Спроби української сторони розрядити напругу, що виникла у відносинах нашої країни з низкою держав Східної Європи після закону «Про освіту», дали свої плоди.
Європейський вибір: поворот Австрії вправо та виклик для МеркельЗокрема, офіційні Варшава та Бухарест отримали запевнення на всіх рівнях, що Київ готовий на максимально широкі компроміси щодо імплементації ст. 7 документа. Яка й допускає викладання частини предметів офіційними мовами Європейського Союзу. До них, нагадаймо, належать усі державні мови країн-членів об’єднання.
Глави освітніх відомств України та Польщі домовилися підписати декларацію, в якій владнають усі спірні моменти. Активно тривають консультації між нашою країною та Румунією. Бухарест, демонструючи крайнє невдоволення українським законом, водночас докладає максимум зусиль для того, щоб домогтися від України максимальних преференцій для румуномовної громади, що проживає на території Буковини.
Зовсім іншу лінію поведінки обрав офіційний Будапешт. Одразу ж після підписання закону президентом Порошенком з’явилися безпрецедентно жорсткі заяви угорського МЗС і особисто прем’єр-міністра Віктора Орбана, які обіцяли блокувати будь-який прогрес в євроінтеграції нашої країни.
Далі – більше: 10 жовтня керівник угорської дипломатії Пітер Сіярто заявив про намір Будапешта домагатися перегляду Угоди про Асоціацію Україна-ЄС. Два дні потому міністр закордонних справ Павло Клімкін відвідав угорську столицю, де спробував донести позицію Києва до влади і громадськості та вкотре позначив готовність українського уряду до найширших поступок. Утім, жодних успіхів глава українського МЗС так і не домігся.
We are going to make your life tougher
13 жовтня, під час поїздки представників українських ЗМІ у Будапешт, організованої за підтримки Центру «Нова Європа» та Centre for Euro-Atlantic Integration and Democracy, секретар Міністерства адміністрації та юстиції Угорщини Золтан Ковач відкинув можливість будь-яких компромісів.
«Історія нас навчила, що щодо прав національних меншин у нашому регіоні не може бути поступок, особливо щодо угорців, – заявив він. – У нас було дуже важке минуле, країну було розчленовано, третина угорського населення в Карпатському басейні опинилася за межами Угорщини, і ми бачили, як поступово відбирали їхні права. Ви зараз обмежуєте права угорської меншини».
Не знайшла відгуку й пропозиція українських журналістів про пошук якоїсь взаємовигідної формули змішаного навчання.
«Ми не маємо наміру вказувати Україні, як втілювати ваш закон у життя, – парирував Ковач. – Ми не збираємося лізти у ваші внутрішні справи… Але ми маємо намір зробити ваше життя важким щодо євроінтеграційних процесів – вибачте, що говорю це. Ми вважаємо політику України подвійною грою, бо, коли ви потребуєте нашої підтримки, ви обіцяєте одне, а потім робите інше. І ми говорили про це вашому уряду і президенту».
Кремлівські ігри: пробний шар Земана та угоди Додона
«Ви встромили ножа нам у спину, ухваливши мовний закон, ви зневажили права етнічних угорців, шляху назад немає», – наголосив Ковач.
Спроби переконати Золтана Ковача в тому, що освіта двома мовами лише на користь угорській меншині в Закарпатті, розширить їхні можливості для самореалізації в Україні та зробить угорську громаду впливовішою, приречені на провал.
За словами секретаря угорського Мін’юсту, це особиста справа конкретної людини –хоче вона оволодіти ще й українською мовою чи ні. Якщо вона свідомо обирає опцію звузити свої можливості в Україні – що ж, це її вибір, вважає Ковач. І ми, українці, зобов’язані його поважати, наполягає він.
Окрім того, чиновник зазначив, апелюючи незрозуміло до якої статистики, що в самій Україні більшість населення, мовляв, не говорить українською (насправді ж всі соціологічні дослідження, що заслуговують на повагу, говорять про протилежне, – ред.). Учасники дискусії, ясна річ, роз’яснили Ковачу справжній стан справ і поцікавилися, звідки в угорського уряду такі «дані». У відповідь секретар Мін’юсту просто змінив тему розмови.
