Телетайп: «нові лідери» за версією Пінчука-Порошенка

Телетайп: «нові лідери» за версією Пінчука-Порошенка

Що запам’яталося з дев’яностих, окрім човників із безрозмірними картатими баулами і бандюків у золотих ланцюгах під малиновими піджаками?

Тоді, розсудливі і не дуже співвітчизники, в політику йшли ідейні та гарячі, готові змінювати все і не по одному разу. Виходило доволі безглуздо, але щиро. Як досягнення, так і помилки. Тому народ ставився до політиків із значно більшою симпатією, ніж до тих-таки блудних бізнесменів-комсомолістів.

Зараз статус політика девальвований до рівня купонокарбованця. Але наші діячі родом із дев’яностих усе одно знаходять дорогі способи опустити його ще нижче, кудись у сферу фальшивої «битви екстрасенсів».

Про це необхідно говорити. Говорити про підхід влади до народу та його вибору, до країни та її майбутнього як до постановочного телешоу, яке створюють режисери-політтехнологи за замовленням і на гроші продюсерів-олігархів.

Коротше, йдеться про чергове талант-шоу «Нові лідери», анонсоване медіа-холдингом Віктора Пінчука.

І для затравки кілька слів про Віктора Михайловича. Пострадянський технократ. Розумний, грамотний, тертий, чіпкий, раціональний. У фінансових чи технічних питаннях розвести його вже не зможе навіть Ігор Коломойський.

Але щойно доходить до політичних проектів, із Пінчуком відбувається «казус півночі». З дванадцятим ударом він із царственої особи перетворюється навіть не на Попелюшку, а безпосередньо на гарбуз.

У політиці він стабільно підтримує не тих, конфліктує не з тими і серйозно вкладається в такі скорботні авантюри, що перехрестився б і граф Каліостро з його «матеріалізацією чуттєвих бажань».

Це Віктор Пінчук наполегливо вмовляв тестя Леоніда Кучму пропустити в Президенти України Віктора Ющенка, а не Віктора Януковича. Мовляв, Ющенко — ніякий, буде слухняним. Умовив — на свою і нашу голови.

За Ющенка Пінчук нічого не виграв, а втратив «Криворіжсталь» і не тільки. Причому в наступному циклі Янукович усе одно став Президентом, і врегулювати з ним стосунки Пінчуку було складно і дорого.

Із Петром Порошенком Пінчук намагався вибудувати щось на кшталт нейтралітету. Але він вийшов якимось скособоченим на користь ПОПа: на його прохання Кучма змушений був бруднитися в капітулянтській «мінській змові», а самому Пінчуку довелося опублікувати в США скандальну статтю у дусі «мінська».

Закономірним етапом цієї перекошеної нейтральності став запуск спільного пінчуківсько-порошенківського телевізійного політпроекту.

Саме спільного — не за формою, а по суті. Бо вигідний обом. А інакше Петро Олексійович ніколи не виступив би «на розігріві» у цього проекту: в першій частині програми був прямий ефір Президента, а в другій, коли вже зібрано максимальну глядацьку аудиторію — анонс майбутнього політшоу.

А для кураторства в «Нових лідерах» виявилися структури, близькі до Адміністрації Президента, наприклад «Центр політичних досліджень», очолюваний Володимиром Фесенком.

Примітно, що «Нові лідери» стартували саме тоді, коли декілька опозиційних партій, зокрема РНС і УКРОП, затіяли свої праймеріз на посаду потенційного Президента України.

То що, Україні не потрібні нові політичні обличчя?

Потрібні! Життєво необхідні! І в самостійному сходженні, і в зв’язці з досвідченими політиками, яких готовий підтримувати Захід, що тримає на собі легітимність нашої влади.

Але потрібні нові лідери, здатні запустити тотальне очищення і повне перезавантаження української держави. А не оновлені дилери, що штовхають електорату злегка підмарафечену олігархічну систему влади, яка служить благодатним компостом для зростання тіньових статків українських правителів.

Нові лідери потрібні Україні ХХІ століття. Але вони — точка політичної смерті для керівного олігархату на чолі з Порошенком. Адептів ритуального самогубства при владі щось не спостерігається.

