Ходять плітки про те, що в штабі ЮВТ почали працювати окремі кремлівські технологи, які повернулись із виборів Путіна, відпочили і готові вриватись в бій та заробітки на території України. Доказів цьому окрім пліток немає, але сирники, оголені ноги, постійне нагнітання фрази «світова олігархія» – явно речі, придумані не місцевими чародіями політичного слова та смислів.
Риторика стала більш образно-візуальною, але менш глибокою. Той же Гриценко, який почав об’єднуватись із Добродомовим та іншими політиками демократичного табору, робить кращі кроки до президентства та створення об’єднавчих платформ, ніж леді Ю. Вакарчук, який технологічно тримає паузу, чи Саакашвілі, який запустив флешмоб референдуму, який наразі знаходить відображення в парламенті та візуалізує свої політичні обіцянки в фільмах, роблять теж вдаліші кроки.
В той же час пошук ворога та спаринг-партнера для публічного протистояння тривав достатньо давно і довго.
Для багатьох політиків це річ проста, адже логіка тут політтехнологічна і прагматична: ворогом має бути той, в кого більший рейтинг і від кого тобі перетікатиме електорат.
Тому в особистих ворогах багатьох українських політиків Путін, Порошенко, Трамп. То ЮВ шукала когось, від кого зможе відкусити шматок електорату – саме тому риторика про закупки ліків, масове вимирання населення, африканські та прострочені ліки тощо, вказує якраз-таки на те, що вибір пав на виборців Гройсмана. Які так сильно перетинаються із електоратом Тимошенко і свого часу частина із них і мігрувала до чинного прем’єра. Так звана соціально-дотаційна група. Тому в подальшому варто очікувати нових нападок.
Правда, доказів у двічі екс-прем’єра про списані африканські ліки та змиті в унітаз 400 млн поки що немає, хоч вона про це так щиро розповідала на погоджувальній. А система закупівель ліків міністра Супрун в рази дешевша, ніж аналоги за часів панування Тимошенка, Януковича та ін. А по окремих категоріях авторитетні міжнародні організації закуповують для України в десятки разів дешевше, інколи навіть досягаючи максимумів в 50-60 разів.
Відсутність об’єднань на базі Батьківщини чи за лідерства Тимошенко – може означати або те, що вони перенесені на осінь, або те, що поки що немає тих, хто готовий повірити свій електоральний рейтинг та політичне майбутнє в руки Тимошенко. А якщо Тарута та Наливайченко знайдуть собі союзників, то об’єднуватись уже не буде із ким.
«Справа Вишинського»: на вістрі гібридної війниТакож в риториці відсутня чітка позиція по поверненню Донбасу та Криму. І якщо плани Порошенка-Турчинова чи Бойка-Рабіновича зрозумілі, хоч вони кардинально різні, то у останньої сталої версії немає.
Зміна риторики продиктована ще й тим, що потрібно завуалювати відсутність політичних перемог. Яких із 2009 року уже давно не було.
Плюс зміна риторики готує плацдарм щодо майбутніх компроматів, які можуть прийти із політичного минулого – від Онищенка чи Лазаренка.
Проте варто віддати належне, Тимошенко за 20 років в українській політиці завжди була в тонусі та дивувала драйвом, змінами та намаганням постійного пошуку свіжого політичного образу.
Наразі питання чи зможе Тимошенко подати себе електорату як досвідченого, але нового політика, залишається відкритим.
Микола Давидюк, політичний експерт