Коли пролунало запитання, а як справи з правами української меншини в Угорщині та чи є у них свої школи, Золтан Ковач шокував присутніх заявою, що в країні немає української меншини, а є лише русинська. «І я думаю, у них є школи», – сказав він.
У відповідь на питання, навіщо Будапешт, постійно звинувачуючи Україну в подвійних стандартах, проводить масову роздачу паспортів на Закарпатті, прекрасно знаючи, що це порушує українське законодавство, Ковач перепитав: «Це вам якось шкодить?». Після чого заявив, що не володіє статистикою паспортизації етнічних угорців у регіоні:
«Я не знаю, скільки представників угорської меншини в Україні мають угорські паспорти. Звідки ви знаєте, що таких багато?». І додав, що угорський уряд не порушує українські закони: «Це роблять окремі люди, на персональному рівні».
Золтан Ковач повторив позицію МЗС Угорщини: Будапешт наполягатиме на перегляді Угоди про Асоціацію. А ось запроваджувати персональні санкції проти нашої країни в уряді Орбана не мають наміру.
«Ми не віримо в санкції – ви знаєте нашу позицію щодо санкцій проти Росії. Санкції не працюють. І чого ми досягнемо, якщо запровадимо санкції проти вас?», – запитав він.
Показово, що відвертий скепсис щодо антиросійських санкцій звучав у приміщенні на площі, яка носить ім’я Лайоша Кошута – керівника угорського національного повстання 1848-49 рр., задушеного російськими військами Миколи I.
Того самого дня, в п’ятницю 13-го, під стінами українського посольства в Будапешті відбувся мітинг «Самовизначення для Закарпаття», спрямований проти українського закону про освіту. Під стінами диппредставництва зібралося від 100 до 150 осіб. На формально позапартійному заході тон задавали активісти праворадикальної проросійської партії «Йоббік».
Одним із спікерів на акції був екс-депутат від «Йоббіка» Тамаш Гауді-Надь, який прийшов на мітинг у футболці з написом: «Крим законно належить Росії, Закарпаття законно належить Угорщині» (у 2014 році він хизувався в такій самій футболці в сесійній залі ПАРЄ).
Український МЗС відреагував на акцію в не зовсім типовій для себе жорсткій манері.
«Здається, що Будапешт, усупереч нашому для багатьох оглядачів занадто конструктивному дипломатичному підходу – відверто заграється. Будемо рішуче протестувати, очікуємо, що влада Угорщини негайно відгородиться від цих ганебних закликів», – зазначив директор політичного департаменту зовнішньополітичного відомства Олексій Макєєв.
Угорщина Орбана: авторитаризм, крен управо та стадіон у селі
«Що ж, тепер ви маєте уявлення, як угорська влада спілкується з пресою та опозицією», – коментує зміст розмови українських журналістів із Золтаном Ковачем депутат угорського парламенту від опозиційної лівоцентристської партії «Együtt» («Разом») Сюзанна Желені, з якою ми зустрілися наступного дня.
Зворотний відлік для Росії: до чого призведуть переговори Волкера та СурковаРаніше пані Желені була соратницею багаторічного керівника країни Віктора Орбана по нині керівній партії «Фідес». За її словами, Орбан починав свою кар’єру як перспективний реформатор. І на початку правління партії «Фідес» Угорщина справді демонструвала високі результати в розбудові демократичного суспільства та ринкової економіки.
Але з плином часу ситуація змінювалася, і в стилі правління Віктора Орбана дедалі виразніше проступали авторитарні нотки. Зараз, на думку депутата, Угорщина повторює шлях ердоганівської Туреччини – з відставанням приблизно на десять років. Економіка досягла певного рівня і не розвивається, в країні встановлено міцний напівавторитарний режим, будь-яка опозиційна діяльність нещадно критикується, а націоналістична риторика стає дедалі сильнішою.
Окрім того, влада активно застосовує знайому українцям тактику використання правоохоронних органів для забезпечення лояльності формально опозиційних політиків. Показовий приклад – справа проти члена «Йоббіка» Бейли Ковача, якого ще в 2015 році звинуватили в шпигунстві на користь Кремля. Тоді прокуратура витребувала справу в контррозвідки, розслідування так і не зрушило з мертвої точки.
