Телетайп: владна шизофренія та методи оперативного лікування

Телетайп: владна шизофренія та методи оперативного лікування

Виявляється, є ще й роздвоєння державної політики. Це коли наша делегація на чолі з президентом у гонитві за інвесторами милим чином затіває в Давосі масштабну презентацію України, цілий «Український дім» на підтримку сирітського «українського сніданку» від Віктора Пінчука. І водночас з ненаситністю маніяка під патронатом того ж президента напружує відносини з МВФ, Світовим Банком та ЄБРР, чия позиція слугує ключовим індикатором для будь-якого інвестора. Крім Росії.

Аналогічно з гордовитою розповіддю в тому ж Давосі, що, мовляв, в Україні створена одна з «найбільш ефективних армій Європи», яка «зупиняє російську агресію», й одночасно лякати країну, що «Путін нападе», а ми не в змозі протистояти. Якщо вже ефективна, тоді протистоїмо кому завгодно і готуємо військове звільнення наших територій, а якщо не можемо, то про яку ефективність йдеться?

Як взаємно гостра біполярність поміщається в одних і тих самих керівних головах — загадка, яка чекає свого Юнга. Але зрозуміло, що владна шизофренія, як і всяка інша, має внутрішні першопричини.

Бачу два антагоністичних процеси у нашої влади і, відповідно, суспільстві.

Перший — гібридність, що прийшла з недоімперії, коли світу з дерев’яним обличчям передсмертного Чуркіна повідомляють: «Нас там немає, а які ваші докази?», при цьому всі знають, що вони на Донбасі не просто є, а з бронетехнікою, артилерією і тимчасово живою силою.

В Україні подібне масштабне лицемірство наша влада зробила своїм головним форматом. Просимо від світу санкцій проти агресора, але самі збільшуємо з ним товарообіг. Залишаємо ефір на знак протесту проти проросійського Портнова, але маємо бізнес із Донбасом, окупованим Росією. Вкотре обіцяємо МВФ запустити незалежний Антикорупційний суд, а на ділі не припиняємо спроб взяти суд під контроль, чим хочемо вбити його антикорупційний сенс. І таких прикладів, на жаль, достатньо.

Другий підхід теж родом із недоімперії, застосовується, коли єзуїтська гібридність вже не працює. Тоді застосовують такий собі ексгібіціонізм: «Творимо, що хочемо, і ніхто нам нічого не зробить. Немає у вас методів проти Кості Саприкіна». Саме так анексували Крим.

В українському виконанні підхід реалізується в тому, як цинічно пресують опозицію: за сміхотворним звинуваченням, без суду і слідства — мішок на голову і в літак. Мальдівський вояж за фіктивними документами — з тієї самої серії. Найсвіжіший приклад такого ексгібіціонізму — законопроект від владної коаліції, що знімає з чиновників відповідальність за ту власність, походження якої вони не можуть пояснити.

Наші депутатські збоченці публічно заявляють: крали, будемо красти, а всі зусилля громадськості та Заходу нам завадити — до одного місця. І розпахують плащ.

Описані тенденції, за всієї їхньої умоглядності, мають абсолютно практичне застосування. Ось послухає довірливий інвестор ПОПа в Давосі, поведеться на солодкі промови про реформений достаток, зайде до нас, а тут його почнуть рвати на шматки, як це відбувається з бізнесменами з Данії в Одесі. І безнадійні крики про допомогу такої жертви маніяка здатні розполохати всіх тих, хто все ще вірить у перспективи очищення і оновлення України.

Але ще важливіший вплив на модель майбутніх виборів —  парламентських, президентських. Питання, якими вони будуть — черговими чи достроковими, все ще відтрите. І тут дуже багато залежить від стратегії опозиції: або тихо чекати 2019 року, або максимально, за підтримки Заходу, форсувати політичний процес.

Спілкувалися на цю тему з фахівцями. Не з тими, хто переконливо пояснює результати виборів, що вже відбулися, а тими, хто, не світячись публічно, будує переможні стратегії.

Знову-таки, маємо подвійність.

