Як Україна опинилася у стані політичної дестабілізації, чому блокада може відрізати окупований Донбас, розповіла гість Politeka Online політолог Олеся Яхно.
– 14 березня набув чинності новий Порядок переміщення товарів через лінію розмежування в зоні АТО. Наступного дня Рада національної безпеки і оборони України приймає рішення про цілковиту заборону. Про що це свідчить: влада заплуталася або не визнає помилок?
До речі, частина ініціаторів блокади, а саме, Семен Семенченко в 2015 році сам же подавав законопроект, який один в один дублює постанову уряду після засідання РНБОУ. Здається, у 15 статті цього законопроекту, яка зараз є на сайті Верховної Ради, описані такі ж позиції щодо енергобезпеки України. Тому зміни за цей час в ініціаторів блокади виглядають досить дивними.
Мені здається, що органи влади, РНБО і уряд зробили максимально правильний крок, зокрема, щодо розширення пунктів контролю за контрабандою. Адже вона відбувається абсолютно різними потоками, зокрема машинами. Для цього залучають громадськість, щоб будь-яка ініціатива була прозорою і контрольованою не лише владою, але і громадянами. Ці ініціативи ніяк не позначилися на ініціаторах блокади.
З розвитком блокада набула інших рис, ніж ті, що закладалися від початку. Зокрема, звільнення українських заручників. Але ж це ніяк не пов’язано між собою. Спочатку було зрозуміло, що ця позиція така, що не реалізовується. Як постачання вугілля в Україну з підприємств, зареєстрованих як українські, що поставляють продукцію і сплачують податки в Україні, пов’язані з тим, що Росія повинна відпустити заручників? Ця позиція абсолютно співвідносна. Цілі, завдання та інструменти зовсім не були пов’язані між собою.
– Тим часом Петро Порошенко в інтерв’ю українським телеканалам узагалі не згадав про контрабанду.
Ігор Мірошниченко про ідеологічний мейнстрим, блокаду та компроміс – відео– Бо блокада не вирішує завдання контрабанди. Якщо подивитися, що перекривали ініціатори блокади, то ми бачимо перекриття легального постачання вугілля, яке здійснюють згідно з українським законодавством.
В юридичній площині немає такого суб’єкта як «ЛНР» або «ДНР». І коли йдеться про те, що там нібито експропріювали, тобто «націоналізували» українські підприємства, треба чітко розуміти – їх відібрала Росія. Їх неможливо зареєструвати у «ЛДНР». Тому те, що зробили ініціатори блокади, це – подарунок Російської Федерації.
– Рішення призупинити торгівлю з Донбасом суперечить попередній політиці українського уряду. Про що, зокрема, заявив посол Євросоюзу Хьюг Мінгареллі: «Учорашнє рішення РНБО нас здивувало. Однак для формулювання остаточної позиції ми повинні отримати пояснення від української влади з багатьох питань». Прокоментуйте, будь ласка.
– Так, має відбутися роз’яснення. Одна річ, коли зберігаються певні відносини в певних сферах. Якщо хтось ініціює блокаду, виходить, що сама Україна ініціює перегляд своїх позицій. Інша річ, коли за фактом не залишилося українських підприємств, оскільки вони відібрані.
Також як і раніше залишається фактор внутрішньополітичної дестабілізації. Адже блокадники не ставили зовнішньополітичні цілі. Вони змусили частину людей, які прийшли туди і не до кінця розуміють логіку дії влади, повірити, наприклад, що вони вирішують завдання боротьби з Росією або відновлюють територіальну цілісність тощо. Насправді блокадники вирішували внутрішньополітичні і внутрішньоекономічні цілі. Умовно кажучи, усунути Ахметова – не може бути метою в рамках боротьби з агресією. Це може бути, скажімо, у рамках переділу сфер між одним олігархом з іншим олігархом.
Тобто блокадники вирішують свої завдання. Адже якби вони хотіли змінити структуру економіки, зокрема залежну від вугілля, їм варто було б запропонувати альтернативу, чим це можна замінити. Як це могло б вплинути на іншу економічну ситуацію. Тоді б це виглядало реальним прагненням диверсифікувати або замінити чимось це вугілля. Або вони хотіли, щоб підприємства Ахметова втратили у прибутку.
Це жодні зовнішні завдання і питання війни не вирішує. Це внутрішньополітичні питання. Щоб привести країну до дострокових парламентських виборів.
– Тобто дострокові вибори в парламент – головна мета блокадників?
– Безумовно. По-перше, влада зараз повинна пояснити: оскільки підприємства вже втрачені, тепер Україна може наполягати на якихось своїх умовах. По-друге, щоб зняти внутрішньополітичну напругу і якщо перекривається все, то зникає предмет для внутрішньополітичної дестабілізації у країні.
