Олексій Арестович про «мінську авантюру», наступ української армії та світ у стилі трампізму (відео)

Олексій Арестович про «мінську авантюру», наступ української армії та світ у стилі трампізму (відео)

За яких обставин Путін зважиться на новий воєнний удар по Україні та яка альтернатива може бути Мінському формату, Politeka розповів військовий експерт, блогер Олексій Арестович/

– Як ви оцінюєте нинішню ситуацію на Донбасі?

арестович– Говорячи мовою цифр, за 2016 рік ми не втратили жодного квадратного метра власної території. Перебуваємо в ситуації наступу, забираємо власні території поки що «сірої зони». Йдеться про територію, яка є нашою за Мінськими домовленостями.

Наразі триває позиційна  війна за «сіру зону», яка полягає нібито у виконанні домовленостей обома сторонами. Насправді все це є фейком. Обстріл відбувається з обох боків. За винятком того, що ми стріляємо у відповідь. Стріляємо добряче, так, що гай гуде.

Наприклад, співвідношення втрат на Світлодарській дузі – це до 20 убитих українських військових, біля 200 вбитих із того боку. Саме тому відбувається наше просування.

– Минуло два роки з моменту підписання Мінських домовленостей, але бачимо, що цей формат не працює. Що варто зробити, аби ситуація щодо Донбасу зрушилась із мертвої позиції?

– Перебуваємо в ситуації, коли нам не потрібен формат. Потребуємо дій сторін: або України, або Росії, або ж, зрештою, США та Європи.

Після обрання Трампа «світ папірців» минув. Адже ми завідома знали, що Мінськ-1 і 2 є невиконуваним за своєю суттю. Будь-яка людина, яка прочитала текст домовленостей, розуміє, що ніхто і ніколи їх не виконає. Зокрема, Росія, яка є ініціатором конфлікту.

– Для чого ж тоді існували ці домовленості?

– Існували для створення медійно-політичного середовища. Аби будь-хто міг сказати, що мирний процес є. Навіть обмін полоненими, вільне пересування Станицею Луганською тощо більше пов’язані з тим, що відбувається на місцях, а не в головах Меркель, Олланда, Обами та решти. Ці часи минули.

Трамп каже, що необхідно звести стіну з Мексикою. Що ж у такому разі казати Україні, яка має на кордоні два армійські корпуси, кадрові російські частини? Як рамочно-політичний процес Мінський формат зберігається, але не є на порядку денному. Ніхто на це не зважає. Усі чекали певної політичної зміни – прихід до влади Трампа у США. Тепер варто чекати зміни процесу.

– Є розмови, що Трамп може скасувати деякі санкції щодо Росії.

– Може бути все що завгодно. Адже чим є насправді «новий час»?  Засоби аналізу, які ми використовували раніше, припиняють працювати. Терміни, оцінки і визначення, якими оперували, наразі не діють.

– А чим тоді треба оперувати?

– Треба послуговуватися реальними національними інтересами. Проте їх ми не можемо визначити. Нема аудиту. Ніхто не знає, чого хоче. В Україні змагаються декілька проектів майбутнього. Зі свого боку у світі відбувається теж саме змагання.

Нас очікує зараз перша світова громадянська війна, яка відбуватиметься не у просторі, а в часі. Минуле змагається з майбутнім. Варіанти майбутнього конкурують між собою. Грубо кажучи, на всі питання, які нас цікавлять, зможемо відповісти тоді, коли перемогу здобуде конкретний проект майбутнього.

Наразі перебуваємо на розпутті, на точці відліку. Дональд Трамп може і кинути Україну, і, навпаки, надати нам зброю. А може і те, й інше почергово зробити.

– В Україні розпочалась активна дискусія щодо мовного питання. Про що це свідчить?

– Це означає, що розпочався величезний контрнаступ. Нація прокинулася, повільно усвідомлює сама себе. Чекаю щось на кшталт культурного вибуху часів повстання Хмельницького. Відбудеться зростання нації у прийдешні три-п’ять років. Цього вже не зупинити. Це поза раціональністю, поза практичними міркуваннями.

У цьому питанні краще перегнути, піти за стихією, а потім – виправити. Наразі маємо буремні часи. Буде величезна цивілізаційна бійка, як загалом у світі, так і в Україні зокрема. Жодні Мінські домовленості, нинішні рішення навколо Донбасу не мають значення.

Найближчим історичним часом матимемо ще більші проблеми, ніж Донбас. Кордони України у прийдешні 20 років зміняться ще неодноразово. Можемо воювати з Польщею, Румунією, Угорщиною тощо.

Зараз світ повертається обличчям до «трампізму»: усі системи стабільності безпеки не спрацювали. Це видно на прикладі України. Багатообіцяльні міжнародні договори виявилися марними. В України є три союзники – армія, флот і Євросоюз.

– Яка ймовірність чергового військового загострення на Донбасі?