Частина спеців переконані, що переможуть гібридність. ПОП, як і всякий український президент, до кінця терміну опиниться в «теплій ванні»: все оточення твердить про його пишність і бездоганність, силовики щодня доповідають про успішне припинення всіх посягань, наймані пропагандисти на куплених ЗМІ втоптують у бруд всіх політичних супротивників.

При цьому частина заокеанських політиків мають намір, скажімо так, умовити Петра Порошенка взагалі не балотуватися – під гарантії безпеки.

Зрозуміло, на вибори він усе одно піде, інакше його відразу кінчать партнери по владній коаліції, але змушений буде діяти нібито демократично, без захмарних фальсифікацій.

У результаті, заколисаний власним і оточуючим лицемірством, Петро Порошенко на виборах повторить рекордне піке Віктора Ющенка, встромившися у землю під кутом до 5,75%.

Відповідно, опозиції треба не смикатися, визначатися з єдиним кандидатом і чекати своєї неминучої зоряної години в 2019 році. Тим паче практика показує: люди до майдану не готові, вуличні протестні акції масовості не мають.

Інший сценарій ближчий до ексгібіціонізму. Президент, відкинувши пристойності, постарається позбутися політичних суперників — когось фейковими викриттями, когось силовим тиском.

На обурення і рекомендації Заходу реального уваги звертати не стане. Тому що насправді нікого з великих українських політиків Захід так і не покарав (крім Павла Лазаренка, який сам підставився по дурості). Ні в кого не вилучив ні цента, хоча основні капітали виведені на Захід. Зрештою, ПОП може відкупитися від Заходу «керованою приватизацією» української землі.

Ближче до виборів «гречкою» засіють усю країну: піднімуть пенсії та мінімальну зарплату, придумають іще якісь подачки для люмпен-електорату — ресурси для цього є.

Далі технологічно, через рекордні фальсифікації вивести проти ПОПа зручного кандидата і — вуаля: зникають і кролик, і циліндр фокусника, і цивілізаційні перспективи України. Залишається лише вічний Петро Олексійович, вічна війна на Донбасі, вічна загроза недоімперії, під яку списується вічне мародерство влади.

Але якщо соціологія покаже ненадійність такого плану, то влада звернеться до партнерів із Кремля, і відбудеться збройна провокація на кордоні з Придністров’ям або навіть Білоруссю. І тоді буде запроваджено вічний військовий стан, що скасовує вибори. Будь-які протести пригнічені, знову-таки, в рамках військового положення.

Захід буде шокований. І що? Влада просто скине маски разом з одягом, і почнеться вже відкритий дрейф у бік недоімперії, яка, звичайно ж, допоможе «братньому народу» — на негласних, але жорстких умовах.

І повірте: ці умови стануть українською владою виконуватися беззаперечно: одна справа — презирство Заходу, зовсім інша — привіт від ПВК Вагнера (запитайте у Мотороли і Гіві).

Щоб уникнути такого фатального сценарію, громадянське суспільство повинно діяти на випередження і через наростання протестної активності домогтися дострокових виборів — і парламентських, і президентських.

Зрозуміло, за новим законодавством. З наступною зміною всієї владної моделі в Україні.

В результаті обговорення політичні специ  єдиної думки щодо пріоритетності одного з двох викладених сценаріїв не дійшли.

Зазначу, що особисто я переконаний: другий — більш імовірний, і в «теплій ванні» перебувають ті, хто розраховує на чесну перемогу через рік. Який, між іншим, ще треба якось прожити.

У всякому разі, повз нас ніщо не пройде — і побачимо, і візьмемо участь. А життя здатне запропонувати настільки несподівані сюжети, що заздрісно ридають навіть сценаристи «Гри Престолів». Прорвемося!

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka

матеріали рубрики
Купити виборців за півкосаря: як працюватиме монетизація субсидій Гройсмана Аналітика
Купити виборців за півкосаря: як працюватиме монетизація субсидій Гройсмана
Падіння Венесуели не зупинити: чим обернеться для світової спільноти новий строк Ніколаса Мадуро Аналітика
Падіння Венесуели не зупинити: чим обернеться для світової спільноти новий строк Ніколаса Мадуро
Телетайп: незадоволений погодою — отже, працюєш на Путіна, про що пошкодуєш! Аналітика
Телетайп: незадоволений погодою — отже, працюєш на Путіна, про що пошкодуєш!