Турецький референдум розколу

Турецький референдум розколу

Уперше з 1923 року, після будівництва світської держави замість османської, настільки серйозно змінюється основний закон країни.

Засновник нинішньої Туреччини Мустафа Кемаль Ататюрк створив парламентську республіку. Реформи були дуже глибокими і стосувалися практично всіх боків життя держави і суспільства. За зразок узяли передові на той час закони європейських країн.

На юридичному факультеті Анкарського університету одного разу вийшла гумористична газета. На питання, хто такий турецький громадянин, студенти відповіли: «Турецький громадянин — це людина, яка одружується за швейцарським цивільним правом, судиться за німецьким процесуальним кодексом, її засуджують за італійським кримінальним кодексом, нею управляють на основі французького адміністративного права, а ховають за канонами ісламу». Так у жартівливій формі позначили основні реформи Ататюрка.

Створена на початку 1920-х рр., Турецька Республіка, хоча і мала демократичну конституцію, до другої половини 1980-х рр. була доволі авторитарною. Армія — гарант світського, певною мірою західного, вектора розвитку – кілька разів втручалася в політику, влаштовувала кілька військових переворотів.

Проте в країні створили систему незалежної судової влади, дотримувалися свободи слова, до якої паперова та електронна преса вже звикла. Політичне життя було досить активним, у чомусь Туреччина, найрозвинутіша економічно мусульманська країна, наблизилася до канонів демократичного устрою в європейському розумінні.

Поряд із цим наростав і протилежний процес. Плоди економічного розвитку здебільшого отримували жителі великих міст, тоді як провінція опинилася у складнішому становищі. Додамо і курдську проблему, яка дуже болісно відбивається в суспільстві та серйозно загострює внутрішню ситуацію в країні.

Турецький істеблішмент не має бачення вирішення курдського питання, хоча й має в ньому досить агресивну позицію. Звідси внутрішня нестійкість і спроби вирішити складну проблему прямими методами. Саме це і є позицією президента Ердогана.

TURKEY-POLITICS-VOTE-DEMO

Його ідеологія значною мірою ввібрала положення неоосманізму, плюс великі амбіції політика авторитарного штибу. Його шлях до влади був досить тривалим і звивистим. Досягнувши вершини, він спробував максимально подовжити своє перебування на чолі країни.

Для цього потрібно було переписати конституцію. Перетворити парламентську республіку на президентську. З цим він і вийшов на референдум.

Що зміниться

Авторитарні замашки Ердогана натрапили на великий спротив. Не дивно, що військові спробували в перевірений спосіб державного перевороту стати на заваді його планам. Це не вдалося, оскільки за минулі роки роль армії як гаранта світського характеру держави значно знизилася, та й збройні сили також не були єдиними.

Невдалою спробою перевороту Ердоган, треба віддати йому належне, скористався. Чистка армії, судів, державного апарату була тотальною. Понад 130 тис. чиновників, прокурорів, суддів і офіцерів звільнили, понад 150 тис. – затримали, багато хто потрапив у жорна репресій, а деякі військові льотчики на своїх літаках перелетіли в Грецію і попросили політичного притулку.

Усе це анітрохи не вгамувало запал Ердогана з розбудови держави за його моделлю. Складнощі у зовнішній політиці, невдачі в спробі захопити територію на півночі Сирії під приводом боротьби з курдськими утвореннями дедалі більше сприяли поляризації суспільства. Стало зрозуміло: або референдум слід проводити зараз, або процес може обернутися проти натхненника плебісциту.

Жаданий результат референдуму дався Ердогану зі значними труднощами. Позитивно проголосували 51,2%, проти – 48,8% виборців. Явка становила 85,32%, що традиційно для Туреччини.

Здебільшого зміни конституції зводяться до наступного:

– вибори президента і парламенту проводитимуть одночасно. Ердоган отримує можливість очолювати країну два терміни по п’ять років, тобто до 2025 року, оскільки його нинішній термін не враховується;

– запроваджують посади віце-президентів, яких призначатиме президент. Як і міністрів, прокурорів та інших чиновників вищого рангу;

– посаду прем’єр-міністра скасовують. Уряд, сформований президентом, останній і очолюватиме. Скасовують заборону для президента перебувати в політичній партії. Кандидат на посаду президента повинен заручитися підтримкою партії, що отримала не менше ніж 5% голосів на виборах або зібрати 100 тис. підписів;

– кількість депутатів парламенту збільшується з 550 до 600. Повноваження парламенту збільшуються з чотирьох до п’яти років;

– парламент втрачає контроль над діяльністю уряду загалом та окремих міністрів;

– незалежна Вища рада суддів і прокурорів підпорядковуватиметься Міністерству юстиції.

Більшість змін діятимуть вже після президентських і парламентських виборів. Орієнтовно вони пройдуть в листопаді 2019 року. Найближчим часом реалізують ті, які стосуються призначення суддів і прокурорів та відновлення права президента перебувати в партії.

Навіть наведеного достатньо, щоб оцінити масштаби посилення президентської влади. Глава держави отримує величезні повноваження. Аж до оголошення на свій розсуд надзвичайного стану з усіма наслідками.

Водночас фактично деформується система стримувань і противаг, яка структурувалася в турецькій владі протягом попередніх років. Фактично президентській вертикалі нічого не протистоїть. Та навіть якщо і буде якась опозиція в парламенті, то жодного впливу на виконавчу владу і парламент загалом не матиме. Тут один крок до справжньої диктатури.

