Що робитиме Ігор Коломойський без збиткового для нього банку, але маючи в арсеналі групу «1+1 Media» та партію УКРОП?

Націоналізація «Привату» – атака чи необхідність?

«Приватні акціонери ПриватБанку звернулися до Уряду із пропозицією, аби держава в інтересах клієнтів банку стала його цілковитим власником. Перехідний період починається з 19 грудня. В Уряді виходять із того, що ухвалене ним відповідальне рішення врятувало як ПриватБанк, так і всю банківську систему», – значилося на сайті Кабміну близько 23:30 в неділю, 18 грудня.

Битва за найбільший банк України триває з 2014 року, коли банківська система країни увійшла в жорстку кризу на тлі стрімкого знецінення гривні. Національний банк під керівництвом Валерії Гонтаревої «лікував» проблемні банки за рецептом: «Не можеш виправити недоліки? Закривайся». Так, в Україні закрили понад 80 банків за останні два роки.

Проте цей принцип вибірково оминав ПриватБанк, якому плани з фінансової стабілізації розтягували та «реструктуризували» ще з 2008 року. Не допомогло і рефінансування Нацбанку вже після зміни влади, який видав банку понад 20 млрд грн стабілізаційних кредитів із 2014 року.

Зі 180 млрд грн кредитного портфеля Привату Нацбанк не може знайти в банку щонайменше 148 млрд, які пішли бізнес-структурам головного, тепер уже колишнього власника Ігоря Коломойського. Ще рік тому МВФ запропонував Україні 166 млрд грн у рамках кредиту для макроекономічної стабілізації для «програми оздоровлення банківського сектору», окремо прописав на кількох сторінках вимоги саме для ПриватБанку.

Політичний компроміс

Зрозуміло, що всі ці роки баланс банку тримався більше на політичних домовленостях Коломойського з Банковою, ніж на бухгалтерських звітах. Після «медового місяця» губернаторства дніпровського бізнесмена в 2014-2015 роках та активної підтримки ним ЗСУ, настав час «розлучення». Спочатку Коломойського спробували усунути від «потоків» в УкрТрансНафті, де він стабільно заробляв гроші останні кілька років, потім відправили у відставку, а потім «притушили» активність лідера партії УКРОП Геннадія Корбана, запроторивши його на короткий час за ґрати.

Під тиском МВФ українська влада почала замислюватися про націоналізацію Привату ще наприкінці 2015 року, коли це включили в перелік умов для отримання чергового траншу міжнародної фінансової допомоги. «Розмірковування» затягнулося на понад рік, і знову ж без політики тут не обійшлося.

Першим про політичне підґрунтя затягування рішення про націоналізацію Нацбанку почав говорити екс-губернатор Одещини Михаїл Саакашвілі. Він звинуватив дніпровського олігарха у виведенні грошей із банку та змові з вищим керівництвом держави, яке дало йому достатньо часу для  «замітання слідів».

«Коли їм, мов сніг на голову, несподівано впав Саакашвілі, Коломойський чудово зрозумів, що в цій ситуації він може бути корисний. Мої джерела на Банковій повідомили, що Коломойському на Банковій сказали: «Якщо ти зараз допомагаєш у ситуації зі Саакашвілі, ми – твої прихильні». Але ця прихильність може коштувати мільйонам українців останніх заощаджень», – попереджав Саакашвілі на початку грудня.

Але чи справді політичне керівництво країни до останнього домовлялося з Коломойським, чи лише раділо «падінню Голіафа» в обмін на певні гарантії? Політологи стверджують, що націоналізація стала єдиним компромісним варіантом вирішення проблеми ПриватБанку.

Майбутнє Коломойського

«Якщо б це був політичний конфлікт, ми б побачили політичні акції та війну у пресі. Судячи з розвитку подій, там були компроміси. Чи були в цьому пакеті домовленостей політичні моменти – невідомо, але, безумовно, втрата банку суттєво зменшує політичну та економічну вагу Ігоря Коломойського, – вважає політолог Володимир Фесенко. – Не виключаю, що в разі продовження фінансових проблем, Коломойський скидатиме збиткові активи, як ПриватБанк, і це може призвести до розпаду всієї імперії».

Чим Україна налякала західних інвесторів

Послаблення політичних позицій Коломойського поступово триває понад два роки. Створення партії УКРОП влітку 2015 року стало констатацією того, що впливати на політику «під килимом» олігарху стало важко, тому він публічно «оформив» власні політичні амбіції.

Політолог Євген Булавка впевнений, що подальші кроки Коломойського залежатимуть від виконання владою непублічної частини їхніх домовленостей навколо групи «Приват».

«Домовленості бувають різного характеру: між партнерами, між переможцем і переможеним, між заручником та іншою стороною, – наводить приклад Булавка. – Подальші кроки Коломойського залежать від виконання непублічної частини цих домовленостей обома сторонами. Єдине можна сказати точно: вплив олігарха на політику поступово зменшується останні 1,5-2 роки, тому в разі атак на бізнес, очікувати від нього можна що завгодно».

Експерти називають безсумнівну прикмету політичного майбутнього Ігоря Коломойського – продаж групи «1+1 Media».

«Холдинг «1+1» – не бізнес, а інформаційна вертикаль олігархічної імперії. Коли ти позбавляєшся найбільшого активу цієї імперії, необхідність її інформаційного забезпечення також відпадає, – вважає політтехнолог Олексій Голобуцький. – Тому, якщо Коломойський почне продавати «1+1», це буде ознакою того, що він із політики іде, якщо ні – імовірно частиною домовленостей навколо Привата стали певні гарантії щодо УКРОПу на наступних парламентських виборах».

Розмірковуючи про перспективи імперії «Приват», політологи згадують два приклади – Індустріальний Союз Донбасу та East One Group Віктора Пінчука. Бізнес-імперія колишніх «донецьких при владі» розпалася на кілька самостійних бізнес-структур, які наразі між собою конкурують, а от зять Леоніда Кучми зберіг бізнес-імперію з «інформаційним стрижнем» у вигляді потужного медіа-осередку за умовою невтручання в політику.

«Можливо, ми бачимо зараз захід бізнес-імперії Коломойського, – прогнозує Володимир Фесенко. – Подивіться на Сергія Таруту, який був одним із найпотужніших олігархів, а залишився просто бізнесменом-мільйонером та дещо впливовим депутатом. Щось подібне може статися і з Коломойським».

Сама тенденція на «деолігархізацію» української економіки та політики залежить здебільшого від зовнішніх факторів, зокрема, жорсткого контролю міжнародних валютних інституцій за українською економікою.

«МВФ і ЄБРР підтримали націоналізацію Привату і я їм вірю. Впливати за допомогою «ящика» на ухвалення економічних рішень буде дедалі важче, – каже Голобуцький. – Подивіться, як змінилася свого часу роль Пінчука, який бізнес собі залишив, але в політику не втручається. Так само має стати і з Ахметовим, і з Коломойським, і з Порошенком. Питання лише в тому, скільки часу це забере».

Ілля Лукаш