Говорячи про мовне питання, Сюзанна Желені запевнила, що це питання завжди буде дуже дражливим для угорського суспільства, незалежно від політичних уподобань.
«Орбан говорить про Угорщину як про значно більшу країну, ніж вона є насправді. Він позиціонує себе як сильного лідера країни, яка була значно більшою (до Тріанонського договору 1918 року, – ред.), ніж зараз, але, за його словами, угорці повинні поводитися так, ніби вони велика країна», – зазначає політик.
Про тотальну націоналістичну пропаганду каже старший співробітник аналітичного центру Centre for Euro-Atlantic Integration and Democracy Едіт Інотай – колишній редактор найбільшої ліберальної газети Népszabadság, закритої минулого рокуі під тиском влади.
«Моя донька приходить додому зі школи і каже: «На уроці історії нам розповідали, що Угорщина має бути значно більшою», – ділиться враженнями аналітик.
На думку угорських експертів, ситуацію також підігрівають заплановані на весну наступного року парламентські вибори.
Каталонський гамбіт: чи є паралелі з Україною?Зараз «Фідес» має конституційну більшість і має намір зберегти її надалі. Але найсерйознішим конкурентом для партії влади стане не ліберальна і ліва опозиція (яка занадто розрізнена і слабка), а саме симпатики Кремля з «Йоббіка», які з ультраправої ніші помітно рушили в центр, маючи намір «відкусити» частину орбанівського електорату.
Щоб не допустити цього, Віктор Орбан і ко нарощують популістську риторику, рухаючись (часом вимушено) праворуч.
Відповідаючи на питання про можливу корумпованість Орбана і його оточення, співрозмовники часто наводили приклад «інфраструктурних проектів» у селі Фельчут, де минуло дитинство майбутнього лідера Угорщини.
В селі з населенням менше ніж 1700 осіб побудували стадіон на 3816 (!) посадочних місць приблизно за 12 мільйонів євро; а також – старовинна залізниця за 3 мільйони євро.
Кожен авторитарний лідер, що поважає себе, просто зобов’язаний мати таке собі «опудало» для народу – людину або організацію, «відповідальну» за всі негаразди в країні. Для режиму Віктора Орбана таким опудалом став відомий американський мільярдер і філантроп угорського походження Джордж Сорос.
Діяльність Сороса, спрямована на підтримку угорського недержавного сектора, не на жарт дратує місцеву керівну верхівку. Навесні цього року підконтрольний Орбану парламент ухвалив закон, покликаний припинити діяльність відомого на всю Європу Центрально-Європейського університету в Будапешті, заснованого та фінансованого Соросом, після чого країну накрила хвиля масових протестів. Зараз угорська столиця обвішана плакатами із застереженнями про якийсь підступний «план Сороса», який ніхто, щоправда, в очі не бачив.
На неформальній вечері, в якій узяли участь колишній міністр закордонних справ Угорщини та єврокомісар Ласло Ковач і доктор економічних наук професор Андрас Інотай, спроби чинної влади протистояти Брюсселю розкритикували.
«ВВП усієї Вишеградської четвірки (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, – ред.) – лише 6% від ВВП ЄС (і більшість припадає на Польщу, – ред.)», – говорить Андрас Інотай.
За таких розкладів будь-які спроби країн Східної Європи конфліктувати з Євросоюзом просто смішні, впевнений професор.
Хай там як, хай яка сильна або нахабна поведінка іншої сторони, вітчизняна дипломатія повинна тримати удар. Захищати національні інтереси нашої країни. Бо мовна норма закону про освіту – не вітчизняне ноу-хау, а нормальна світова практика.
Тому нам необхідно ввічливо, але послідовно стояти на своєму. Пояснювати свою позицію тим, хто готовий її вислухати, але не вестися на відвертий шантаж. І розуміти, що доля європрагнень України залежать передовсім від самих українців. Потім уже – від позиції Берліна, Парижа та Брюсселя. Європейський шлях розвитку точно не зможе заблокувати авторитарний лідер, який перетворює свою ж власну країну на ізгоя всередині ЄС.
Максим Вікулов
