Ситуативні партнери, зокрема опозиційна Вільна сирійська армія (ВСА) та загони курдської самооборони YPG, які донедавна воювали якщо не разом, то хоча б якось координували свої дії, дедалі частіше стають відвертими ворогами.

Африканські пристрасті Кремля: як Захід і Схід зійшлися в Лівії

Змінюється і військово-політична конфігурація на півдні Сирії, поблизу міста Ат-Танф. Патроновані американцями опозиціонери пішли з нього частково до прикордонних районів Йорданії, частково на схід уздовж берега річки Євфрат. Зараз найнапруженіші бої за провінції Дейр-ез-Заур. Із стратегічного погляду ця територія з її нафтовими полями і виходом на кордон з Іраком значно важливіша, ніж клаптик пустелі навколо Ат-Танфа.

Схоже, що американці змінюють як стратегію, так і тактику, а також частково своїх союзників. Після розгрому ІД Вашингтон має намір серйозно зайнятися курдським питанням. Принаймні, в Сирії.

Коли товариші не можуть порозумітися

Політична вісь Москва-Анкара-Тегеран, про яку ще зовсім нещодавно так любили розмірковувати прокремлівські пропагандисти на федеральних каналах, незважаючи на всі московські зусилля, не склалася.


Цілі в усіх вершин такого трикутника виявилися не просто різними, а прямо протилежними.


На ребрі Москва-Анкара ключовим виявилося курдське питання. Для Ердогана можлива курдська автономія на півночі Сирії вздовж кордону з Туреччиною категорично неприйнятна. З багатьох причин.

По-перше. Ідеологічно провідні політичні організації сирійських курдів дуже близькі до забороненої та визнаної терористичною в Туреччині Робочої партії Курдистану (РПК). В Анкарі вважають, що навіть юридично автономні, а фактично незалежні курдські території Рожава будуть вельми привабливими для бойовиків РПК, які зроблять їх своєю базою. Виходячи з цього, турецьке керівництво розглядає курдські території в Сирії як джерело небезпеки та весь час намагається з ними боротися.

«Калібр» не той: чому провалиться сирійська авантюра Кремля

По-друге. Сильний військово і політично, курдський регіон Рожава на півночі відрізає Туреччину від провінції Ідліб на північному заході Сирії. Це теж не влаштовує Анкару, яка розглядає цю сирійську територію як зону власних інтересів.

По-третє. Перебіг операції турецької армії «Щит Євфрату» продемонстрував, що її боєздатність не найкраща. Під час боїв у Сирії турецькі війська зазнали втрат і змушені були згорнути операцію, яка не досягла мети.

Хоча Анкара погрожує вторгненням на курдські території і навіть робить такі спроби, зробити це їй досить складно. Не в останню чергу через позицію не лише США, а й Росії.

Вашингтон однозначно зробив ставку на сирійських курдів, тому в певному сенсі втратив інтерес до підтримки опозиціонерів на півдні та сході країни. Курди одержують американську зброю, зокрема протитанкові комплекси. До речі, через них турецька армія в зіткненнях із курдами в операції «Щит Євфрату» зазнала втрат у бронетехніці.

Протести Туреччини американська сторона проігнорувала, посилаючись на важливість участі курдських загонів у боротьбі проти ІД в Іраку та Сирії. Саме вони домоглися найбільших успіхів у наступі на столицю ІД Ракку. При цьому курди заявили, що в разі турецького вторгнення вони припинять операції проти ІД і зосередяться на протистоянні туркам.

Цікаво, що курдів у Сирії підтримують не лише США, а й Росія. Саме з Москви тиснуть на турецьке керівництво, обмежуючи його можливості військового вирішення курдського питання. На території Рожави перебувають російські радники і, як кажуть, військові поліцейські.

Це не додає теплоти в російсько-турецькі відносини, що позначається на всьому перебігу конфлікту і можливостях його дипломатичного вирішення.

Наступне ребро Москва-Тегеран. Тут протиріч іще більше. Навіть можна говорити то про приховане, то про відкрите протистояння. При цьому вплив Тегерана в Дамаску значно сильніший, ніж Москви, не кажучи про Анкару.

Курдське питання не менше турбує Тегеран, ніж Анкару. При цьому воно розпадається на дві частини — сирійську та іракську. Іран не підтримує сирійських курдів, оскільки їхня автономія заважає відновленню Сирії в її довоєнних кордонах. Проте посилення впливу Росії на них теж не дуже влаштовує іранське керівництво.

Є ще один фактор. Протистояння з курдами ослаблює Туреччину,  зменшує її можливості в Іраку.

Нафта дорожчає, рубль падає

Там курди готуються до референдуму про незалежність Іракського Курдистану, а їхнє бажання підтримує неофіційно Анкара, але категорично заперечує Тегеран. Чим сильніше Туреччина втягнеться в протистояння з YPG, тим менше підтримуватимуть у русі до незалежності Ербіль — столицю Іракського Курдистану.

