– Чи можна сьогодні назвати Київ справді європейською столицею?
– А що ви хотіли б змінити? Наприклад, останнім часом ми часто чуємо, що жителі столиці незадоволені забудовами мальовничих куточків, це навіть доходить до протестних настроїв. Ви часто спілкуєтеся з людьми. Що вони про це говорять?
– Вони кажуть: «Ви депутат – міняйте систему. Це можна зробити швидко, адже ви приймаєте всі рішення». Десь є реальні побажання. Вони незадоволені владою, але водночас не всі люди розуміють, що входить у повноваження депутата. Грубо кажучи, не знають інструкцію: хто такий депутат, як ним користуватися.
Я часто готовий їм допомогти, але стикаюся з протидією цієї системи, яка створена бізнесом. Депутати, чиновники, керівники департаментів – гвинтики, які чітко виконують завдання, але дуже часто не в інтересах киян. Від цього, звісно, страждає наш авторитет як європейської столиці.
– Ви намагаєтеся цю систему зламати, але нічого не виходить. Чи все ж таки є успіхи?
– По-перше, потрібно розібратися. Я не так довго є депутатом Київради – лише рік і чотири місяці. По-друге, як то кажуть, вік живи – вік учись. Адже система постійно змінюється, пристосовується до сучасного ритму життя.
Озеро надії. Як кияни відвойовують водойму у влади і забудовниківПевні успіхи є. На окрузі в себе, припустимо, за цей рік я зробив три сквери. Ми надали статус скверу трьом територіям, які раніше планували забудувати. Це зелена зона, яка була ще за Радянського Союзу, будували ці масиви в 50-х роках. Просто тоді не було такої потреби. Була розвинена інфраструктура, широкі дороги будували, гілки метро, парки, сквери, садки, школи… А в 2000-х роках почалася урбанізація без дотримання правил містобудування. Намагалися забудовувати вільні внутрішньоквартальні ділянки на шкоду зеленим зонам, парковкам. Звичайно, це дискомфорт.
У мене на окрузі були три ділянки, де забудовники планували зводити висотки. Громадськість знала про це, протистояла. Це було однією з вимог, і ми її реалізували. Зараз завдання – виділити гроші, щоб «Київзеленбуд» займався облаштуванням цих територій. Юридично статус зеленої зони ми надали, захистили від забудови, але треба ще наводити лад.
– А на якій стадії історія з Качиним озером?
– Зараз немає видимих спроб забудовника вийти на майданчик. Але я відчуваю, що вони готуються, відпрацьовують якусь стратегію, яку потім спробують реалізувати.
– Тобто забудовник не заспокоюється, продовжує боротися за цю територію? Є відео, як рік тому він вдавався до різноманітних методів, зокрема залучив «тітушок». Місцеві жителі й активісти протестували проти забудови, там була і поліція, але не на боці людей. Чи триває боротьба за Качине озеро?
– Триває. Зараз не виходить забудовник, тому відкритих дій із нашого боку немає. Він призупинив свою діяльність, щоб люди, можливо, забули.
Я вважаю, що вони готуються. Нещодавно було протистояння на Ревуцького, 8, де компанія будує заправку. Люди обурені цим. Вони вивчили документацію, законодавство, зробили масу звернень, отримали відповіді. Там є очевидні порушення, тому сьогодні вони навіть чергують, блокують це будівництво в мирний спосіб.
Це нонсенс: не депутати і чиновники захищають інтереси українців, а громадяни самостійно це роблять. Кілька тижнів тому заїжджала велика техніка на заправку, були наряди поліції. Очолював ці наряди Чувілкін. Тітушки вже стали загальним образом – це хлопці спортивної зовнішності, які займаються злочинами. Чувілкін, можливо, теж скоро стане загальним ім’ям. Це поліцейський, який як приватна охоронна фірма на зарплату від забудовника виконує завдання бізнесу, а не захищає закон.
– Як на це реагує КМДА? Ви ці питання порушуєте?
– По-різному. Що таке КМДА? Це конкретні люди приймають рішення, які можуть своїми діями або дискредитувати образ того ж чиновника, що у нас зараз відбувається, або, як у Європі, розвивати країну.
– Як вони реагують на ситуацію з Качиним озером? Не діють взагалі? Я знаю, що ви порушували це питання неодноразово, навіть зверталися до народних депутатів.
Олексій Новіков: Зараз у Києві знищують Качине озеро, а потім можуть взятися і за Дніпро (відео)– Є люди, які підтримують закон, а є ті, які намагаються знайти можливість сказати: «Ми не винні, відповідаємо лише за ось цей ось етап, наприклад відведення землі. Ми відводили під реконструкцію об’єкти сервісного обслуговування водіїв. Те, що далі – вже не наші проблеми».