Позачергові вибори: гамбіт владиЯкщо говорити про внутрішньополітичну позицію «Самопомічі», там повинні визначитися і сказати чесно, якщо пропонується якась ініціатива, то вона може мати певні ризики. Зокрема, що ми окуповані території втратимо назавжди. Ба більше, якщо ми ухвалюємо закон про окуповані території, якщо виходимо з Мінських угод, ми повинні розуміти, що, по-перше, ми втрачаємо міжнародну коаліцію підтримки України. По-друге, втрачаємо санкції щодо Росії. Адже політичні еліти прив’язані безпосередньо до санкцій Мінських угод. По-третє, про що сказав президент, виходить із Донбасу місія ОБСЄ і зникає привід для того, щоб там узагалі перебували якісь міжнародні місії.
Ми повинні розуміти, що відрізаємо цю територію. Вона не буде ні об’єктом України, ні світової громадськості. Про це потрібно владі чесно сказати. І хоча б на рівні соцопитування, наскільки до цього готове суспільство. Мені здається, що немає більшості, яка б підтримувала таке відчуження.
– Чи почують опозицію, адже в коаліції – більшість. Чи спрацює цей механізм?
– Річ не в коаліції. Головне, щоб люди почули про проблему. Питання стратегії і тактики щодо Донбасу – гостро відчутне і болюче для всього українського суспільства. Тому політики дозволять собі на цьому спекулювати. Якби в суспільства було чітке розуміння і одностайне ставлення, політики не могли б спекулювати, зокрема і на блокаді.
Якщо уявити, що в коаліції є достатньо голосів, напевно, уже через півроку виникнуть протести з гаслами «Київ здав Донбас», «Київ торгує територіями». На адресу Криму подібне вже лунало.
– А чи почує коаліція людей?
– Поки ми не чуємо таких аргументів. Ухвалити закон – не самоціль. Самоціль – розписати, як повернути ці території до складу України. Пояснити, як кожен крок вплине на повернення, і які будуть подальші кроки.
Той «мінський формат», який є зараз – логіка його зрозуміла і можна прораховувати наступні кроки і до чого вони призведуть, яка перспектива. А логіка – визнати і відрізати – означає, втратити ці території і скоротити маневр для самої ж України, оскільки позбавляємося значної міжнародної підтримки.
– Раніше виникало багато питань у коаліції до Андрія Парубія, нещодавно зажадали відставки Оксани Сироїд за нібито порушення регламенту ВР. Чи не свідчить це про те, що відбувається атака на Андрія Садового?
Володимир Пилипенко: Один неправильний крок – і Україна легалізує Путіна– Наскільки я чула заяви регламентного комітету, було порушення і регламенту, і порушення самої Сироїд. Оскільки можна було не ставити питання і вислухати. Але закривати сесію приводу не було. Тому в регламентного комітету можуть бути питання і до ініціативи «Народного фронту», і до самої позиції віце-спікера. Останній відповідає за атмосферу в залі, як відбувається процес слухань. Якщо приймається рішення про закриття сесії, необхідна мотивація таких дій.
Регламентний комітет, згідно з юридичною логікою, повинен дати свою відповідь. Якби не було спроб депутата від «Самопомічі» пройти через блокпост у Слов’янську з використанням лайки і з відмовою перевірки машини, то, можливо, не виникло б ситуації присутності наших правоохоронців у ВР, які бажали пояснити свою ситуацію з Парасюком. Тому, на мою думку, є частка неправди, коли говорять, що створили атмосферу страху. Сироїд не захотіла, щоб їхня позиція прозвучала.
– Значить, Оксана Сироїд усе ж порушила регламент?
– Регламент було порушено з обох боків. Для закриття засідання не було жодного приводу. Можна було б не дозволити виступити.
Окрема історія, що регламент усе ж вимагає перегляду з урахуванням ситуації останніх років, в якій ми живемо. Його необхідно модернізувати, щоб політики не впиралися у форму. Завжди є зміст. Не можна потім плювати на зміст, знаходячи якісь «галочки» у формі.
– Навіть за Януковича не виникало подібних історій.
– У нас і війни не було. З огляду на те, як ми живемо, починаючи з 2014 року, ми перебуваємо абсолютно в нових реаліях – реаліях війни. Військові на сьогодні – частина політичної еліти. Рейтинги довіри до Збройних сил України перебувають на рівні церкви. Це вище, ніж до органів влади. У нас багато політиків-депутатів, які були в минулому військовими, волонтерами, так чи інакше брали участь у військових діях.
