Казахстанський транзит влади: кого Назарбаєв готує собі в наступники

Перша називається Білорусь. Відносини всередині союзної держави загострилися настільки, що бацька Лукашенко побив рекорд самого Фіделя Кастро. На щастя для останнього він про це вже не дізнається, інакше йому б довелося для заспокоєння викурити не одну сигару. У 1960 році команданте виголосив промову тривалістю в 4,5 години і вона увійшла у книгу рекордів Гіннеса. Олександр Лукашенко дав прес-конференцію, яка тривала 7,3 години. З них внутрішнім проблемам було приділено близько 2 годин, а відносинам із Росією — решту часу. І у виразах білоруський лідер не соромився, хоча і заявив, що намагається стримуватися, щоб не наговорити зайвого. Напруженість у відносинах двох країн вже давно йде за висхідною і тепер, схоже, досягла максимуму.

Друга проблема — Казахстан. Там президент Нурсултан Назарбаєв затіяв щось схоже на перебудову. Сам цей термін не вживається в офіційних виступах, але запроваджуються конституційні зміни дають всі підстави для порівняння з подіями 1980-90-х рр. Як це позначиться на внутрішній ситуації у Казахстані невідомо, і цей факт дуже турбує Кремль. Зокрема, із причини, що інтерес до цієї країни виявляє перш за все Китай, а також Європа зі США. Тут Росія стикається з такими геополітичними гравцями, від яких так просто не відмахнутися.

По-третє. Білорусь і Казахстан разом із Росією утворюють організаційний, економічний і військово-політичний фундамент Євразійського економічного союзу (ЄврАзЕС). Випадання хоча б одного з наріжних каменів зробить існування організації неможливим, бо економічна і політична вага Киргизії і Вірменії не йде в жодне порівняння із засновниками інтеграційного проекту.

Звідси, очевидно, ту увагу, яку приділяють тому, що відбувається в Казахстані, і намагаються зрозуміти цілі і завдання, які поставив і реалізує Назарбаєв.

Хвороблива реформа

За винятком Киргизії, в інших державах Центральної Азії сформувалася сильна президентська структура влади. Частково це сталося як редукція радянської системи після розпаду СРСР, частково — як відповідь на внутрішні і зовнішні виклики. Для всіх держав характерна наявність кланового суспільства, до того ж розділеного часто за географічною ознакою, і сильні етнічні розбіжності. Додамо до цього довільність проведення Москвою кордонів, нелогічного передання тих чи інших територій у сусідні республіки без бажання жителів і купу інших проблем. Досить сказати, що прокладені в царський і радянський час лінії залізниці виявилися розрізаними в декількох місцях новими кордонами, і це призвело до припинення руху на деяких із них.

Усе це сприяло бажанням еліт отримати сильну президентську владу, щоб мати можливість відповідати на виникнення внутрішніх і зовнішніх проблем.

Казахстан у цьому сенсі не є винятком. Велика за розмірами територія, наявність у північній частині країни відносно численного російськомовного населення породжувало сепаратистські настрої, іноді підтримувані зі сусідньої країни.

У процесі вирішення цих та інших проблем Назарбаєв концентрував у своїх руках усе більше повноважень, і справа підійшла до того, що без нього не ухвалювалися навіть дрібні питання. Скрізь він брав участь. Доходило до того, що в новій столиці Астані кожен будинок у перші роки будувався лише після отримання його особистого дозволу.

Після відходу президента Узбекистану Іслама Карімова проблема транзиту влади в Казахстані серйозно загострилася. Назарбаєву вже 76 років і в Центральній Азії він останній із радянських лідерів при владі. Час працює проти нього, а проблеми спадкування вирішувати потрібно. У Ташкенті обійшлося без суттєвих конфліктів, хоча не без серйозної боротьби. Там ситуація виявилася під контролем, але в Казахстані, при всій зовнішній схожості, дещо інші умови.