– Таку вірогідність можна умістити в 1,5%. Це насправді багато. Росія втратила історичну можливість у найближчі 5-10 років завдати нам поразку військовим шляхом. Така нагода була у 2014-му. Після операції у Дебальцевому в лютому 2015-го вони таку можливість втратили. Отримали лише величезну кількість поранених, до трьох тисяч убитих, маючи при цьому шестикратну перевагу у зброї. Зрозуміли, що ми можемо дати гідну відсіч.

– Говорячи про велику обороноздатність російської армії, бачимо, що вона все ж не відвоювала українські позиції.

– Вони не могли упродовж 260 днів взяти пусту «донецьку коробку», куди було залучено найкращий український спецзагін. Зазнали величезних людських втрат.

Росіяни можуть утримувати позиції, проте не просуватися. Наразі вони мають величезні проблеми із завезенням військ на окуповані території. Оскільки зараз це все фіксується розвідувальним західним товариством. Аж до імен командирів. Усе це спостерігається зі супутників.

Керівник генерального штабу російських збройних сил Герасимов, який є, зокрема, автором концепції «гібридної війни», видав інформацію, що зараз ЗС РФ мають 79 тактичних батальйонів (в одному батальйоні – 500 людей). Ураховуючи, що у Росії багато місць, які потребують охорони, цікаво, скільки ж вони можуть тягнути Україну?

Наше військо зараз сягає близько 70 тактичних батальйонів. Росіяни навіть за примітивного варіанту нас не випереджають. Хоча колись мали перевагу один до шести. Якщо відбудеться розгром на українській землі, то Росія фактично опиниться незахищеною на всіх своїх ділянках.

– Ви зазначали, що є імовірність того, що Росія вже влітку цьогоріч може вдертися до Білорусі. Чому?

– Судячи з розголосу, що здійнявся в російській пресі, напевно, я «ткнув пальцем» правильно. Про вторгнення не йдеться. Росія і Білорусь – союзники, заходять один до одного на навчання. Росіяни хочуть залишити частину своїх білоруських сил у регіоні, як це робить НАТО у Прибалтиці, Польщі. Це військо сягне не більш як п’яти тисяч. Хоча на навчання може приїхати і всі 15 тисяч російських військових.

До того ж РФ усе більше втягується в сухопутну війну в Сирії. Війська не так багато, щоб «заткнути» Україну, Сирію, Білорусь.

Чому Білорусь? По-перше, Лукашенко досі не допускав російські війська на свою територію: зайшли-вийшли і все. Не дозволив створити авіаційну базу. Він постійно грає у складну гру, яка нібито промосковська, проте за останні два роки Лукашенко відновив дуже тісні зв’язки із Заходом.

По-друге, зазначене не влаштовує Кремль. Вони можуть під час військових навчань зробити спробу державного перевороту в Білорусі. Сценаріїв купа, і білоруси це чудово розуміють. В одній із промов Лукашенко сказав, що захищатиме незалежність своєї країни так само, як це робить братній український народ. Вважаю, що це дуже зрозумілий натяк.

У РФ не залишилось варіантів: у Сирії не виходить, в Україні – та ж ситуація, кинути оком на Балтику – це одразу війна з НАТО. Трамп же може легко бахнути ядерною зброєю або здійняти половину повітряного флоту в Європі. За шість годин питання російської армії буде вирішено.

Росія шукає, до чого б такого вдатися. Вирішивши залишитися на території Білорусі, провокують чималий медійний привід. Росіяни далі можуть почати інформаційну кампанію, залякуючи поляків, чехів, прибалтів, що на їхній території можуть розгорнутися справжні військові дії. Пояснюючи, що НАТО першим розмістив свої війська, а Росія, зі свого боку, лише реагує на ці дії.

Якщо Дональд Трамп виконає обіцянку і зніме «парасольку» НАТО з ЄС, то європейці зникнуть під напливом емігрантів. Бо останні 70 років вони не займалися власною безпекою. У результаті – побіжать миритися з Росією.

Який вибір зроблять європейці між власною безпекою та Україною з Білоруссю? Ось на це і йде розрахунок.

– Як нам вибудовувати свою внутрішню і зовнішню політику, щоб вийти на міцні союзи?

– Треба зміцнювати ЗС та решту силових структур. Зокрема, розраховувати на те, що найближчі 10-15 років будуть військовими для України. Ми маємо турбулентний період. Згадаймо слова Черчилля: «Я не можу запропонувати нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту».

Романія Горбач, Владислав Руденко

Фото Міністерство оборони України

матеріали рубрики
Експерт висловився про конфлікт на Донбасі: він вигідний всім Politeka on-line
Експерт висловився про конфлікт на Донбасі: він вигідний всім
Журналіст розповіла, як забезпечити явку на виборах: «потрібно карати» Politeka on-line
Журналіст розповіла, як забезпечити явку на виборах: «потрібно карати»
Експерт розкрив секрет одноосібного лідерства Зеленського у президентській гонці: допоміг Вакарчук Politeka on-line
Експерт розкрив секрет одноосібного лідерства Зеленського у президентській гонці: допоміг Вакарчук