Петра Порошенка перманентно атакують дві групи наближених радників, пропонуючи діаметрально протилежні рецепти лікування політичної кризи в країні. Перші, переважно «фронтовики», а також новий командний клан Гройсмана, посилено відмовляють президента від проведення дострокових виборів. Основний аргумент – це соціологія, яка показує, що парламентські розклади будуть для президента за підсумками виборів значно гіршими. Відповідно, доведеться ділитися портфелями і потоками.

Війна Порошенка та Гройсмана: хто переможе

Друга група – це переважно політтехнологи, які заробляють на виборах (їм, звісно, вони – вибори – завжди потрібні), незадоволені своїм поточним становищем політики (на кшталт Віталія Ковальчука), а також хлопці, які злетіли дуже високо (Сергій Березенко) і вже зараз заглядають за 2019 рік. Цій групі політиків у разі поразки Петра Порошенка на президентських виборах не хочеться їхати з України, а тому вони вже зараз намагаються змоделювати спадкоємність політичної системи без соціальних потрясінь і якобінського свавілля. Саме дострокові вибори, за результатами яких до годівниці допустять частину сьогоднішньої опозиції (передовсім «Батьківщину» Юлії Тимошенко), і відсторонять людей, які непропорційно багато «їли» щодо своєї електоральної підтримки («фронтовики»), і вважають виходом із кризи.

До речі, джерела в оточенні Петра Порошенка стверджують, що президент у довірчих бесідах сам схиляється до дострокових виборів. «Він (президент – авт.) сам зацікавлений, щоб після 2019-го року зберегти свої активи. Крім того, його вкрай дратує Аваков. А крім виборів якось інакше його сколупнути вже не вийде. У Княжичах п’ять трупів, а йому нічого», – розповідає консультант з оточення Порошенка.

Проте основний стримувальний фактор, через який Петро Порошенко досі не оголосив про початок дострокової виборчої кампанії – це незрозумілий формат команди, з якою президент готовий іти на вибори.

Генератори проблем Порошенка

Наразі у Петра Порошенка кілька великих проблем. Перша – це «фронтовики» на чолі з Яценюком–Аваковим, при цьому глава МВС у цій зв’язці давно вже головний. І якщо голова РНБО Олександр Турчинов  достатньо зблизився з Порошенком, щоб залишитися на своїй посаді як мінімум до 2019 року, то питання з іншими фігурантами залишається відкритим. Нещодавно була спроба від АП перевірити реакцію суспільства на вкидання про об’єднання двох керівних партій – «Солідарності» та «Народного фронту», але тихий бунт на місцях почав президентський актив БПП, і цю ідею так само стрімко поховали.

ПриватБанк: продовження олігархічних ігор

У всякому разі, «фронтовики» для Порошенка цінні лише в нинішньому вигляді – каліки в човні, готові гребти туди, куди вкаже президент. Щоправда, гребуть за великі гроші, чим дуже дратують Петра Олексійовича. Але брати цих людей до загального списку «Солідарності», особливо з огляду на дуже звужену електоральну підтримку партії – абсолютно недоступна для президента розкіш.

Друга проблема Порошенка – завзятість прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, який раптом виявився хлопцем із політичними амбіціями. Гройсман зблизився з Яценюком і Парубієм, а також активно створює свою віддану вертикаль в уряді. Перетягнув «Укрзалізницю» під прямий контроль Кабміну, посилив свої позиції в ДФС, призначивши головою близького йому Мирослава Продана, замість Романа Насірова, який «спалився». Тепер розгорнув широку рекламну кампанію щодо пенсійної реформи, в якій піариться винятково його ім’я без жодної згадки про Порошенка.


Президенту вся ця вольниця Гройсмана не подобається. Ба більше – прем’єр-міністр поступово накопичує сили і вибудовує свою вертикаль, яка десь перетинається, а десь повністю не залежить від Банкової. Однак якщо Гройсман створює труднощі, то після перевиборів прем’єр-міністром цілком може стати взагалі Юлія Тимошенко, а це вже буде зовсім інший коленкор. Порошенко це теж прораховує, тому конфронтація з Гройсманом поки що не стає публічною.

Ризик бунту Кличка

Проте основна загроза для позицій Петра Порошенка виходить зсередини самої «Солідарності», якою де-юре керує Віталій Кличко. Мер Києва не з команди Порошенка. Це ситуативний союзник, якого вдалося ввічливо через міжнародних посередників мотивувати двічі. Вперше в 2014 році, коли Кличко після переговорів у Відні відмовився від участі в президентських виборах на користь Порошенка. Вдруге з Кличком обійшлися вже жорсткіше в 2015 році перед місцевими виборами, змусивши того відмовитися від власного політпроекту УДАР і формально очолити президентську «Солідарність».

Валентин Гладких про піар-акцію генпрокурора та неадекватні очікування виборців ( відео)

Проте вже всередині «Солідарності» Кличко сколотив досить автономну команду, якій стає дедалі тісніше в рамках одного Києва. Ґрунт для нового самостійного плавання Кличка промацує досить обережний і кон’юнктурний Артур Палатний, який для мера Києва є такою ж партнерською фігурою, як для президента Ігор Кононенко. Палатний також промацує реакцію на регіональному та міністерському рівні, вишукуючи точки дотику і ступінь лояльності до команди Кличка в разі різкого розвороту від президента. У Запоріжжі такі контакти налагоджено з губернатором Костянтином Брилем, який із Палатним мав неформально тісні зв’язки, коли був іще високопоставленим співробітником МВС у Києві. У Миколаївській області, де зараз сильні мажоритарні позиції БПП, активно працює екс-глава “Удару” в регіоні Давид Макар’ян.

У Кабінеті міністрів близьким до Кличка значиться міністр аграрної політики Тарас Кутовий, якого періодично підтискають на Банковій. За юридичний супровід, зокрема реанімацію бренду УДАР, відповідає Сергій Алексєєв. Також до своєї команди Кличко підтягнув дрібних київських олігархів – забудовника Лева Парцхаладзе, а також гендиректора аеропорту Бориспіль Павла Рябікіна, який також небайдужий до київської землі. Представлено Кличка «особливою думкою» і в парламенті, де парламентером виступає особистий помічник мера Олег Велікін разом з юним даруванням Дмитром Білоцерковцем.

По суті, це повноцінна команда, заточена під Кличка, яка в разі великого потрясіння зробить вибір не на користь президента. І не тому, що Порошенко гірший за Кличка, а тому, що в оточенні президента і так зараз дуже тісно навіть старожилам.

(Далі буде…)

Андрій Петров