Як потрібно перезавантажити процес перемовин і чому дострокові вибори – не найгірший сценарій для України, розповів гість Politeka Online генерал армії України, екс-голова Служби зовнішньої розвідки і державний діяч Микола Маломуж
– Ви очолювали службу зовнішньої розвідки України з 2005 по 2010 рік. Як ви оцінюєте роботу цього відомства в умовах війни з Росією?
Наразі багато кадрів покинули спецслужби, особливо агентурні кадри за кордоном. Знижено рівень стратегічної розвідки, тобто Служби зовнішньої розвідки, бо прийшли ті люди, які не розуміли стратегії і можливості цієї служби. Однак симбіоз розвідувальних органів, агентурної розвідки (це агентура за кордоном) і технічні можливості розвідки, які добувають паралельно інформацію, надзвичайно важливий. Ця інформація доповідається керівництву країни, на її підставі приймаються політичні та економічні рішення, питання безпеки, енергетики та економіки.
– Чому це допустили? Як це було можливо?
– Команда президента Януковича зняла цілу низку напрямків щодо Сходу, тобто щодо СНД і щодо Росії зокрема. Це не лише робота, а й сама модель дій і скерування сил, а також люди, які від цих справ або відійшли, або пішли у відставку.
Мало того, у керівництві Служби безпеки України, Службі розвідки змінилося все керівництво, починаючи від голів і до начальників главків, управлінь. Звичайно, це знекровило спецслужби. У нас керівники цих відомств не є чиновниками. Це дуже досвідчені ангентурники, розвідники і організатори розвідувального процесу. Цю основу було втрачено, і, звичайно, її відновити не змогли. Хоча концепцію нового керівництва могли рекомендувати Турчинов, Порошенко: вийти на модель відновлення кадрового складу й у вищому керівництві. Але цього не зробили. Це була велика помилка, яка не дозволила відновити сили і можливості. Тому в нас такі проблеми на війні.
– На ваш погляд, на сьогодні українські спецслужби чиї інтереси переслідують – політичні чи національні, народу?
Валентин Гладких про обов’язкове е-декларування, провал НАЗК та формальний безвіз – відео– Хочу сказати, що політичне керівництво сьогодні намагається використовувати спецслужби і у своїх політичних цілях, і в цілях безпеки. Але часто буває, що превалюють свої цілі – робота проти опонентів, тих активістів, які не лише критикують, а й виробляють нову модель держави, економіки. З’являється фейкова інформація, щоб придушити такі сили. Одразу скажу – не вдасться. З’являються дуже потужні представники професійних спільнот, а також цивільних, громадських і військових. Це дає перспективу для нового розвитку країни.
Використання керівництвом країни спецслужб у політичних інтересах – з метою роботи проти опозиції, громадянського активу, антикорупціонерів різними способами: оперативними, законодавчими – це порушення і стратегії, і Конституції, і ухвалених нами міжнародних конвенцій. Настає момент істини: або перемагає громадянське суспільство, а з ним прогрес і демократія, або знову відбувається тінізація, авторитизація суспільства. Неприпустимо, щоб спецслужби використовували в таких цілях.
У спецслужб є успіхи на ниві боротьби з тероризмом, окремі успіхи щодо шпигунства. Але часто в них немає перспективи. Ми не бачимо судових процесів, у нас немає доказових матеріалів.
– Три роки тому ви говорили, що знищити проросійських терористів можна за півтора-два місяці. Але за цей час нічого не змінилося – АТО триває. Чому так і не змогло наше керівництво припинити все це за два місяці?
– Щодо Криму і Олександр Турчинов, і силовики, які прийшли, я наголошую, непрофесіонали, мали діяти миттєво, так як це було в 1994-1996 рр. Тоді під моїм керівництвом висилали кілька тисяч оперативного складу центрального апарату, асоціації «Альфа», прикордонників. За ніч ми заарештовували всі об’єкти розробки, включаючи «президента» Мєшкова (Юрій Мєшков – перший і єдиний президент Криму. У 1995 році цю посаду усунули, – ред.) та інших проросійськи налаштованих керівників Верховної Ради Криму, шпигунів, диверсантів, сепаратистів, козаків. Практично ми опанували ситуацію.
Коли здали Крим, у нас, професіоналів, були рекомендації та особиста готовність діяти.
– Що ж відбувається зараз? Чому всього цього немає?
