Неліберальна демократія: чому Польщу накрила хвиля протестів

Неліберальна демократія: чому Польщу накрила хвиля протестів

Стопами Орбана та Ердогана

У книзі «Майбутнє свободи» відомий американський політолог Фарід Закарія описує сучасний феномен «неліберальної демократії»: становлення авторитарних або напівавторитарних режимів, що мають усі формальні ознаки демократій.

Вони спираються не на апарат силового придушення, а на підтримку більшості або значної частини народу, симпатії якого утримують роздачею соціальних благ чи інших преференцій. Керівна група ігнорує процедурні моменти, дискримінує опозицію і незгодних, замінює принцип верховенства права верховенством ухвалених нею ж законів, які змінюють на догоду поточному моменту. На будь-яку критику режим відповідає словами про священне право народу провадити ту політику, яка йому подобається.

Яскраві приклади неліберальної демократії – сучасна Венесуела та ердоганівська Туреччина, Сербія часів Слободана Милошевича. Не пройшов цей процес повз Євросоюзу: Угорщиною управляє автократичний режим Віктора Орбана, Словаччиною – трохи менш автократичний режим прем’єра Роберта Фіцо.


Протягом останніх років аналогічні погрози з’явилися в найбільшій країні Східної Європи, чий народ завжди був одним із найбільш волелюбних і незалежних – Польщі.


Вигравши в 2015 році президентські, парламентські та місцеві вибори, зосередивши практично всю владу в своїх руках, партія Ярослава Качинського «Право і Справедливість» (ПіС) заради своїх націонал-консервативних ідей вирішила більше не грати в демократію (як у 2006-2007 роках), а побудувати в Польщі систему «керованої демократії».

«Рано чи пізно ми побудуємо у Варшаві Будапешт», – сказав свого часу Качинський соратникам.

Прийшовши до влади, націоналісти засукавши рукава взялися за побудову орбанівської моделі на берегах Вісли.

Насамперед ПіС подбала про створення власної стійкої соціальної бази. Консерватори прийшли до влади, використовуючи передовсім невдоволення занадто ліберальною економічною політикою своїх попередників – партії «Громадянська платформа» Дональда Туска та Броніслава Коморовського.

Незважаючи на бурхливе економічне зростання, вибухове підвищення доходів і перетворення країни на «економічного тигра» та інвестиційну Мекку Східної Європи, багато поляків так і не змогли знайти себе в умовах ринкової економіки. Майнове розшарування спонукало їх голосувати за тих, хто пообіцяв «справедливе», на їхній погляд, суспільство – тобто перерозподілити доходи на користь незаможних. ПіС не обдурила очікування своїх виборців, істотно знизивши пенсійний вік, а також виплачуючи 500 злотих (приблизно 120 євро) на місяць сім’ям, які виховують другу та кожну наступну дитину.

Польща, Ярослав Качинський
“Звичайний” депутат Ярослав Качинський та його партія ПіС контролює прем’єра Беату Шидло та президента Анджея Дуду

Народжувати справді стали більше, але лише в найбідніших і найчастіше не найбільш благополучних сім’ях. Пенсійні ініціативи призвели не лише до негативних змін у структурі зайнятості населення, а й збільшили навантаження на бюджет. У результаті зросли податки і бюджетний дефіцит. Оплатили соціальний популізм уряду, як завжди, бізнес, середній клас і економічно активні верстви населення. Економічне зростання сповільнилося з 3,5% до 2,5%, злотий дешевшає щодо євро та долара.

Оскільки більшість симпатиків ПіС – відверті польські «ватники», це зобов’язує до відповідної риторики. Керівна партія не підвела своїх прихильників, підігруючи зростанню агресивного націоналізму. Волинську трагедію використовують, розігруючи антиукраїнську карту. Офіційний Вільнюс звинувачують у нібито дискримінації польської меншини в Литві. Директором польського Інституту національної пам’яті став Ярослав Шарек, готовий оскаржувати відповідальність поляків за вбивства євреїв під час Другої світової війни в Єдвабному.

