Слідство розглядає кілька версій щодо можливих мотивів вбивства журналіста. Це професійна діяльність, особиста неприязнь, вбити намагалися Олену Притулу та вбивство, спрямоване на дестабілізацію ситуації в Україні з російським слідом.

Рейс МН17: коли покарають винних у злочині проти людяності

Нині пріоритетною версією слідство все ж вважає його журналістську діяльність як в Україні, так і за її межами. Адже у своїх публікаціях та випусках програм Шеремет часто критикував чинну владу в Україні, Республіці Білорусь та в Російській Федерації. Однак ні виконавців, ні організаторів вбивства досі не встановили.

Паралельно власне розслідування вбивства Шеремета ведуть журналісти. У документальному фільмі «Вбивство Павла», спираючись на записи камер спостереження, вони встановили, що вибухівку вночі під його авто заклала жінка. Прикривав її чоловік. Камери їх зафіксували і вранці 20 липня, поруч із місцем вибуху.

Також журналісти встановили, що в ніч перед загибеллю біля будинку Шеремета був працівник Службі безпеки України Ігор Устименко. Проте у СБУ заявили, що чоловіка зі спецслужби давно звільнили і у той момент він жодних завдань відомства не виконував.

Після оприлюднення фільму, генеральний прокурор Юрій Луценко визнав, що в справі про вбивство Павла Шеремета слідство припустилося помилки. А саме – не вилучило найважливішу камеру спостереження, запис якої згодом виявили журналісти.

Politeka дізналася, чому слідство за рік досі не ідентифікувало винних, не надало переконливих доказів щодо жодної із версій вбивства, чи розкриють справу і коли це станеться.

Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи:

– Інформація про підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета – це таємниця слідства. Тому про них і не чуємо. В Україні органи правопорядку не ідеальні, але все ж мають розуміння, що деякі речі розголошувати не можна. Наприклад, якщо оголосити версії, які розглядають, потенційний злочинець знатиме, куди йде слідство, яке коло підозрюваних, кого спіймали й намагатиметься всіляко приховати сліди.

В Україні склалася погана практика, коли усі розслідування чи обвинувачення йдуть через Facebook. Усі гадають, що так і має бути. Але ні. Слідство – це клопітка робота, тим більше у такій складній справі, як вбивство Шеремета. Зрозуміло, що усе ретельно готували.

Органи правопорядку зацікавлені у розслідуванні цієї справи. Тим більше, у справі явно простежується російський слід. Особливих причин, чим він заважав українській владі не бачу. Але все ж потрібно підняти й розглянути всі конфлікти. Тому що інакше, розмови абстрактні. Слідство має назвати конкретні доведені факти, зібрані згідно з чинним законодавством і відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, щоб їх можна було використати в суді у якості обвинувачення. По-іншому – це все лише розмови і гадання на кавовій гущі.

Виявити коло підозрюваних осіб складно. Процедура вбивства була ускладнена. Його вчинили професіонали. Усе ж таки, через рік слідства певне коло підозрюваних мало б бути. За цей час вже можна було знайти і пред’явити громадськості причетних до вбивства осіб. Передати їх до суду. Далі – шукати інших. Або ж визнати, що особи, які підозрюються у вбивстві, зараз знаходяться поза межами українського правосуддя. Наприклад, на території Російської Федерації. У такому випадку, їх можна судити заочно.

Подивимося, чим все закінчиться. Хоча, чим швидше, тим краще. Такі справи розслідують по гарячих слідах. Якщо ж проходить більше року, важко буде їх виявити. Особливо якщо учасники, замовники та виконавці знаходяться за кордоном.

Сергій Таран, голова правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір», директор Міжнародного інституту демократій:

Журналіст Павло Шеремета не займався розслідуваннями, які б могли стати мотивацією для українських політиків, щоб його вбити. Тому, швидше за все, до цього причетні іноземні спецслужби, які були задіяні для демонстрації Україні та світові, що у нас переслідують журналістів, особливо якщо вони переїхали із російськомовних країн. Такі злочини розслідувати надзвичайно складно. Розслідування, як правило, триває довго. Яскравий приклад – вбивство 35-го президента Сполучених Штатів Америки Джона Кеннеді, яке досі не розкрите. Тому сподіватися, що за рік знайдуть і вбивцю, і замовника було б наївно. Хоча, звичайно, суспільство цього чекає.

У вбивстві Шеремета простежується російський слід. Білоруське керівництво не було помічене в тому, що займалося тероризмом в інших країнах. Росіяни ж подібне практикують, і не лише в Україні.

Справу розслідуватимуть досить довго. Якщо є російський слід, треба проводити серйозні слідчі дії й на території Російської Федерації, що зараз фактично неможливо. Думаю, зрештою, на замовників все ж вдасться вийти. Можливо їх назвуть, але навряд чи одразу знайдуть.

Ольга Головка