– Є особи, які несуть відповідальність за прорахунки щодо Криму, Донецька, Луганська, Іловайська, Донецького аеропорту: президент, міністр оборони, голова СБУ.
– Ви хочете сказати, що вони зацікавлені у продовженні конфлікту на Донбасі?
Ірина Бекешкіна: Верховна Рада – найбільше гальмо на шляху до змін– Хочу уточнити, що ці особи несуть відповідальність за ті події, які там відбуваються. Давалася обіцянка нейтралізувати терористів і диверсантів. Однак були рекомендації, зокрема і Петру Олексійовичу Порошенку, залучити професіоналів, створити військово-політичний центр оперативного командування за участю нових голови СБУ, керівника Міноборони, начальника Генштабу, міністра внутрішніх справ, голови Нацгвардії.
– Хто міг би допомогти у вирішенні цього конфлікту, щоб ця війна швидше закінчилася?
– Тут не може бути одного претендента. Пропонувалися 25-26 людей, які мали прийти на керівні посади в силові відомства, МЗС і апарат РНБО. Цей симбіоз повинен дати перспективу для виходу зі стану війни, захистити інтереси безпеки і вивести на модель регулювання з використанням дуже потужних дипломатичних засобів країн Великої двадцятки. Це той шлях, який і зараз може призвести до деескалації конфлікту і до звільнення територій Донецької і Луганської областей.
– Зараз усі бачать вихід лише в Мінських угодах. Але, як ми бачимо, вони не працюють. На Донбасі вже, фактично, зона рубля, відбувається визнання Росією паспортів «ЛДНР». Кому вигідно заморожування конфлікту? Чому воно відбувається? Хто тягне час?
– Ініціатором «мінського процесу» була РФ, хоча наш президент його підтримав. Ми відразу ж рекомендували вийти на іншу модель, яка дозволила б ефективніше впливати на ситуацію. Щонайменше сімка держав – їхні лідери і, відповідно, уповноважені особи: міністри оборони, керівники спецслужб, міністри закордонних справ. Це був би дієвий механізм. Перші особи вийшли б на концепцію, модель врегулювання, а відповідальні і особи, які мають повноваження для ухвалення рішень, увійшли б до робочої групи.
Але ми пішли моделлю Путіна: створили контактні групи, узгодили позиції, які нічого не вирішують. РФ зараз активно маніпулює цим процесом. Долучили Німеччину і Францію, які підтримали цей процес, але не виробили механізм реалізації і немає сил, які б його забезпечили, – силовиків, дипломатів, замість ОБСЄ і контактної групи, які не приймають жодних рішень і не мають повноважень та перспектив реалізації «мінського процесу».
– Ви вважаєте, що повернення до «нормандського формату» – це вихід?
Юлія Марушевська про владу корупціонерів та шалену кризу – відео– «Нормандський формат» з’явився, але там не виробили відповідні рішення. Дебальцеве перебувало у вогні. Перш за все, що було потрібно? Прийняти питання щодо Дебальцевого: зупинити кровопролиття, відійти на вихідні позиції, створити високу групу з розведення сил і, відповідно, зняти напругу. Перші особи в рамках «нормандського формату» не спромоглися це зробити. Це був початок кінця. Перспектив одразу не було.
Путін, звичайно, намагається реалізувати заморожування конфлікту. Можливо, для створення плацдарму з дестабілізації. Був один із варіантів – проведення виборів і консервація конфлікту під егідою обраних керівників місцевих органів влади, контрольованих Росією. Цей сценарій трохи відсунули. Зараз реалізується довготривалий сценарій конфлікту, щоб постійно впливати на ситуацію у країні, бути фактором дестабілізації, диверсій, терактів, поширення зброї.
– На всій території України?
– Близько 4 млн одиниць зброї з цієї території вже перебуває на руках. На лінії розмежування все відбувається дуже просто. За неофіційними даними, граната коштує 50-70 грн, автомат – кілька сотень гривень.
– Тобто всім громадянам України загрожують теракти, війна? Що ж в такій ситуації робити?
– На сьогодні глобальної війни не передбачається, бо у стратегії РФ таких планів немає. Їй це не вигідно. У разі повномасштабної війни буде конфронтаційний сценарій протистояння вже з НАТО, а не лише з Україною.
– Але ж Україна не входить у НАТО.