В Узбекистані ташкентський, самаркандський, ферганський і бухарський клани при відсутності сильних олігархів зуміли домовитися заради стабільності. Не останню роль зіграв контроль над ситуацією з боку спецслужб.

У Казахстані поряд із кланами (жузамі), що грають значнішу роль у суспільному і політичному житті, є серйозні олігархічні структури з виходом їх у зовнішній світ.

Досить згадати події в Жанаозені. Значну роль в організації протестів і заворушень зіграли місцеві чиновники досить високого рангу з так званого Молодшого жуза. Так вони висловлювали невдоволення присвоєнням Астаною переважної частини коштів, отриманих від видобутку нафти і газу.

Земельні хвилювання, що струшують країну, у зв’язку з імовірним продажем землі іноземцям, зокрема китайцям, теж підігрівалися Середнім жузом. Подібні приклади можна продовжити, але слід зазначити, що в Казахстані є традиція виступів проти влади. Так було в 1915-16 рр., у 1932-33, у 1986 р. Тоді протести, що отримали назву «Желтоксан» (Грудневе повстання), проти призначення першим секретарем компартії надісланого з Москви Геннадія Колбіна переросли в зіткнення із правоохоронцями не лише в тогочасній столиці Алма-Аті, а й в інших містах. У 1989 році Колбіна змінив на посту Назарбаєв.

Як досвідчений політик, казахстанський лідер розуміє, що транзит влади неминучий і бажано контролювати цей складний процес. Уже деякий час назад у країні розпочалися на офіційному рівні розмови про прийдешні зміни.

25 січня на телебаченні виступив президент Назарбаєв і за десять хвилин розповів громадянам про імовірні зміни у структурі влади. Вони полягають у перерозподілі повноважень між президентом, урядом і парламентом.

Передбачається, що тепер формування уряду відбуватиметься лише в парламенті, і воно складатиме повноваження перед ним. Як сказав президент, тепер лише уряд відповідає за економічні і соціальні програми, а мажиліс, нижня палата парламенту, отримує розширення функцій контролю. Президент втрачає право зупиняти чинність урядових постанов.

Іншими словами, за економіку і соціальну ситуацію відповідатимуть уряд і парламент, а президент залишає за собою зовнішню політику, міжнародні зв’язки, безпеку країни.

Однак ще до оголошеної лідером країни конституційної реформи почалася підготовка до неї в дуже своєрідній, але цілком зрозумілій формі.

Країною прокотилася і ще не завершилася хвиля арештів і усунень чиновників високого рангу. Наприкінці грудня 2016 року було заарештовано колишнього голову Комітету національної безпеки (КНБ) Казахстану Нартая Дутбаєва, у середині січня — заступник голови адміністрації президента (АП) Баглан Майлибаев, декількома днями раніше — міністр економічного розвитку Каундак Бішімбаев. Їх звинувачували в корупції і продажу за кордон секретних відомостей. На початку січня 2017 року на пенсію відправили посла Казахстану в Хорватії та інших балканських країнах, у минулому голову АП Аслана Мусіна.

Зазначимо, що Каундак Бішімбаев був серед тих, хто входив у найближче коло президента і його розглядали як кандидатуру якщо не на першу посаду, то на дуже високу.

Усе це говорить про те, що процес транзиту влади навіть із реформами Назарбаєва буде дуже непростим, може призвести до серйозних перегинів і гострої боротьби. Вона вже почалася біля підніжжя трону і надалі лише посилюватиметься.

Лава запасних

У Назарбаєва три доньки: Даріга, Динара і Алія. Синів немає. Для Центральної Азії це фактор, що ускладнює процес передачі влади у спадщину. При цьому політикою займається лише Даріга, а також підростають онуки, і вони залучаються в політичний процес.

Один із них — Айсултан Назарбаєв, син Даріги, у своєму Facebook не лише схвалив арешти, зокрема, Каундака Бішімбаєва, але назвав інших агашек (осіб, що займають високе положення в ієрархії, у розмовній мові — покровителів), що мають вплив на його діда. Назвав він прізвище керівника АП Джаксібекова.