Навіть якщо уявити, що на Віктора Пінчука зійшло просвітлення, і він вирішив рятувати країну, то надав би свій ефір реальним критикам влади. Запустив би кілька чесних програм, у центрі яких не показушні перепалки дорогих клоунів від політики, а серйозний пошук громадської консолідації для вирішення питань війни і миру, прогресу і духовності, суверенітету і співробітництва.

А що можна очікувати від пінчуківсько-порошенківського шоу?

Річ у тім, що ідея запустити політичне талант-шоу виникла на каналі СТБ — виробничому центрі медіа-холдингу — практично відразу після успіху «Х-фактора» і «Танцюють всі!». Але в роботу ідея ніяк не йшла. І ось — звершилося!

І начебто нічого поганого. І жодних питань до охочих узяти участь у подібній програмі, засвітитися в загальнонаціональному ефірі. Але є побоювання, що «Нові лідери» розвиватимуться саме за телевізійним форматом.

Формат має на меті не побудову успішної суб’єктної модерної України, а максимальну частку глядачів, які переглядають програму.

Це означає, що в ефірну частину потраплять не найбільш просунуті та адекватні стану країни, а відповідні продюсерським уявленням про інтереси телеглядачів. Тобто правильна пропорція чоловіків і жінок, україно- та російськомовних, зі сходу, заходу, півдня та центру країни. І якщо, приміром, яскравих лідерів-жінок виявиться більше, ніж вимагає формат, «зайвих» приберуть.

Формату обов’язково потрібні учасники з характерними особливостями, тому в програмі повинні бути присутні ветерани війни, які отримали поранення, переселенці з Криму і Донбасу, які розмірковують переважно про це. Звичайно ж, героїчні учасники Революції Гідності та ті, хто обзиває її американським переворотом. Обов’язково дівчина-націоналістка, яка своєю перпендикулярністю нагадує одну ув’язнену російсько-українських катівень. А також один-два персонажі з нетрадиційною орієнтацією тощо.

Для дивибельності формату необхідний конфлікт. Але це не буде конфлікт інтелектуальний, тим паче світоглядний у стилістиці Сергія Дацюка, бо глядач занудьгує. Глядачеві зрозуміліші побутові конфлікти: наприклад, гей задумливо подивився на ветерана, а той відповів не взаємністю, а кулаком у вухо. А між іншими учасниками, навпаки, виник любовний трикутник. Та інша Санта-Барбара, приправлена політико-бюрократичною термінологією та антуражем.

Але найсумніше, що в рамках формату не допускається жодного волевиявлення глядачів (точнісінько, як і в наших реальних виборах!). А то ж вони наголосують! Хто пройде в наступний етап, заздалегідь вирішують організатори шоу. І якщо в танцях і піснях їм іще доводиться дотримуватися відносної пристойності, то в політичному талант-шоу над цим можна не заморочуватися.

У підсумку ризикуємо отримати вельми популярне шоу, яке вміло профанує саму ідею оновлення українського політикуму, просто знищує її в суспільній свідомості, закриває шлях нонконформістам, що становлять загрозу для влади. І все це під солоденькі розмірковування про демократію, реформи, шлях у Європу та інші затерті фішки «дідуся Сороса».

Особисто я не повірю, що керівний олігархат здатний випустити в медійний простір проект, який йому зашкодить. А ви в це вірите, скептичні співгромадяни і наївні співвітчизники?

До речі, а хтось згадає вітчизняного учасника талант-шоу, який у результаті піднявся на вершину нашого шоу-бізу? Так отож…

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»

матеріали рубрики
Чому розвал Європейського союзу неминучий Аналітика
Чому розвал Європейського союзу неминучий
За свавіллям панів приходить свавілля Коліївщини Аналітика
За свавіллям панів приходить свавілля Коліївщини
Найбільший блеф за останні п’ятдесят років: озвучено принцип «боротьби» Нацбанку з інфляцією Аналітика
Найбільший блеф за останні п’ятдесят років: озвучено принцип «боротьби» Нацбанку з інфляцією
Другие материалы раздела
Похожие статьи