– Не входить, але якщо почнеться глобальний наступ, НАТО розцінюватиме це як посягання вже на країни, що входять у нього. Вони на 100% розблокують свій нейтралітет. Застосовуватимуться глобальні сили стримування Росії, включно із застосуванням зброї. Усе залежить від фази. Але це вже глобальна конфронтація між ядерними державами, загроза всьому світу і глобальної стабільності.
– Якщо не брати російську агресію, наскільки ми захищені всередині країни?
– З урахуванням догляду професіоналів із МВС, СБУ, частково розвідки, у нас важка ситуація з безпеки. І щодо можливої діяльності радикальних структур, терористів різного штибу, рейдерства, рекету, бандитизму. Уже сьогодні відбуваються десятки і навіть сотні нападів, убивств у різних регіонах. Убивають не лише політиків, таких як депутат Держдуми, а вбивають звичайних людей.
– Ви згадали про вбивство Вороненкова. Хто за ним стоїть?
– Є стратегічна і основна версія – російські спецслужби. Але можуть бути ще 3-4 версії. Перша – про те, що покійний Вороненков був у складі дуже потужних угруповань і кланів, включаючи тіньовий, наркобізнес. Бізнес, пов’язаний із нерухомістю, куди входять кримінальні авторитети, які вказували, що мститимуть усіма засобами – це другий вузол розбіжностей. Є фактор наших праворадикальних організацій, тим паче, що виконавець належав до цих структур. Цей депутат і його дружина голосували за анексію Криму. Це могло викликати обурення радикально налаштованих груп в Україні. Це реальний фактор.
Левко Лук’яненко: Розпад Росії неминучийЩе один – показове вбивство для створення вогнищ напруженості або жорсткішого режиму в Україні. Тут вже потрібно дивитися, хто в цьому зацікавлений. Помста, мафія, радикали, прихильники жорсткішого режиму – різні версії мають право на життя.
Дивно, що на рівні керівництва країни відразу озвучено лише одну. Якщо в убивстві Вороненкова є російський слід, ми повинні довести і показати суспільству. Це дуже важливо. Якщо відразу озвучувати версію – це тиск на слідство і на суд.
– Можливо, вихід із ситуації, в якій ми перебуваємо, у запровадженні військового стану?
– Зараз стоїть стратегічне питання – геть перезавантажити систему суспільних відносин з урахуванням мирної законної ротації влади. Можливо, навіть через дострокові вибори. Щоб прийшли професіонали, які мають довіру суспільства.
– Ви вірите в те, що дострокові вибори щось змінять?
– Це можливо. У 2013 році я говорив, що восени будуть соціально-політичні вибухи. Зараз рівень напруги в суспільстві приблизно такий самий, як тоді. Не дай Боже, будуть радикальні сценарії, які призведуть до дестабілізації і громадянської війни. Цю ситуацію можуть використовувати і Росія, і радикальні сили.
Зараз важлива мудрість перших осіб держави. Їхній обов’язок – знайти консенсус із радикальними силами, громадськими організаціями, регіональними структурами. Якщо станеться неконтрольований сценарій, це призведе до нових жертв, втрат окремих територій і стабільності загалом.
Є шанс вийти з цієї ситуації – лише якщо президент залучить професіоналів усіх рівнів, особливо в системі безпеки, гуманітарної сфери, інфраструктурі.
– Так все ж ви за чи проти запровадження військового стану?
– Я проти запровадження військового стану. Цим статусом ми повинні будемо чітко заявити, що перебуваємо у стані війни, з ким перебуваємо у стані війни. Юридично буде оголошено війну Росії. РФ відразу ж порушить питання на Радбезі ООН.
– Але ми ж постійно говоримо, що Росія є агресором.
– Це політичні заяви. Якщо перейдемо в юридичний формат, Росія зробить демарш на міжнародному рівні. ООН, ЄС, США чітко нам кажуть: «Якщо ви вдаєтесь до цього сценарію, ви їм займаєтеся самі».
– Тобто поки що все залишатиметься так, як є. А вихід лише той, про який ви говорите?
– Так. «Мінський формат» неперспективний. Його потрібно розширювати до 20-ки. Потрібен дуже потужний тиск на Росію, це передбачає не лише санкції, а критичні проблеми для РФ із 18 позицій. Цей сценарій може змусити Путіна вийти з Донецької та Луганської областей.
