Про це під час засідання уряду повідомив прем’єр-міністр України Володимир Гройсман.

«Сьогодні ми розглянемо заяву Войцеха Бальчуна про звільнення, він прийняв це рішення абсолютно самостійно», – заявив Гройсман.

Як стало відомо, уряд розгляне пропозицію призначити тимчасовим керівником відомства першого заступника міністра інфраструктури Євгенія Кравцова.

У свою чергу, як наголосили в Кабміні, Войцех Балчун може залишитися на посаді радника глави “Укрзалізниці”, виконуючи функції міжнародної координації.

Сам Бальчун своє рішення залишити посаду глави «Укрзалізниці» пояснив особистими мотивами.

Politeka запитала в експертів про причини відставки польського реформатора, чому іноземці не приживаються в уряді та кому під силу реалізовувати фундаментальні зміни в Україні.

Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр», політолог:

Небоженко интервью2
-Всі розуміли, що відставка Бальчуна рано чи пізно відбудеться. Але тут не треба робити вигляд, що у нас – загальна дискредитація іноземних радників. Всі ті іноземці, які приїздять до України, через кілька місяців перебування занурюються в корупційне болото. 

Ці люди приходять в певне міністерство із західним досвідом, програмою, але елементарно – у них немає підтримки президента, своєї команди в міністерстві. Тому доля Бальчуна спіткає кожного потенційного реформатора. Адже до тебе йдуть із АП президента, йдуть корупційні депутати, за тобою полюють олігархи. Ніякий Бальчун не витримає. В якийсь момент зійде з дистанції.

Він прийшов з певними економічними програмами, а зіткнувся з господарями галузі. Йому ж обіцяли повноваження, підтримку президента. Але це нікому не потрібно. Не забуваймо, що ніхто з приїжджих консультантів, експертів в економічних реформах не підозрює, що нинішній олігархічний устрій не зацікавлений в змінах.

Влада запрошує іноземців на ключові посади, вочевидь, через те, що це є однією з умов міжнародної фінансової допомоги. Спеціалістам з МВФ простіше працювати з Бальчуном, а не з його попередниками – глибо корумпованими чиновниками. Проте самі ці «бальчуни» не витримують. Система їх з’їдає. Вони або самі починають брати хабарі, або ж не можуть справитись з обов’язками. Була би підтримка президента, група підтримки у відомстві – була б зовсім інша ситуація.

Однак варто зауважити, що такі, як Бальчун приходять на величезні зарплати. Крім того, вони здійснюють моніторинг ситуації в реальному секторі економіки. Так що Бальчун може спокійно поїхати не лише у Варшаву, а й до Вашингтону, розповідаючи, які жахливі речі відбуваються на нашій залізниці. Це інформації, якої західним органам бракує.

Віталій Кулик, політичний експерт, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

Конфлікт Бальчуна з Омельяном продовжувався достатньо довго. Однозначно, хтось із них мав піти. За великим рахунком, все складалось не на користь Бальчуна, у якого були слабші позиції, ніж в Омельяна. Адже останній – частина Народного Фронту. За ним стоїть політична сила.

Значний вплив мають ті особи, з якими Банкова знаходиться в стратегічному союзі. Ці люди пов’язані з так званою «стратегічною сімкою», яка приймає державні рішення в Україні. Хоча Гройсман до останнього відстоював Бальчуна, намагався врятувати його позицію, таким чином прагнучи розвести управління і контроль над «Укрзалізницею» . Йому це не вдалось. Вочевидь, Бальчуна замінить українець, точно не іноземець. Швидше за все – хтось з системи транспорту, але не «Укрзалізниці» .

Окрім того, прокуратура озвучувала певні претензії до роботи Бальчуна. Накопичила достатню кількість зауважень щодо менеджментських рішень, які той ухвалював. Критика зростала також у фаховому середовищі транспортників. Отож іміджеві переваги від його перебування на посаді були меншими, ніж очевидні ризики. Крім того, останні опитування показали, що рівень незадоволення роботою відомства серед населення переходив усі межі.

