Дострокові вибори для Петра Порошенка: завдання та ризики

Дострокові вибори для Петра Порошенка: завдання та ризики

Однак основна проблема Петра Олексійовича і його дуже специфічного оточення – це невміння свої локальні тактичні успіхи перевести в електоральну лояльність. До заслуг Порошенка можна віднести те, що, незважаючи на сумнівні успіхи України на зовнішній арені, а також на складну соціально-економічну ситуацію всередині країни, його персональний рейтинг залишається умовно високим.

Хоча цей рейтинг нижчий, ніж у Януковича був напередодні Майдану. Із другого боку, ніхто з опонентів Порошенка не вирвався якось грандіозно вперед. Юлія Тимошенко випереджає на 2-4%, але все це «лікується» адмінресурсом. Решта – несуттєво відстають.

Узагалі, в грі на руйнування репутаційного іміджу, рівних Петру Олексійовичу в сучасній українській тусовці нікого немає. Саакашвілі, Садовий, Лещенко, Яценюк – усі ці персонажі після витончених і не дуже інформаційних атак із Банкової досі не демонструють електорального зростання. Інша річ що, знищуючи опонентів, Банкова, як сказано вище, не отримує для себе жодних електоральних профітів. А тимчасом роздратування в суспільстві наростає.

Щоб зняти це роздратування, а також вступити в президентсько-виборчий 2019 рік із помірно реалістичним шансом на перемогу, «ситуативна кімната» президента активно опрацьовує варіант із достроковими парламентськими виборами. При цьому, як повідомляють джерела в близькому оточенні президента, сам Петро Олексійович поки що схиляється не проводити дострокових виборів. Хоча лобі-група, яка виступає за дострокові вибори (Ігор Кононенко, Ігор Гринів, Сергій Березенко), регулярно заносить президенту аналітичні записки. Якщо тезово проаналізувати ці записки, то дострокові вибори дозволять Петру Олексійовичу:
– обнулити силовий вплив «Народного фронту» й особисто Авакова;
– замінити «знахабнілого» Гройсмана;
– перекласти відповідальність за ситуацію в країні на Тимошенко (цілком імовірно, що за підсумками виборів вона стане прем’єром), що зупинить зростання її рейтингу напередодні 2019 року;
– зберегти спадкоємність політичної системи після 2019 року.

Парламентська конструкція наступного скликання

Поки що основний стримувальний фактор, який не дозволяє президенту ухвалити рішення щодо дострокових виборів – це не дуже приємне для Банкової моделювання складу майбутнього парламенту.

БПП навіть з успішним використанням адмінресурсу навряд чи набере і 20%, а найімовірніше, буде значно менше. До того ж у новому парламенті точно не буде «Народного фронту» – величезного натовпу депутатів, які в коаліції з БПП лише тому, що не мають жодного політичного майбутнього.

Утім, уже зараз відбувається активна робота з радикальної зміни іміджу президентської партії. Генпрокурор Юрій Луценко ледь не щодня подає до регламентного комітету Верховної Ради подання про зняття депутатської недоторканності з депутатів різних фракцій. Регламентний комітет, що складається переважно з членів фракцій БПП і НФ, депутатів не здає, за винятком (поки що) одного – Борислава Розенблата, який саме і перебуває в БПП. Усі інші виходять із-під удару, а Луценко в такий спосіб формує імідж корупційного парламенту.

Створюватиме Банкова під Луценка новий партійний проект чи він очолить список БПП/«Солідарність» уже цієї осені (хоча тут питання щодо Кличка залишається, який формально числиться головою президентської партії) – рішення тактичного характеру. Головне, що Луценко зараз максимально дискредитує весь склад Верховної Ради і робиться це цілеспрямовано.

Але головний аргумент лобістів дострокових виборів, який вони регулярно доносять до Петра Олексійовича – це можливість контролювати склад наступного парламенту через депутатів-мажоритарників.