Нагадує ролик Райкіна, де він приходить у кривому костюмі подивитися на ту людину, яка одяг пошила. Йому виводять сотню осіб, які брали участь у виготовленні костюма, і він обурюється: «Подивіться, він же кривий. Один рукав довший за інший, штанина підстрелена, все шкереберть». Йому один чоловік відповідає: «Ви знаєте, я пришивав ґудзики. До ґудзиків є претензії?». Райкін каже: «Ні, пришиті намертво». І так у всьому.
У Київській міській раді 120 депутатів. Я детально вивчаю це питання, бо я не був фахівцем у паливно-енергетичному комплексі, але у мене є певний статус – мандат депутата дає можливість максимально розібратися. Ініціативна група мешканців звернулася, ми написали масу звернень і отримали певні документи – екологічну експертизу не проводили, поруч прокладена теплотраса, тому «Київенерго» проти будівництва, не давала згоди, громадські слухання не проводили належним чином. Ми намагалися проводити громадські слухання, але чиновники їх проігнорували.
Є факт, є протокол. Компанія ОККО взагалі написала, що не має жодного стосунку. Справді, юридично ОККО нічого не будує – будує компанія ТОВ «Гуель Парк», яка отримала в оренду цю земельну ділянку, і вона наймає підрядні організації на виконання робіт. Ми навіть їздили до Львова, намагалися донести цю інформацію до вищого керівництва, бо думали, що, може, керівник не знає про таку проблему.
На сесії підтримали місцеву ініціативу громадської групи з приводу розірвання договору оренди, щоб надати цьому місцю статус скверу. Проте не всі люди розуміють нюанси, багато хто вже зрадів, розслабився. Щоб це підтримали і надали відповідні протокольні доручення, тепер потрібно розробити проект рішення, який повинні узгоджувати з усіма профільними комісіями і, знову-таки, виносити на голосування Київради. Я бачу затягування часу. Забудовник до того часу вже переріже стрічку і почне розливати бензин.
– А як регулюють подібні питання в Європі?
Андрій Павловський про земельний референдум, пенсію у 63 роки та олігархічний консенсус (відео)– Мені дуже часто кажуть, що я проти бізнесу. Я повторюю, що я не проти, але вважаю, що всі повинні бути в рівних умовах. А у нас виходить, що у керівників однієї заправки є можливість домовитися з владою, їм дозволяють в, скажімо так, привабливіших для бізнесу місцях встановити ці заправки або побудувати будинок.
Я вважаю, що бізнес повинен сісти за стіл переговорів і домовитися: або діяти згідно з нормами, або їх змінити, адже у них є важелі впливу у Верховній Раді. Мені часто кажуть, що в Європі бачили заправки навіть у житлових будинках. Але там норми це дозволяють. У нас це будують усупереч нормам. Це ж абсурд, коли Міністерство регіонального будівництва дає можливість офіційним листом відступити за деякими пунктами від чинних державних будівельних норм.
– Поговорімо про Парк партизанської слави. Люди звикли до цього місця, багато років відпочивають, там прекрасно і комфортно. Але з ним теж проблеми. Я знаю, що в Київраді створили групу з організації ландшафтного парку, щоб не допустити знищення пам’ятника природи. Як просувається робота в цьому напрямку?
– Я очолюю цю робочу групу. Справді, є активісти, які бережуть природу: там дерева мало не перерахували всі, беруть участь у весняних суботниках, висаджують рослини, дбають про болотних черепах, регулюють їхню популяцію.
– Добре, що у нас є такі люди.
– Це чудово. Але в чому полягали їхні побоювання? Щоб парк працював, щоб на нього виділяли гроші, щоб його уберегти, має бути чітко сформований план дій.
Є таке поняття, як план організації території. Це проект, який має бути узгодженим, де буде розписано, що тут така-то зона, тут можна організувати якусь торгівлю тощо. Проблема в тому, що частину території, яка передбачена під зелену зону (60%), намагаються перевести під господарську зону, що дасть можливість поставити там масу кавомашин, іншу торгівлю. Від цього страждатимуть реліктові дерева і ландшафти. Були навіть пропозиції від активістів зробити цю зону заповідною.
Це красиво звучить, але статус заповідника передбачає огородження території, туди зможуть ходити лише науковці та співробітники. Для людей вхід зачинять. Звісно, це викличе відторгнення.
На сьогодні ми отримали від «Зеленбуду» Дарницького району кінцеву редакцію плану організації території, роздали його активістам, депутатам цього району, щоб вони внесли коректування. Їх врахуємо, парк розвиватиметься. Що ще важливо – потрібно створити адміністрацію парку. Це має бути людина – фанат своєї справи, яка любить природу, вже цим займається, але працює десь в іншому місці. Вона піклуватиметься про те, щоб років через десять ми могли туди прийти, а там бігала б козуля. Ми приводили б дітей, з усієї України їхали б до цього парку. Всі повинні знати, що в Києві є регіональний ландшафтний Парк партизанської слави.