Усе це зав’язується в тугий політичний вузол, який фактично розвалює вісь Москва-Анкара-Тегеран, що так і не сформувалася.

Між Рожавою та Ідлібом

Наприкінці липня група турецьких військових перейшла кордон на північному сході Сирії, неподалік від сіл Бобене і Сіфтеке. Про це повідомило курдське агентство Firat. Спробували просунутися в напрямку на захід від міста Кобані. Як повідомив член Національного конгресу Курдистану Фархат Патієв, загони YPG попередили Туреччину, що якщо її війська не залишать захоплену територію, то курдські сили будуть змушені відповісти. З цієї чи якоїсь іншої причини турецькі війська через кілька годин покинули територію курдської адміністративної одиниці.

Досить імовірно, що спроба турецького вторгнення пов’язана з оголошеними виборами в комінах — первинна адміністративна одиниця в Рожаві. Якщо їх проведуть, у чому взагалі-то немає жодних сумнівів, то курдам буде не дуже важко закріпити статус повноцінної автономії. Подальше міжнародне визнання таких виборів зробить просто неможливим військове вторгнення турецьких військ і повністю перекреслить будь-які можливості завадити створенню курдського регіону вздовж кордону з Туреччиною.

Якщо турецька армія пішла з району Кобані, то це не означає, що змінилася політика. Тепер на передній план протистояння з курдською YPG виходить протурецька ССА. Як передав телеканал Al Jazeera, бойовики зі складу протурецьких сил «Північний шторм» (входять до ССА) спробували прорватися через курдські позиції за підтримки артилерії на півночі провінції Алеппо. Поблизу селища Айн Дакна, неподалік від вертолітної бази «Мінг», та на горі Берсая, на північний захід від міста Аазаз, курди зазнали масованих мінометних і ракетно-артилерійських ударів.

Раніше бойовики ССА придушили вогневі точки курдів у селищі Айн Дакна і взяли його штурмом. Сили YPG були змушені відступити з втратами в живій силі. Після перегрупування курди здійснили контрудар і вибили противника з Айн Дакна. Близько 20 бойовиків ССА було вбито, десятки зазнали поранень, двоє здалися в полон. Однак цей успіх виявився неповним. Оборонна лінія курдів між Айн Дакна та Джибрином залишилася захопленою противником.

Бої в районі Айн Дакна триватимуть. Очевидний намір турецького керівництва сил ССА прорватися до авіабази «Мінг». Про це саме свідчить концентрація сил ССА та турецької військової техніки в Джибрині та Аазазі. Турецька артилерія веде обстріл курдських позицій майже постійно.

Разом із ССА у протистояння з YPG можуть вступити турецькі сили спеціального призначення. Зокрема й приватна військова компанія SADAT. Її керівник бригадний генерал Аднан Танриверді обійняв після спроби державного перевороту влітку 2016 року посаду радника президента Реджепа Тайіпа Ердогана. Можуть залучити й напіввійськову молодіжну «Османли Оджаклари» (Османська організація), яка пов’язана з SADAT.

Цікаво, що сирійські курди, на відміну від іракських, не порушують питання про незалежність. Вони хочуть самоврядування та вельми своєрідного влаштування їхніх територій. Воно засноване на теорії курдського політика і теоретика Абдулли Оджалана. В основі її лежить підхід прямої народної демократії. При цьому держава в звичному розумінні скасовується, її замінюють своєрідною конфедерацією самоврядних громад. До речі, в цьому полягає докорінна відмінність відповідних утворень сирійських та іракських курдів. Останні фактично вже побудували повноцінну державу в сучасному розумінні. Не в останню чергу в цьому витоки вельми непростих відносин сирійських та іракських курдів, зокрема різної зовнішньополітичної орієнтації.

Близькосхідний бліцкриг: вивчаючи досвід Шестиденної війни

Поки ж Рожава має серйозну політичну та військову підтримку американців, це збільшує конфліктний потенціал відносин із Туреччиною.

Москва намагається також встановити гарні відносини з сирійськими курдами, оскільки їхні території лежать поблизу російських баз і в певний спосіб їх прикривають. Ось чому Москва намагається і тут бути активною та перешкоджає, наскільки це можливо, спробам Анкари окупувати частину сирійської території.

Проблеми турецького керівництва в Сирії не обмежуються курдською автономією та, як йому видається, небезпекою від неї. Не дуже сприятливо для Анкари складається ситуація і в провінції Ідліб.

Значна частина стратегічно важливої для Туреччини провінції перебуває під контролем ісламістської організації «Хайят Тахрір аш-Шам». Є й проблема неосманізму. За Національною обітницею, ухваленою османським парламентом у 1920 році, ця територія визначена як турецька.

Однак протистояти як курдам, так й ісламістам в Ідлібі турки не мають можливості через обмеженість ресурсів. Найімовірніше, Туреччина зосередиться на курдах, а з бойовиками «Хайят Тахрір аш-Шам» проблему вирішуватиме за можливості.

Юрій Райхель