Окрім того, влада використовує відверто антиєвропейську риторику, звинувачуючи Берлін, Париж і Брюссель у тиску і втручанні у внутрішні справи. Варшава постійно загострює увагу на небажанні приймати мігрантів із Близького Сходу (хоча самі мігранти туди не особливо хочуть), а також заявляє, що Євросоюз не має права вчити поляків демократії. Однак керівна партія не відмовляється від фінансової допомоги Брюсселя, яка становить близько 11 млрд євро на рік.

Із 2004 по 2014 рік Польща отримала 101,3 млрд євро допомоги в рамках програм, спрямованих на підвищення рівня життя та конкурентоспроможності польської економіки. Протягом наступних шести років варшавські євроскептики розраховують отримати від ненависних їм євробюрократів іще 105,8 млрд.


Соціальні виплати і націоналістична риторика виявилися правильною ставкою – керівна партія змогла створити широкий і стійкий клас своїх прихильників. Навіть зараз, на тлі протестів, рейтинг ПіС становить 38%. Тоді як лібералів із «Громадянської платформи» підтримують лише 19% поляків.


Одночасно партія Качинського встановлює контроль над життєдіяльністю всієї країни. Владі служать державні ЗМІ, в яких змінили все керівництво вищої та середньої ланки. Із “Польського радіо” і телеканалу TVP звільнили близько двохсот співробітників, а на їхні місця прийшли журналісти правих інтернет-порталів, переважно без досвіду роботи в студії. Тоді ж Качинський і Ко спробували контролювати Конституційний суд. І те, й інше супроводжувалося масовими протестами, на які влада особливо не реагувала.

Польща, протести, ЗМІ
Протести польських медійників

Намагання підім’яти суди та реакція громадськості

ПіС вирішила замість судової реформи встановити контроль над усією судовою вертикаллю країни. Ухвалили три закони: «Про національну раду судочинства», «Про загальні суди» та «Про Верховний суд».

Перший визначає, що відтепер персональний склад Нацради судочинства (органу, що призначає суддів і займається питаннями їхнього кар’єрного просування) призначатимуть президент, Сейм і Сенат (нагадаємо, що всі три інституції контролює керівна партія). Закон «Про загальні суди» надасть Міністру юстиції (який за сумісництвом стає генеральним прокурором) можливість змінювати голів апеляційних та окружних судів, а прокурорам – впливати на вибір суддів для розгляду справи. Нарешті, закон «Про Верховний суд» передбачає повне перезавантаження цього органу, а призначення здійснюватимуть за поданням того ж усемогутнього міністра юстиції.


Звісно, суть і процедура ухвалення (вночі, без належного обговорення, без поправок від опозиції) цих законопроектів обурили раціональну частину польського суспільства. 20 липня на вулиці польських міст вийшли близько 120 тисяч осіб. Із них 60 тисяч – у Варшаві.


Тоді ж у центрі польської столиці вперше з’явився невеличке наметове містечко зі своїм генератором. Влада в особі МВС погрожує активістам кримінальним переслідуванням, проурядова преса оголосила демонстрантів ледь не «бойовиками» і «терористами», а Ярослав Качинський в істеричному виступі обізвав опозиційних депутатів «зрадницькими мордами» і «шельмами». Єврокомісія пригрозила застосувати Сьому статтю конституції ЄС (що передбачає запровадження санкцій) проти Польщі. Як і слід було очікувати, угорський «зразок для наслідування» Віктор Орбан пообіцяв «захистити» Варшаву від «європейської інквізиції». Як саме одна країна, що живе коштом дотацій ЄС, збирається захищати іншу країну, яка живе коштом дотацій ЄС, від цього жахливого ЄС, залишається лише здогадуватися.

Окрім того, трошки пригальмувати польських політиків попросили і по той бік Атлантики. Речниця Держдепу Гізер Нойєрт заявила, що Вашингтон «стурбований законодавчими кроками польського уряду, які, як видається, обмежують судову владу і потенційно можуть послабити правову систему».

Це важливо, оскільки, судячи з усього, функціонери ПіС побачили в Дональді Трампі брата-близнюка, а візит американського лідера на саміт Тримор’я, який пройшов із тріумфом, розцінили як карт-бланш на будь-які подібні «новації».