Великі міста проти

Хоча після оголошення попередніх результатів голосування на вулиці з національними прапорами вийшли прихильники президента, насправді це можна назвати перемогою лише з дуже великою натяжкою. Якщо взагалі можна говорити такими категоріями.

Адже позитивний результат 51,2% голосів на користь змін — це по країні. Якщо поглянути в регіональному розрізі, то так званому переможцю дуже рано радіти.

У двох найбільших містах Ердоган програв. У столиці Анкарі проти проголосували 51,1%, а в Стамбулі — 51,4% виборців. Ще гірший результат показало третє за населенням і значенням місто Ізмір. Тут проти змін в конституцію 68,8%. Зауважимо, що саме в цих містах зосереджена ділова та фінансова частина економіки. Не дивно, що проти проголосували в курдських районах на південному сході країни.

Цікаво, що проти змін у конституції і більшість жителів курортних регіонів, зокрема Анталії.

Під час кампанії з проведення референдуму Ердоган і політики з його оточення наголошували, що зміни до конституції забезпечать країні економічне зростання.

Реакція місцевих фондових ринків поки позитивна. Так, індекс стамбульської біржі Borsa Istanbul 100 піднявся на 0,74%. Турецька ліра зміцнилася. Після оголошення результатів долар коштував 3,625 ліри, а напередодні голосування курс був 3,69.

Проте багато експертів вважають, що такі позитивні явища нестійкі, цілком можливе подальше сповзання економіки, яке фіксували протягом останнього часу.

До того ж невизначеність вносить досить агресивна зовнішня політика і намічене втручання у справи сусідніх держав.

турция_протесты

Наслідки в Туреччині та за кордоном

Опозиція заявляє про численні порушення і використання адміністративного ресурсу. Про це ж свідчить і доповідь європейських спостерігачів від ОБСЄ.

Заступник голови опозиційної Республіканської народної партії Ердал Аксунгер вказав на найхарактерніше порушення — визнання Вищою виборчою комісією бюлетенів без спеціального штампа. Тому партія вимагає перерахунку 60% голосів.

Інша опозиційна партія — Демократична партія народів, яка орієнтується на курдів — вимагає поважати права тих, хто проголосував проти.

«Ми збираємося заявити владі, що думку тих, хто проголосували за варіант «ні», теж потрібно поважати, – заявив депутат парламенту від цієї партії Гаро Пайлян. – Поляризація величезна — у багатьох регіонах варіант «ні» набрав 70% і навіть більше».

Навряд чи Ердоган дослухається до протестів. У всякому разі, виступаючи 17 квітня в Анкарі перед своїми прихильниками, він заявив, що міжнародні спостерігачі, які критикують проведення референдуму, повинні «знати своє місце».

«Ми не збираємося слухати і дивитися політично мотивовані звіти, які ви готуєте», – заявив президент.

Усе це обіцяє чергове загострення з провідними європейськими країнами і керівництвом ЄС.

Розколоте турецьке суспільство Ердоган постарається консолідувати за допомогою зовнішньополітичної експансії. Для цього у нього є поруч два об’єкти — Сирія та Ірак.

У першій воєнна експедиція закінчилася фактично без позитивних результатів. Імовірно, що взяти очки, яких не вистачає, турецький лідер спробує в Іраку.

Участь турецьких військ у витісненні бойовиків ІД із Мосула не відбулася. Проти виступили лідери Іраку та Ірану, та й американці не дуже цього хотіли. До того ж Ердоган відкрито висловлював претензії Туреччини на це іракське місто. Проте можливість турецького вторгнення у північні райони Іраку зараз істотно зросла.

Привітання турецького президента з підсумками референдуму від Дональда Трампа свідчить про те, що Вашингтон лояльно налаштований щодо турецького керівництва і допускає, у відомих межах, розширення участі турецької армії в операції проти ісламістів як в Іраку, так і в Сирії. Зокрема, в околицях іракського міста Синджар.

Тут Ердоган вступає в простір нового відкритого протистояння з Росією та Іраном. У лютому поточного року російська авіація розбомбила турецьких військових неподалік від сирійського міста Ель-Баба. Турецький президент не став напередодні референдуму роздмухувати конфлікт, хоча значна частина суспільства вимагала жорсткої розмови з Росією. Можна припускати, що якщо інцидент повториться, Анкара діятиме дуже жорстко. З неявною підтримкою з боку США.

Усе це не обіцяє нічого гарного в турецько-російських відносинах. Простір перетину взаємних інтересів значно розширюється, оскільки Ердоган тепер не відчуває обмежень у проведенні, як йому видається, наступальної політики. І це стосується не лише Сирії й Іраку. Будь-який успіх у цих країнах буде основою для просування ідей неоосманізму, передовсім у тюркомовних країнах і російських регіонах.

Що ж до турецько-українських відносин, то в дипломатичній сфері Анкара підтримуватиме територіальну цілісність нашої країни та певною мірою захищати кримських татар. При цьому не слід сподіватися на занадто сильне зближення. Україна не перебуває у сфері найважливіших турецьких інтересів, цей факт обмежуватиме наше співробітництво економічною та торговельною галузями.

Юрій Райхель

матеріали рубрики
Гройсман винайшов план по боротьбі з бідністю українців: “бідні ті, хто працює” Аналітика
Гройсман винайшов план по боротьбі з бідністю українців: “бідні ті, хто працює”
Телетайп: чому ми програємо війну з Росією і «руськім міром» Аналітика
Телетайп: чому ми програємо війну з Росією і «руськім міром»
Справжня історія свята 8 березня, яку повинен знати кожен Аналітика
Справжня історія свята 8 березня, яку повинен знати кожен