«Зрозуміло, що тотального контролю вже не буде. Парламент стане агресивнішим, з’явиться політична опозиція, чого Перший (президент – авт.) так не любить. Доведеться поділитися з комітетами, а в Кабміні – з низкою ключових міністерств. «Ділитися» – це ключове слово, яке доведеться освоїти Першому після дострокових. Але це не буде тотальна опозиція. Мажоритарку ми підтягнемо по максимуму, і в 2019 рік він зможе ступити більш-менш впевнено», – розповів на умовах анонімності один із консультантів президента.

Мажоритарне підтягування

«Підтягування мажоритарки», згідно з цим планом, відбуватиметься за кількома напрямками. Перший – це лобовий, через опрацьовані БПП округи, де сильні особисті позиції Порошенка та його команди.

Головний Клондайк тут – Вінницька область, де всі 8 округів контролює БПП, і, на подив, Миколаївська область – 4 із 4 мандатів. Другий напрямок – створення афілійованих із БПП проектів на кшталт «Нашого краю», від яких по округах йтимуть їхні висуванці. Щоправда, цей напрямок поки що буксує найбільше. І є третій напрямок, який зараз розглядають як один із ключових – це підтримка підгодованих псевдоопозиційних сил, які зможуть відтягнути голоси в основних опонентів – «Батьківщини» та Опозиційного блоку.

Теоретично в цьому третьому напрямку можна було зробити натиск на Радикальну партію Ляшка і «Відродження», що належить Віталію Хомутинніку. Але «радикали» і мажоритарка – це дві різні планети. Всю свою фракцію Олег Ляшко протягнув винятково за партійним списком. Ба більше – коли Сергій Березенко від БПП і Геннадій Корбан від УКРОП влаштували у Чернігові на довиборах яскравий батл, Ляшко у своїй вотчині не спромігся навіть для проформи виставити кандидатуру від власної партії, повністю підігравши ставленику президента. Ляшко може відтягувати голоси у тієї ж Тимошенко за загальнонаціональним округом, але вирішувати прикладні задачі та вигризати мажоритарні округи – це не його. Власне, у нього ні команди, ні ресурсів для цього немає.

І зовсім інша ситуація з партією «Відродження», яка у Верховній Раді на 100% складається з мажоритарників. Хлопці зліплені переважно з екс-регіоналів і комерсантів із липким бекграундом, які виживають за договірною ціною з Банкової. Формально «Відродження» належить молодому олігарху Віталію Хомутинніку, однак цю контору не можна назвати партією в класичному українському сенсі.

У плані бренду «Відродження» актив майже сміттєвий. Різні соціологічні опитування не дають партії більше ніж два відсотки. І це при тому, що до депутатської групи «Відродження» входять 26 депутатів. У «Батьківщини», для прикладу, в строю лише 20 депутатів, але результат завдяки яскравому лідеру абсолютно полярний. У «Відродження» немає впізнаваності, власного стилю і навіть хоча б трохи відомих лідерів. Того ж голову партії Віктора Бондаря навряд чи хтось ідентифікує, за винятком експертів та виборців 191-го округу в Хмельницькій області.


Проте для Банкової важливо, щоб «Відродження» «кушало» округи південного сходу. Партію Віталія Хомутинніка взагалі можна назвати харківсько-одеською. Сім мандатів «відродженці» отримали в Харківській області та ще п’ять в Одеській. Практично половина від усієї групи в парламенті. Щоправда, Кернес і Коломойський навряд чи тихо й завзято підтримуватимуть «Відродження» так, як вони це робили в 2014 році. Але цінність цієї партії в тому, що там зібралися переважно фінансово самодостатні фігури.


Окрім того, у разі оголошення виборів, політичну платформу партії на себе перетягне екс-регіонал Валерій Коновалюк, який нещодавно підписав із партією Віталія Хомутинніка «дружній меморандум». У Коновалюка, на відміну від Хомутинника, ресурсної бази немає взагалі. Але у нього є «ватяна впізнаваність» і його завдання – перетягувати голоси Опозиційного блоку на загальнонаціональному окрузі.

 

Андрій Петров

матеріали рубрики
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів Аналітика
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»? Аналітика
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»?
Новий зовнішньополітичний курс України Аналітика
Новий зовнішньополітичний курс України