На здивування багатьох мешканців Нідерландів, парламентські вибори в країні привернули велику увагу навіть за межами Європи. Чи набуває євроскептицизм і праворадикальний тренд додаткової енергії та чи поставить це під питання майбутнє Євросоюзу?

Курс на Захід: чому ГПУ хоче дружити з Євроюстом

Цьогоріч у європейських країнах пройдуть важливі вибори. І Нідерланди стали першими. У травні — президентські вибори у Франції, у вересні — парламентські в Німеччині. До того ж у жовтні вибори до нижньої палати парламенту в Чехії, а в січні 2018 року – президентські. У квітні президента обиратимуть у Сербії. Це ще не повний список виборів у європейських країнах. Одні з них, як у Франції та Німеччині, дуже важливі, інші, як в Чехії, Сербії, слугуватимуть додатковим підтвердженням політичного курсу Старого Світу.

Перелом або легка заминка

Перший сигнал, що вкрай права хвиля починає спадати, пролунав у Австрії. У грудні минулого року президентом обраний лідер партії зелених — Die Grunen – Die Grune Alternative — Олександр ван дер Беллен, хоча багато хто пророкував перемогу кандидату націоналістичної Австрійської партії свободи.

Тепер украй праві популісти і євроскептики зазнали другої та значно серйознішої поразки. Хоча Народна партія за свободу і демократію прем’єр-міністра Марка Рютте і домоглася 33 місць у парламенті, але також втратила вісім. Популісти з Партії свободи отримали 20 місць, збільшивши своє представництво на п’ять мандатів. Справжніми тріумфаторами стали Зелені ліві. Вони отримали 14 місць, надбавка становила десять мандатів. Загалом намітився відтік голосів від так званих традиційних партій. Найбільше втратила Партія праці: тепер у неї дев’ять місць проти 29 у минулому скликанні. Та навпаки – додають нові політичні формування. Від уже згаданих зелених до Партії захисту тварин — п’ять місць.

Друга характерна особливість виборів, що пройшли в Нідерландах, полягає в тому, що, крім популістів із Партії свободи, жодна партія не ставить питання про вихід із Євросоюзу. Звідси випливає дуже важливе спостереження. Євроскептицизм, принаймні в Нідерландах, незважаючи на певне зростання, залишається маргінальним політичним явищем і поки не має серйозної суспільної основи. Навіть незадоволені традиційними партіями виборці все ж таки воліють голосувати за відносно нові партії, які вирізняються зваженим підходом. Тим паче більшість виборців у жодному разі не хочуть виходу країни з єдиної Європи. До того ж це розрив із традицією. Адже Нідерланди були серед шести засновників Спільного ринку та в 1957 році підписали Римський договір, яким уже 60 років.

Уже досить тривалий час уряд у Нідерландах є коаліційним. Так буде і після  виборів. Відмінність у тому, що тепер доведеться формувати коаліцію не з трьох партій, а з чотирьох або п’яти. Це складне завдання, з огляду на те, що у партій у парламенті досить різні погляди на урядову політику. У цьому сенсі лідеру Народної партії за свободу і демократію і нинішньому прем’єр-міністру Марку Рютте доведеться нелегко.

Не останню роль в отриманих результатах виборів зіграли дві обставини.

По-перше, економіка Нідерландів розвивається досить успішно. ВВП стійко зростає на 2-2,5% на рік, так буде, за прогнозами, в найближчі роки. Звідси відносно низький рівень безробіття. Характерно, що праві радикали і євроскептики у своїй передвиборчій пропаганді економічних і фінансових питань практично не торкалися. Тут їм просто нічого було сказати. Відповідно, традиційні партії саме на цих фактах робили наголос, хоча соціальні частини програм у них досить різні.

Від участі в Євросоюзі Нідерланди отримують значно більше, ніж від виходу з нього. Це настільки очевидний факт, що навіть найзатятіші євроскептики, зокрема Герт Вільдерс, ставили вихід із ЄС наприкінці списку першочергових дій у разі перемоги. Для них значно важливіша боротьба з міграцією і так званою небезпекою ісламу.

Імперії – антагоністи: чому Лондон завжди буде опонентом Кремля

Справді, наплив мігрантів у певний період викликав напругу в суспільстві. Їхню небезпеку старанно гіперболізували, страхи та ксенофобію наполегливо підтримували. І це в Нідерландах, які вже більше ніж 500 років були європейським зразком толерантного ставлення до національних меншин та релігійних груп. Уже в XVII столітті Нідерланди були вільною, в сенсі свободи слова та релігійної свободи, європейською країною. Цікаво, що амстердамські книговидавці неабияк заробляли на друку заборонених, зокрема у Франції, книг. Саме тут багато книг просвітників уперше побачили світ.

По-друге, буквально перед голосуванням влада здійснила низку заходів із метою обмеження міграції та захисту населення від екстремістів. Скандал із забороною візиту турецького міністра закордонних справ до країни для проведення агітації серед турків помітно зіграв на користь партії прем’єра Рютте. Більш того – нервова реакція турецького президента Ердогана лише сприяла популярності прем’єра. Точно так само, як і солідарність інших європейських країн. Передовсім Німеччини та Франції.

