запропонувати скликання її Спеціальної сесії з порядком денним про порушення прав люди на тимчасово окупованих Росією українських територіях та пропонувати відповідні проекти резолюцій.

Окрім того, можна ініціювати ухвалення Генасамблеєю ООН декларації про відшкодування шкоди спричиненої в результаті агресії та незаконної окупації іноземних територій. Хоча такий документ не спрямований проти конкретної держави, але зрозуміло, що має на увазі Росію.

Що стосується РФ, українська делегація мала б просувати ухвалення Генасамблеєю резолюцій про поневолені народи Росії, про підтримку демократії в РФ та про визнання ідеології «руского міра» неонацистською та реваншистською.

– Чого варто очікувати від нового генсека ООН Антоніо Гутерреша?

– Україна нічого ні від кого не повинна очікувати. Якщо не захищатимемо активно й системно своїх національних інтересів, то навряд чи можна вимагати дій від наших партнерів та союзників. Вони за нас нашу роботу не виконуватимуть. Новий генсек може сприяти просуванню позицій України в ООН, але лише за умов, коли відповідні ініціативи буде просувати український МЗС.

Ольга Головка