Уперше з 1923 року, після будівництва світської держави замість османської, настільки серйозно змінюється основний закон країни.

Казахстан зробив алфавітний крок від “руского міра”

Засновник нинішньої Туреччини Мустафа Кемаль Ататюрк створив парламентську республіку. Реформи були дуже глибокими і стосувалися практично всіх боків життя держави і суспільства. За зразок узяли передові на той час закони європейських країн.

На юридичному факультеті Анкарського університету одного разу вийшла гумористична газета. На питання, хто такий турецький громадянин, студенти відповіли: «Турецький громадянин — це людина, яка одружується за швейцарським цивільним правом, судиться за німецьким процесуальним кодексом, її засуджують за італійським кримінальним кодексом, нею управляють на основі французького адміністративного права, а ховають за канонами ісламу». Так у жартівливій формі позначили основні реформи Ататюрка.

Створена на початку 1920-х рр., Турецька Республіка, хоча і мала демократичну конституцію, до другої половини 1980-х рр. була доволі авторитарною. Армія — гарант світського, певною мірою західного, вектора розвитку – кілька разів втручалася в політику, влаштовувала кілька військових переворотів.

Проте в країні створили систему незалежної судової влади, дотримувалися свободи слова, до якої паперова та електронна преса вже звикла. Політичне життя було досить активним, у чомусь Туреччина, найрозвинутіша економічно мусульманська країна, наблизилася до канонів демократичного устрою в європейському розумінні.

Поряд із цим наростав і протилежний процес. Плоди економічного розвитку здебільшого отримували жителі великих міст, тоді як провінція опинилася у складнішому становищі. Додамо і курдську проблему, яка дуже болісно відбивається в суспільстві та серйозно загострює внутрішню ситуацію в країні.

Турецький істеблішмент не має бачення вирішення курдського питання, хоча й має в ньому досить агресивну позицію. Звідси внутрішня нестійкість і спроби вирішити складну проблему прямими методами. Саме це і є позицією президента Ердогана.

Эрдоган

Його ідеологія значною мірою ввібрала положення неоосманізму, плюс великі амбіції політика авторитарного штибу. Його шлях до влади був досить тривалим і звивистим. Досягнувши вершини, він спробував максимально подовжити своє перебування на чолі країни.

Для цього потрібно було переписати конституцію. Перетворити парламентську республіку на президентську. З цим він і вийшов на референдум.

Що зміниться

Авторитарні замашки Ердогана натрапили на великий спротив. Не дивно, що військові спробували в перевірений спосіб державного перевороту стати на заваді його планам. Це не вдалося, оскільки за минулі роки роль армії як гаранта світського характеру держави значно знизилася, та й збройні сили також не були єдиними.

Нові Фолкленди: у що виллється британо-іспанська суперечка за Гібралтар

Невдалою спробою перевороту Ердоган, треба віддати йому належне, скористався. Чистка армії, судів, державного апарату була тотальною. Понад 130 тис. чиновників, прокурорів, суддів і офіцерів звільнили, понад 150 тис. – затримали, багато хто потрапив у жорна репресій, а деякі військові льотчики на своїх літаках перелетіли в Грецію і попросили політичного притулку.

Усе це анітрохи не вгамувало запал Ердогана з розбудови держави за його моделлю. Складнощі у зовнішній політиці, невдачі в спробі захопити територію на півночі Сирії під приводом боротьби з курдськими утвореннями дедалі більше сприяли поляризації суспільства. Стало зрозуміло: або референдум слід проводити зараз, або процес може обернутися проти натхненника плебісциту.

Жаданий результат референдуму дався Ердогану зі значними труднощами. Позитивно проголосували 51,2%, проти – 48,8% виборців. Явка становила 85,32%, що традиційно для Туреччини.

Здебільшого зміни конституції зводяться до наступного:

– вибори президента і парламенту проводитимуть одночасно. Ердоган отримує можливість очолювати країну два терміни по п’ять років, тобто до 2025 року, оскільки його нинішній термін не враховується;

– запроваджують посади віце-президентів, яких призначатиме президент. Як і міністрів, прокурорів та інших чиновників вищого рангу;

– посаду прем’єр-міністра скасовують. Уряд, сформований президентом, останній і очолюватиме. Скасовують заборону для президента перебувати в політичній партії. Кандидат на посаду президента повинен заручитися підтримкою партії, що отримала не менше ніж 5% голосів на виборах або зібрати 100 тис. підписів;

– кількість депутатів парламенту збільшується з 550 до 600. Повноваження парламенту збільшуються з чотирьох до п’яти років;

– парламент втрачає контроль над діяльністю уряду загалом та окремих міністрів;

– незалежна Вища рада суддів і прокурорів підпорядковуватиметься Міністерству юстиції.

Більшість змін діятимуть вже після президентських і парламентських виборів. Орієнтовно вони пройдуть в листопаді 2019 року. Найближчим часом реалізують ті, які стосуються призначення суддів і прокурорів та відновлення права президента перебувати в партії.

Навіть наведеного достатньо, щоб оцінити масштаби посилення президентської влади. Глава держави отримує величезні повноваження. Аж до оголошення на свій розсуд надзвичайного стану з усіма наслідками.

Водночас фактично деформується система стримувань і противаг, яка структурувалася в турецькій владі протягом попередніх років. Фактично президентській вертикалі нічого не протистоїть. Та навіть якщо і буде якась опозиція в парламенті, то жодного впливу на виконавчу владу і парламент загалом не матиме. Тут один крок до справжньої диктатури.