Хоча опоненти звинувачували владу в тому, що вона свідомо спровокувала скандал, як то кажуть, переможців не судять. Рютте і його партія отримали додаткові голоси виборців, які неповністю визначилися, а також тих, хто спочатку хотів голосувати за правих радикалів. Як виявилося, і зелені у виграші.

У цьому сенсі нідерландський досвід уважно вивчатимуть в інших країнах, щось подібне ми зможемо побачити якщо не напередодні, то незадовго до дати голосування в тих країнах, де антимігрантська хвиля ще досить висока.

Як писав у газеті The New York Times політолог Утрехтського університету Марк Бовенс, помірні партії перехоплюють частину націоналістичного порядку денного у радикалів. Окрім того, зазначає політолог, партія Вілдерса отримала менше мандатів, ніж під час виборів 2010 року, тоді праві радикали мали в нижній палаті 25 депутатів.

Звісно, наскільки стійка тенденція спаду праворадикальної хвилі після виборів у Нідерландах, зараз говорити рано. Німецькі однодумці Вільдерса з партії «Альтернатива для Німеччини» втрачають підтримку. За даними Forsa, за партію готові проголосувати 9% німців, хоча ще в січні таких було 12%. Кількість прихильників Ле Пен також не зростає, а за деякими опитуваннями спостерігається зниження її рейтингу.

Питання навіть не в тому, що у Франції Марін Ле Пен не стане президентом. Значно важливіше, скільки вона отримає голосів і який територіальний розподіл її прихильників. У певному сенсі невдача Герта Вільдерса створює несприятливе тло для правих радикалів і не сприяє залученню невизначених. Однак не все вирішено, ситуація у Франції далека від визначеності в таборі противників Ле Пен, хоча дата голосування невблаганно наближається.

Московське розчарування

Узагалі не дуже зрозуміло, чому в російській столиці так бажали перемоги Вільдерса. Він практично за всіма параметрами ніяк не відповідає образу проросійського політика.

Чорногорія пішла від Росії – на черзі Сербія?

По-перше, він прихильник вільних стосунків і підтримує ЛБГТ-спільноти.

По-друге, він, на відміну Ле Пен, не має теплих почуттів до Путіна і не підтримує його експансіоністську політику. Відповідно, не вимагає зняття санкцій із Росії за Крим і Донбас. В історії з малайзійським «Боїнгом» МН17, збитим на Донбасі, Вільдерс має вкрай жорстку антиросійську позицію.

По-третє, його антиарабська й антимусульманська риторика повністю суперечить московському курсу. Вільдерс у всьому підтримує Ізраїль, що теж не збігається з політикою Кремля.

Єдине, що привертало в ньому увагу Москви – євроскептицизм і можливий вихід Нідерландів із ЄС. І це виявилося настільки сильним аргументом, що про все інше, що ніяк не влаштовувало, просто вважали за краще забути. В будь-який спосіб створити в Європі труднощі, розколоти поки єдиний фронт щодо санкцій — це настільки бажана мета, що про все інше можна забути, а на її досягнення витратити скільки завгодно багато зусиль. Передовсім пропагандистських.

Навіть коли намітилася тенденція зниження популярності Партії свободи, на федеральних каналах продовжували співати стару пісню про близьку перемогу євроскептиків. Якщо все, що там сказано і показано, сприймати за щиру правду, то дуже важко пояснити, як сталося прямо протилежне. Однак на такі дрібниці в Москві уваги не звертають. Тепер російським громадянам пояснюватимуть, що Вільдерс фактично переміг, мандатів отримав більше, а Європа дедалі більше розколюється. Тільки ніяк не розколеться, на превеликий жаль Путіна і Ко.

Якщо позначений виборами в Нідерландах тренд триватиме і посилиться після виборів у Франції та Німеччині, то це матиме серйозний вплив на курс США щодо Європи. Схоже, що американська адміністрація дедалі більше зосереджується на відновленні зв’язків із провідними арабськими країнами на противагу Ірану.

Еммануель Макрон: що відомо про нового президента Франції

Відповідно, для Москви серйозно звужується простір для маневрування, зокрема в Європі, яка також зсувається в протистояння в Сирії і проти Туреччини. Багато в чому з провини останньої.

Китай теж не хоче зближуватися з Росією проти США. Пекін зберігає для себе свободу рук і в цьому сенсі ніяк не виправдовує надій Кремля.

Як результат спостерігатиметься зближення Росії з Іраном і посилення протистояння з США та Ізраїлем. Зростання активності Москви в Лівії не залишиться непоміченою і неминуче стане предметом обговорення на зустрічі Трампа та президента Єгипту.

У певному сенсі вибори в Нідерландах виявилися сприятливими для України. Є причини припускати, що угоди про асоціацію ратифікує новий склад парламенту. Це вплине не лише на нашу країну, а також і на Сербію, яка всупереч московському тиску продовжує свій курс на євроінтеграцію.

Параметри політики щодо України визначаться пізно восени, після виборів у Німеччині. Вашингтон переносить центр ваги своєї політики на Близький Схід і в Азіатсько-Тихоокеанський регіон. У цьому сенсі спад хвилі правого радикалізму в Європі лише закріпить такий рух. Як наслідок – відсутність руху в конфлікті на Донбасі. Ні Німеччина, ні Франція не мають важелів впливу на Росію. Звідси випливає, що передбачається тривалий конфлікт.

Юрій Райхель