Дональд Трамп, Анджей Дуда
Президенти Дональд Трамп та Анджей Дуда

Бунт на кораблі

Хай там як, але в понеділок, 25 липня, президент Анджей Дуда оголосив про накладення вето на два закони з трьох. Спочатку всі подумали, що йдеться про другу повноцінну перемогу громадянського суспільства над владою. Перша перемога була минулого року, коли масові протести польських жінок змусили ПіС відмовитися від планів повної заборони абортів.

Негайно ж серед протестувальників виникли дискусії: вважати президентське вето перемогою і розходитися по домівках або ж «трохи» авторитаризму Польщі теж не треба, необхідно домагатися скасування всього пакету. Судячи з усього, переважав другий погляд, оскільки десятки тисяч людей у Варшаві, Вроцлаві, Гданську та інших містах вийшли на вулицю.

Одночасно з’явилася інформація про те, що керівна партія має намір продовжувати реформу, незважаючи на вето президента. Спочатку всі подумали про якусь тактичну гру влади – з незрозумілою, щоправда, метою. Але зараз ніхто не сумнівається – президент Дуда вперше проявив характер, пішовши проти волі фактичного шефа – всесильного лідера партії Ярослава Качинського.

24 липня прем’єр-міністр країни Беата Шидло недвозначно заявила про готовність продовжити реформу, незважаючи на вето президента, яке лише «загальмувало роботу з реформування» та «ввело в оману громадян». Зрештою, глава уряду пообіцяла завершити реформу, не піддавшись «тиску вулиці та зарубіжжя».


«У нас є стабільна більшість. Ми не піддамося тиску. Ми реалізовуватимемо нашу програму», – наголосила прем’єр. На думку Шидло, «вето президента на руку тим, хто бореться за збереження несправедливої системи».


Того ж вечора пройшли екстрені консультації керівництва партії, де вирішували питання стратегії ПіС у такій нестандартній ситуації. За підсумками засідання партійна верхівка так нічого і не вирішила. Хоча немає жодного сумніву в тому, що Ярослав Качинський сприймає демарш Анджея Дуди як «зраду».

протести, Польща
Протести в Кракові

Незважаючи на популярність Дуди, реальних владних важелів у нього не так уже й багато. Партію ж повністю контролює Качинський: усе керівництво партійними структурами, прем’єр, ключові міністри, спікери Сейму та Сенату, керівники парламентської більшості, губернатори, мери найбільших міст – персональні висуванці сірого кардинала польської політики. Коли вся ця міць обрушиться на голову норовистому президенту – лише питання часу.


Поки ж влада готує «польський антимайдан» – масштабні акції своїх прихильників. Основними «ворогами народу» заочно визначено Євросоюз в особі президента Ради ЄС, екс-прем’єра Польщі Дональда Туска та заступника голови Єврокомісії Франса Тіммерманса, який першим заявив про можливість запровадження санкцій проти Варшави, а також відомого американського філантропа Джорджа Сороса.


Загалом, ситуацію призупинили. Опозиція роз’єднана і не знає, що робити далі – серед протестувальників можна нарахувати як мінімум три центри впливу, кожен з яких не може сформулювати виразний порядок денний.

Влада має намір іти до кінця і ламати своїх противників через коліно – в найкращих традиціях Ердогана і Мадуро. Зараз вони продовжують поливати своїх опонентів брудом. Чого варті лише заяви одного з сенаторів ПіС, що на вулиці вийшли «корисні ідіоти», «більшовицькі привиди» і «кадебешні вдови». Найімовірніше, влада готується до подолання президентського вето на осінній сесії парламенту, а можливо, готує і нові ініціативи із закручування гайок.


Напружені відносини між президентом Дудою та простим депутатом Качинським будь-якої секунди можуть перерости в гарячу стадію. А Брюссель та Берлін і надалі пильно спостерігатимуть за розвитком ситуації – щоб у разі необхідності одразу ж висловити свою найглибшу стурбованість.

Максим Вікулов

матеріали рубрики
Усередині своєї мильної бульбашки: про що забули 25%, обираючи Порошенка Аналітика
Усередині своєї мильної бульбашки: про що забули 25%, обираючи Порошенка
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів Аналітика
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»? Аналітика
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»?