Великі міста проти

Хоча після оголошення попередніх результатів голосування на вулиці з національними прапорами вийшли прихильники президента, насправді це можна назвати перемогою лише з дуже великою натяжкою. Якщо взагалі можна говорити такими категоріями.

Геополітичний покер Путіна і Трампа: перемога за будь-яку ціну

Адже позитивний результат 51,2% голосів на користь змін — це по країні. Якщо поглянути в регіональному розрізі, то так званому переможцю дуже рано радіти.

У двох найбільших містах Ердоган програв. У столиці Анкарі проти проголосували 51,1%, а в Стамбулі — 51,4% виборців. Ще гірший результат показало третє за населенням і значенням місто Ізмір. Тут проти змін в конституцію 68,8%. Зауважимо, що саме в цих містах зосереджена ділова та фінансова частина економіки. Не дивно, що проти проголосували в курдських районах на південному сході країни.

Цікаво, що проти змін у конституції і більшість жителів курортних регіонів, зокрема Анталії.

Під час кампанії з проведення референдуму Ердоган і політики з його оточення наголошували, що зміни до конституції забезпечать країні економічне зростання.

Реакція місцевих фондових ринків поки позитивна. Так, індекс стамбульської біржі Borsa Istanbul 100 піднявся на 0,74%. Турецька ліра зміцнилася. Після оголошення результатів долар коштував 3,625 ліри, а напередодні голосування курс був 3,69.

Проте багато експертів вважають, що такі позитивні явища нестійкі, цілком можливе подальше сповзання економіки, яке фіксували протягом останнього часу.

До того ж невизначеність вносить досить агресивна зовнішня політика і намічене втручання у справи сусідніх держав.

турция_протесты

Наслідки в Туреччині та за кордоном

Опозиція заявляє про численні порушення і використання адміністративного ресурсу. Про це ж свідчить і доповідь європейських спостерігачів від ОБСЄ.

Заступник голови опозиційної Республіканської народної партії Ердал Аксунгер вказав на найхарактерніше порушення — визнання Вищою виборчою комісією бюлетенів без спеціального штампа. Тому партія вимагає перерахунку 60% голосів.

Сирія у вогні: хімічна атака, ракетний обстріл і пробитий «Щит Євфрату»

Інша опозиційна партія — Демократична партія народів, яка орієнтується на курдів — вимагає поважати права тих, хто проголосував проти.

«Ми збираємося заявити владі, що думку тих, хто проголосували за варіант «ні», теж потрібно поважати, – заявив депутат парламенту від цієї партії Гаро Пайлян. – Поляризація величезна — у багатьох регіонах варіант «ні» набрав 70% і навіть більше».

Навряд чи Ердоган дослухається до протестів. У всякому разі, виступаючи 17 квітня в Анкарі перед своїми прихильниками, він заявив, що міжнародні спостерігачі, які критикують проведення референдуму, повинні «знати своє місце».

«Ми не збираємося слухати і дивитися політично мотивовані звіти, які ви готуєте», – заявив президент.

Усе це обіцяє чергове загострення з провідними європейськими країнами і керівництвом ЄС.

Розколоте турецьке суспільство Ердоган постарається консолідувати за допомогою зовнішньополітичної експансії. Для цього у нього є поруч два об’єкти — Сирія та Ірак.

У першій воєнна експедиція закінчилася фактично без позитивних результатів. Імовірно, що взяти очки, яких не вистачає, турецький лідер спробує в Іраку.

Участь турецьких військ у витісненні бойовиків ІД із Мосула не відбулася. Проти виступили лідери Іраку та Ірану, та й американці не дуже цього хотіли. До того ж Ердоган відкрито висловлював претензії Туреччини на це іракське місто. Проте можливість турецького вторгнення у північні райони Іраку зараз істотно зросла.

Привітання турецького президента з підсумками референдуму від Дональда Трампа свідчить про те, що Вашингтон лояльно налаштований щодо турецького керівництва і допускає, у відомих межах, розширення участі турецької армії в операції проти ісламістів як в Іраку, так і в Сирії. Зокрема, в околицях іракського міста Синджар.

Тут Ердоган вступає в простір нового відкритого протистояння з Росією та Іраном. У лютому поточного року російська авіація розбомбила турецьких військових неподалік від сирійського міста Ель-Баба. Турецький президент не став напередодні референдуму роздмухувати конфлікт, хоча значна частина суспільства вимагала жорсткої розмови з Росією. Можна припускати, що якщо інцидент повториться, Анкара діятиме дуже жорстко. З неявною підтримкою з боку США.

Усе це не обіцяє нічого гарного в турецько-російських відносинах. Простір перетину взаємних інтересів значно розширюється, оскільки Ердоган тепер не відчуває обмежень у проведенні, як йому видається, наступальної політики. І це стосується не лише Сирії й Іраку. Будь-який успіх у цих країнах буде основою для просування ідей неоосманізму, передовсім у тюркомовних країнах і російських регіонах.

Що ж до турецько-українських відносин, то в дипломатичній сфері Анкара підтримуватиме територіальну цілісність нашої країни та певною мірою захищати кримських татар. При цьому не слід сподіватися на занадто сильне зближення. Україна не перебуває у сфері найважливіших турецьких інтересів, цей факт обмежуватиме наше співробітництво економічною та торговельною галузями.

Юрій Райхель