Усі ці розмови про «спротив системи» – мантри, які повторюються з часів перебування інших варягів. Вони теж стверджували, що не витримували тиску (Яресько, Абромавичус та ін.), не могли працювати в токсичних умовах корупційної системи. Насправді, коли погоджувались на ту чи іншу посаду, то прекрасно усвідомлювали всі проблемні точки сектора, який намагались реформувати. Але погоджувались грати за правилами. Відповідно, несли політичну відповідальність – як ті, кому не вдалось. Всі ці реформатори не мали карт-бланшу на виконання реформ. Просто виконували функцію консервації корупційної системи у цих секторах. Вони були найманцями працівниками. Коли в їхніх послугах уже не було необхідності – від них відмовились. Нічого особистого. Тільки бізнес.

Якби була політична воля на реформування, то людина із закордону, без корупційних зав’язків, могла б реформувати систему. Але вона має мати повноваження призначати заступників, змінювати правила гри, звільняти людей. Лише тоді можна було б сказати, що у нас є ефективна модель використання іноземців на тих, чи інших посадах.

Натомість, в Україні призначають іноземців,  обкладають їх заступниками, яких нереально звільнити. Позбавляють права підпису. Людина не може впливати на рішення, зокрема, щодо управління фінансовими потоками. У такій системі будь-які варяги приречені на поразку. Аби це змінилось треба знести чинну систему.

Демонтаж системи можливий в кількох варіантах. Один з них – мирний. Передбачає прихід нових політичних сил до влади, які мають переформувати систему. Хоча це малоймовірно. Бачу, що влада сама риє собі яму, в яку намагається впасти. Сподіваюсь, що крові буде менше.

 Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний експерт:

– Відставка Бальчуна – прогнозоване рішення. Такі як він – заробітчани. Приїхали сюди винятково заробити гроші. Звісно, вони – професіонали, тому тут немає нічого поганого, що працюють за гроші. Не можна сказати, що такі, як Бальчун не хотіли нічого в Україні змінювати. Просто робили  те, що не давало особливих ризиків. Тому і виявились неефективними.

Українське суспільство після Революції Гідності розраховувало на капітальний ремонт. Не такий, про який Гройсман у себе на Фейсбуці пише, а фундаментальну перебудову усіх інститутів. Така перебудова зашкодила б інтересам тих людей, які цю країну контролюють, і в чиїх інтересах ця держава існує. Тому дозвіл дали на косметичний ремонт, але без суттєвих змін. Всі ці, так звані реформатори, чудово розуміли, куди можна влазити, а де не варто. Там, де влазити у якісь схеми було небезпечно для життя, не стали ризикувати.

Про зовнішній тиск на Бальчуна я б не став говорити. Це швидше особисте рішення. Аби увійти в конфлікт з впливовою групою впливу, треба бути самому такою групою впливу, чим Бальчун не є. Безумовно, відстоював чиїсь інтереси. Але він всього-на-всього – ширма, не є суб’єктом політики.

В Україні є достатня кількість впливових та кваліфікованих менеджерів, які б могли реалізувати реформи. Але їм потрібен повний карт-бланш для дій. Без цього ніяк. Всі насправді знають, що і як варто робити в Україні. Але інтереси тих, хто нині має владу, не збігаються з реальними потребами держави.

Так що усі зміни у нас відбуваються винятково під зовнішнім тиском. Йдеться не лише безпосередньо про західних партнерів, а й про те, що ми є підписантами різноманітних міжнародних угод та організацій, правил яких мусимо дотримуватись.

Крім того, інтереси впливових груп з часом змінюються. Так що реалізація реформ в Україні – тривалий в часі процес. Зміни – неминучі. Проте є велика ймовірність, що вони набудуть лавиноподібного характеру. Той панівний клас, який не хоче цього розуміти, рухається до самогубства.

Романія Горбач