Зрозуміло, що запис онука президента в Facebook — не просто крик душі, а продумана дія. В Астані чудово пам’ятають, як сім’я президента Карімова буквально одним рухом спадкоємця Мірзіяєва була відсунута від влади і не хочуть повторення подібного.

У транзиті влади, що почався, сім’я намагається об’єднати зусилля проти чиновників, яких вони розглядають, як можливих конкурентів. І не дивно, що виступ онука ЗМІ залишили без коментарів.

Проте скидати з рахунків Дарігу Назарбаєву не слід. Вона була переведена з посади віце-прем’єра, на якій відповідала за соціальні питання, у верхню палату — сенат, а до цього була віце-спікером мажилісу і керівником фракції панівої партії «Нур Отан» (Світло Вітчизни). Цілком може бути, що відхід з уряду пов’язаний зі складною соціально-економічною ситуацією і бажанням уберегти одного з можливих кандидатів на посаду президента від негативного іміджу.

Через викладені та інші фактори транзит влади в Казахстані навряд чи, хоча б на першому етапі, відбудеться у вигляді передачі влади єдиному спадкоємцеві або наступнику. Швидше за все, її буде розділено на кілька частин і це вкладається в суть передбачуваної конституційної реформи.

Назарбаєв уже отримав титул єлбаси (голови народу, лідера нації), що дає йому можливість стати над сутичкою жузів, олігархів і чиновників. Дуже може бути, при поділі влади щось подібне готується і Дарізі.

Назарбаєв дуже підозрілий і безумовна лояльність є найважливішою умовою перебування в його ближньому колі. Такою людиною є Карім Масімов. Він був двічі прем’єр-міністром у 2007-2012 рр. і 2014-2016 рр., керівником адміністрації президента в 2012-2014 рр.

Проблемою для Масімова є те, що він за національністю уйгур. Свого часу закінчив Пекінський інститут мови та юридичний факультет Уханьского університету. Його кар’єра починалася в Китаї у представництвах Казахстану в Урумчі і Гонконгу. За це він отримав прізвисько «Китаєць».

Є відомості, що Масімов — успішний менеджер і чиновник, належить до так званої «китайської» групи в казахстанській еліті, хоча в його професійній діяльності китайський ухил не був помітний.

Не випадково Назарбаєв у вересні минулого року перевів Масімова з посади прем’єра на посаду голови Комітету національної безпеки. На перший погляд це зниження і значне, але таких людей правителі від себе далеко не відпускають. Швидше за все, довірена особа єлбаси покликана на посаді забезпечити м’який, за «узбецьким варіантом», транзит влади і у процесі його зайняти посаду прем’єр-міністра.

Третьою особою в імовірному колективному керівництві може стати голова мажилісу Нурлан Нігматулін. Про це говорить спрямованість оголошених реформ.

Оперативна робота влади йде в уряд і парламент, а стратегічні питання залишають за собою єлбаси. Проектований трикутник у владі і можливе посттранзитне керівництво чітко проглядаються.

Зі зрозумілих причин майбутній розподіл влади в Казахстані дуже цікавить не лише сусідів, але і більш далекі країни — від США і Європи до Ірану, Туреччини, Пакистану, Індії.

З цього випливає, що у процес транзиту можуть втрутитися зовнішні сили. Принаймні, важко припустити, що Москва і Пекін залишаться байдужими. У Кремлі чудово розуміють, що догляд Казахстану на велику дистанцію від Москви загрожує непередбачуваними наслідками в м’якому підчерев’ї Росії, яким є вся Центральна Азія і Казахстан перш за все.

Ось чому казахстанський транзит влади може не вийти м’яким і відносно швидким. Практика показує: до чого готуються задовго, настає несподівано і зовсім не за заздалегідь підготовленому сценарію. Навряд чи Казахстан стане винятком із цього правила.

Юрій Райхель